2 : 1 -  Україна випереджає Росію у розмовах з Трампом

2 : 1 - Україна випереджає Росію у розмовах з Трампом

1313
Ukrinform
Остаточний підсумок «матчу» побачимо, коли нова адміністрація США нарешті визначиться з політикою щодо Росії та України

У матчі Україна – Росія за розмовами з Дональдом Трампом ми переважаємо суперника за кількістю «гольових моментів». Їхній президент мав телефонну розмову, і наш теж. Зате наш найбільший (за вимірами соціологів) опозиційний політик мав, хоч і коротку, але особисту зустріч і світлину на згадку, а їхній – ні. Тут Путін сам винен: знищив свою опозицію, ось і нікому, крім нього самого, тепер у Росії з Трампом ні переговорити, ні навіть поручатися. Тож – 2 : 1 на нашу користь. Крім того, у нас, здається, з’явився непоганий шанс на те, що особиста зустріч Трамп – Порошенко відбудеться раніше, ніж зустріч Трамп – Путін. Наш міністр Клімкін вже поїхав до США, кажуть – якраз готувати візит. Це ще один потенційний «гольовий момент».

США ще думають

Але нас, безумовно, насамперед цікавлять «голи», а не «моменти». Тобто, підсумок «матчу», який є частиною загального «турніру», на якому розігрується, не більше, але й не менше, наша державна незалежність. Тут наша рішуча перевага у «матчі» та «турнірі» поки що не вимальовується.

Зауважимо, вже без спортивних алегорій, що наразі аналіз змісту телефонних розмов президента США з президентами Росії та України, як і підсумку його особистого спілкування з Юлією Тимошенко нічого певного (в сенсі ясності перспектив ставлення США як до російсько-української війни, так і до тих чи тих українських політичних сил) дати не може. Оскільки нова американська адміністрація тільки вибудовує свою зовнішню політику, жодного конкретного ставлення до Росії та України у команди Трампа ще нема, жодних принципових рішень у цій сфері ще не ухвалено. Йде, як-то кажуть, збір та обробка інформації і пошук зазначених рішень, причому в умовах гострої політичної боротьби всередині самих США. І все може різко, включно з поворотом на 180 градусів, помінятися. До речі, у Трампа й щодо інших важливих напрямів зовнішньої політики (Євросоюз, Китай, Близький Схід) приблизно така ж ситуація. Навіть більше: оскільки зовнішня політика у планах нового президента США поступається внутрішній, то визначеності поведінки Трампа на міжнародній арені ми ще не скоро дочекаємося.

Офіційний коментар Білого дому щодо телефонної розмови Трамп – Порошенко вийшов очікувано короткий і в термінах, які можна розуміти, хто як хоче. В українських ЗМІ вже пролунали як тривожні оцінки (приміром, що то за «інші зацікавлені сторони» російсько-українського конфлікту – чи не ДНР/ЛНР?), так і оптимістичні («мир вздовж кордону», українсько-російського, тобто, американці не поступаються нашою територією?), підкріплені до того ж різким проукраїнським виступом минулого тижня на засіданні Ради Безпеки ООН нового постійного представника США в ООН. Однак, повторимо, прискіпливо розглядати під лупою букви офіційних і неофіційних коментарів американських політиків наразі нема сенсу. Нічого ми там не побачимо окрім згаданої невизначеності позиції США.

Успішні реформи –  і гроші Тимошенко на вітер

І все-таки американці примудрилися підкинути нам інтригу. Йдеться про зустріч Трампа з Тимошенко.

Звісно, не дивина, що українські політики у своїх внутрішніх політичних змаганнях шукають підтримки у Москві, Вашингтоні та Брюсселі. Вони це роблять регулярно починаючи з 25 серпня 1991 року, і два Майдани не відохотили їх від цієї звички. Саме ця практика поповнила вітчизняний політичний лексикон стійкими термінами «московський, вашингтонський та брюссельський (синонім – берлінський) обкоми». Причому, усі найваговитіші українські політики мудро не віддають явної переваги якомусь одному «обкому», та ж Тимошенко свого часу  добивалася уваги Москви не менш наполегливо, ніж сьогодні у Вашингтоні. Утім, три роки тому, з відомих причин, акції «московського обкому» на українській політичній біржі різко обвалилися, (хоч і не зійшли на повний нуль - їх втримав сукупний «Оппоблок» або просто «п’ята колона»). Це, безумовно, можна сміливо віднести до невеликого числа найвидатніших досягнень української незалежності за минулі чверть століття.

Інтрига, яку нам підкинули американці, полягає у тому, що досі «вашингтонський обком», сумлінно дотримуючись протоколу і неписаних правил політичного етикету, не дозволяв собі зустрічі президента США з опозиційним до чинного глави держави Україна політиком, принаймні – до того, як відбудеться така зустріч з найвищою посадовою особою. А цього разу ще й офіційно підтвердив факт приватної зустрічі, що зазвичай не робиться. Чому так сталося – знову ж таки, певної відповіді нема. Чи це є наслідок згаданої невизначеності (у даному випадку – хаосу) ставлення США до України, точніше – до української влади, чи у Вашингтоні вже вирішили, що матимуть справу не лише з Президентом України?

Зрозумілим наразі є: 1) випадковими зустрічі й розмови президента США бути не можуть, а отже про щось важливе вони таки свідчать (ще б знати, що саме); 2) в адміністрації Президента Порошенка до зустрічі Трамп – Тимошенко поставилися цілком серйозно.

Очевидно, що для Банкової є неприємною ймовірність ситуації, що американська адміністрація ставитиметься до опозиційного лідера так само уважно, як до владного. Це може суттєво порушити баланс сил у внутрішніх українських сутичках за владу, адже наша політична еліта, повторимо, вже традиційно чутлива до симпатій «обкомів».

Якщо президент США зустрічається з опозиційним українським політиком, то це не стільки заслуга цього політика, скільки наслідок ставлення американців до певних дій української влади. Американці завжди прагнуть мати справу насамперед з владою, і чим ця влада міцніша і відповідає американському баченню ситуації, тим більше безальтернативною вона є для серйозних контактів Білого дому. Американці не будуть займатися в Україні антивладними інтригами в сенсі допомоги комусь прийти до влади в обхід загальноприйнятних демократичних процедур.

Тобто, якщо на Банковій всерйоз побоюються успіхів Тимошенко у змаганні за симпатії «вашингтонського обкому», то у них є всі важелі та можливості перетворити ці успіхи на пшик. Бо є симпатії куди важливіші і ваговитіші за американські – симпатії українців. Підвищення довіри українців до влади вмить нівелює усі гіпотетичні інтриги Тимошенко та Трампа проти чинного Президента України. Все, що потрібно нашій владі – нормальні економічні реформи і справжня, а не така рахітична, як зараз, боротьба з корупцією, і тоді усі гроші, що їх витрачає Тимошенко в США на лобіювання своїх політичних інтересів, виявляться викинутими на вітер.

Юрій Сандул. Київ

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-