Донбас-2017 – це не НДР-1990, а слово посла – не горобець
Посол ФРН в Україні Ернст Райхель, даючи інтерв'ю інтернет-виданню РБК-Україна з нагоди 25-річчя встановлення дипломатичних відносин між двома країнами, очевидно, керувався благими мотивами. Але вийшло по-іншому. Вийшов справжній дипломатичний скандал із викликом посла на «розмову» в український МЗС і закликами народних депутатів бойкотувати прийом від імені глави німецької дипмісії в Києві, що відбувся того ж дня. Прийом, втім, відбувся...
Обурення викликала, в першу чергу, ця фраза Райхеля: «не обов'язково, що вибори на Донбасі можуть відбутися тільки тоді, коли там не буде російських військ, або на кожній міській адміністрації буде вивішений український прапор». Погодьтеся, якось цинічно звучить на тлі боїв під Авдіївкою та нових жертв.
Ще, говорячи про вибори, посол провів паралель з останніми парламентськими виборами в НДР, які повинні були замінити комуністичний режим. Ці вибори «відбулися у присутності Західної групи радянських військ і при тодішньому комуністичному режимові в НДР. Але вибори призвели до його зміни», - сказав Райхель. При цьому він обмовився, мовляв не стверджує, що ситуація на Донбасі ідентична з тією, яка була в НДР наприкінці 1980-х, але заявив про те, що треба зробити обставини такими, щоб вибори стали можливими.
ДУМКИ ЕКСПЕРТІВ
Укрінформ поцікавився думкою деяких експертів про те, наскільки доречно порівнювати ті, німецькі, вибори та вибори, проведення яких передбачено Мінським домовленостями.
Заступник голови дипломатичної місії ФРН в Україні у 2000-2004 рр. Ганс-Йоген Шмідт вважає дане порівняння «дуже невдалим з політичної точки зору». Він зазначає, що статус радянських військ у НДР, їхні правила поведінки «були абсолютно відмінними від поведінки сепаратистів, підтримуваних російськими солдатами та озброєнням». Радянські війська не втручалися в процес об'єднання, навпаки, вони залишили Німеччину на основі угоди, яку поважали. «Політика Росії по відношенню до України визначається зовсім іншими мотивами: забезпечити те, щоб Україна залишалася в орбіті Росії, її сфері впливу. Рух раскольників спрямований на дестабілізацію Української держави, зацікавлений в ерозії Української держави, і отримує підтримку своєї діяльності з боку Росії», - каже Шмідт. Він підкреслює, що Радянський Союз дозволив Німеччині мирно об'єднатися. Возз'єднання країни відбулося відповідно до гельсінських принципів. «А те, що відбувається в Україні, порушує статут ОБСЄ, Паризьку хартію та закладені там узгоджені принципи, порушує міжнародні угоди. «Солдатня» на Донбасі і де-факто військова присутність Росії діють аж ніяк не на основі міжнародних угод», - зазначає дипломат.
Депутат Бундестагу 17-го скликання, експерт з питань демократизації в Україні, експерт з питань зовнішніх зв'язків ЄС Віола фон Крамон-Таубадель «дуже засмучена і збентежена» заявами Райхеля і сподівається, що він або хтось інший зможе роз'яснити, що він насправді мав на увазі, оскільки Україна має право знати це.
Оскільки ситуації дійсно різняться. Москва до початку 1990-х вже визнала, що західні та східні німці самі будуть вирішувати, що вони збираються робити зі своєю країною. «Що стосується сьогоднішньої України, то Кремль неодноразово заявляв свою версію про майбутнє Донбасу та України», - зазначає фон Крамон-Таубадель. Також вона вказує на те, що коли проходили вибори в НДР, радянські війська перебували у своїх казармах і не були винні у вбивствах десяти тисяч німецьких громадян. «Насправді, якраз навпаки: коли в Лейпцигу проходили перші демонстрації (мирні демонстрації 1989 року, що почалися по понеділках в Лейпцігу та поширилися на інші міста - авт.), це був Кремль при Горбачові, який відмовився застосувати грубу силу, щоб запхати громадян назад у диктатуру. У Донбасі ситуація працює як раз навпаки», - підкреслює експерт.
Вона звертає увагу на слова німецького посла про те, що «будь-який український політик повинен бути в змозі проводити свою кампанію без страху». Але кампанія, в якій без страху за своє життя після виборів може бути тільки український політик, але не електорат, нічого не варта, говорить фон Крамон-Таубадель. У НДР людям дозволили голосувати за того, кого вони хочуть, без наслідків з точки зору подальшого застосування сили радянських військ. Тим не менш, всі, хто знайомий з ситуацією на Донбасі, повинні б знати, що тим людям на Донбасі, хто хоче повернення під українське право, доведеться побоюватися за своє життя після виборів - у разі, якщо російські «уповноважені» помітять, що вони проголосували за Україну, продовжує політик. На її переконання, справедливіше було б порівняти інший момент історії НДР з ситуацією на Донбасі і можливими виборами в присутності російських військ: перші «демократичні та справедливі» вибори в новій НДР у травні 1949 року, але аж ніяк не останні парламентські вибори в цій вже не існуючої країні.
Керівник програми Східної Європи, Росії та Центральної Азії Центру Роберта Боша при Німецькій раді з міжнародних відносин (DGAP) Штефан Майстер не бачить якоїсь серйозної подібності ситуацій, за виключенням того, що обидві вони дуже складні. «Але війна у російській проксі-державі - це щось інше, ніж німецька держава, що функціонувала під радянським протекторатом», - переконаний він. У порівнянні двох виборів відсутнє якесь історичне розуміння НДР і України, не вистачає розуміння нинішньої політики Росії по відношенню до України і «просто шокує» експерта. Майстер вважає, що у Райхеля немає розуміння ситуації в Україні, розуміння контексту, і «він зловживає своїм мандатом», але не представляє при цьому офіційний німецький погляд, а лише своє власне бачення.
Старший науковий співробітник з питань Центральної та Східної Європи у Німецькому фонді Маршалла в Берліні Йорг Форбріг називає порівняння Райхеля «повністю антиісторичним» і «на подив нечутливим». «Ті вибори відбулися після того, як Радянський Союз фактично скасував доктрину Брежнєва, і Москва чітко дала зрозуміти, що вона не буде заважати внутрішньому розвитку своїх колишніх сателітів», - говорить експерт. Він нагадує, що СРСР ефективно «осадив» свої війська в Східній Німеччині. На Донбасі ж російські війська та найманці присутні, «тому що Москва по суті відродила доктрину Брежнєва», коли після Революції Гідності Україна ступила на шлях самостійного розвитку, а Кремль втрутився у військовий спосіб, щоб повернути її під свій контроль. Посол явно пропускає цю ключову історичну різницю, вважає Форбріг. Він додає, що подібні ремарки, допущені в момент ескалації насильства, навряд чи надихають українців і зміцнюють віру у західних партнерів.
Член правління Німецької ради із зовнішньої політики Карстен Фойгт знає про те, як проходили вибори 1990 року не з чуток. У той час він був членом німецького Бундестагу та був запрошений демократичною опозицією НДР взяти участь у передвиборчій кампанії. «Я виступав багато разів і у багатьох місцях. Поліція НДР ніколи не втручалася в мої дії. Вони були там тільки для того, щоб гарантувати недопущення порушення кимось виборчої кампанії з допомогою незаконних і насильницьких заходів», - згадує політик.
Він вважає будь-порівняння ситуації в окремих частинах Донеччини та Луганщини з ситуацією в НДР на початку 1990-х «повністю оманливими». «Вибори в НДР у березні 1990 року проходили в умовах тотального контролю передвиборчої кампанії та самих виборів з боку цивільної влади НДР і за повної прозорості для демократичної опозиції в НДР, в присутності великої кількості міжнародних спостерігачів», - підкреслює Фойгт. Ні збройні сили НДР, ні військові радянські збройні сили не мали, за його словами, ніякого впливу і навіть не намагалися вплинути на хід виборчої кампанії та результати виборів.
ТРОХИ ІСТОРІЇ
Коротко про те, як проходили перші вільні вибори до Народної палати (парламент) НДР 18 березня 1990 року. Під час цих виборів, по суті, вирішувалося питання про подальшу долю Німецької Демократичної Республіки. На те, що нічого не зміниться, розраховувала Соціалістична Єдина Партія Німеччини (СЄПН), що управляла країною з 1949 року, і перейменувала себе у лютому 1990 року в Партію демократичного соціалізму (ПДС) на тлі сформованого вкрай негативного іміджу. У розпорядженні цієї політсили був і, як ми сьогодні називаємо, адмінресурс, і кошти, і досвід агітаційно-пропагандистської роботи.
Конкурентами ПДС виступили як старі партії, які фактично не мали раніше серйозної ваги та оголосили своє керівництво і програми в нових обставинах, так і створені буквально напередодні виборів. Політичні партії ФРН надавали як моральну, так і матеріальну підтримку своїм «спорідненим» партіям: християнські ХДС/ХСС - східнонімецькому ХДС, СДПН - Соціал-демократичноійпартії, Вільна демократична партія - ліберальним демократам. Перешкод їм відкрито не чинили.
Всього у виборах взяли участь 24 партії, рухи та об'єднання. Явка на виборчі дільниці була рекордною - 93,4%.
У результаті 40,8% отримав «Альянс за Німеччину» з найбільш злободенним на той момент гаслом «Німеччина - єдина вітчизна». На другому місці з 21,9% голосів опинилися соціал-демократи. А СЄПН-ПДС показала непоганий результат - 16,4%, але вплинути на результат подій вже не могла.
ДИПЛОМАТИЧНІ ТАНЦІ
Прохання берлінського кореспондента Укрінформу прокоментувати слова їхнього посла в МЗС ФРН обмірковували кілька годин. У підсумку відповіли коротко: «Керівництвом для всіх наших зусиль з подолання кризи на сході України є Мінські угоди між Росією та Україною від 12 лютого 2015 року, посередниками в яких виступають Німеччина та Франція».
Примітно, що день 7 лютого виявився взагалі досить насиченим у сенсі німецької активності в українському питанні. Так, у першій половині дня відбулася телефонна розмова між канцлером ФРН Ангелою Меркель і Путіним. Спілкуються вони регулярно, в основному як раз щодо теми ситуації на Донбасі, це не сенсація. Звертає на себе увагу різна інтерпретація суті розмови на сайті Кремля та федерального канцлера.
Судіть самі: у першому повідомленні йдеться: «обговорювалася ситуація на південному сході України, яка різко загострилася останніми днями через провокаційні дії української сторони.... У наявності очевидне прагнення київської влади зірвати реалізацію мінських домовленостей, а також використовувати «нормандський формат» для прикриття своїх деструктивних кроків».
На сайті самої глави уряду ФРН ми читаємо те, про що не згадали кремлівські прес-службовці: «у світлі нової ескалації на Донбасі, жертвами якої стало багато людей, обидва співрозмовники висловили сподівання, що бойові дії найближчим часом повністю та довготривало згаснуть. Канцлер закликала президента російської держави вплинути на сепаратистів у цьому сенсі». А потім, на спільній прес-конференції з польським прем'єром Беатою Шидло у Варшаві ще й додала, що нагадала Путіну про те, що Мінські домовленості не виконуються, а тому «санкції на даний момент не можуть бути скасовані»... Погодьтеся, є різниця у викладі.
Обидва сайти повідомляли про те, що сторони дали доручення дипломатам знаходитися у тісному контакті з даного питання. Що і було виконано: вже ввечері того ж дня ситуацію обговорювали глави МЗС ФРН і РФ Зігмар Габріель і Сергій Лавров. Подробиць цієї розмови не дали ні одна, ні друга сторони.
Ольга Танасійчук, Берлін.
