Кому війна? Авдіївка сьогодні

Кому війна? Авдіївка сьогодні

1288
Ukrinform
«Мінські угоди» закінчилися разом з ілюзією, що з іншою стороною можна про щось домовлятися

Авдіївка нагадала про те, що крім Трампа є ще й інші новини. Наприклад - війна. Тільки до нападу на українське місто терористів багато поставилися як-то «фейсбучного» - пости співчуття, істерія «політологів» та інших «балакучих голів» з їхніми конспіративними теоріями, збір допомоги - як для міста, постраждалого від ядерного удару, і ставлення до подій - як у кіно. Замість того, щоб консолідовано діяти в напрямку термінового припинення вогню, багато ставляться до подій як до рекламної кампанії - користування інформаційним брендом у своїх інтересах.

«Мінські угоди» скінчилися днями. Разом з ілюзією, що з тими, хто знаходиться по іншу лінію фронту від української армії, можна про щось домовлятися.

Події в Авдіївці показали, що бойові дії ведуться не проти якихось «ополченців», які заявили про наміри рахуватися з ними, як з якимись представниками певної частини населення на певній території, а просто з озброєними бандитами.

Це не армія, яка, порушуючи міжнародні домовленості на вищих рівнях, стріляє з установок залпового вогню, розташованих поруч з житловими будинками, в яких знаходяться цивільні, в бік іншого міста з будинками, де знаходяться такі ж цивільні.

Це терористи, які взяли в заручники людей, що знаходяться поруч, які прикриваються ними, як живим щитом, і стріляють по іншим людям, які не воюють з ними, а просто живуть там, де жили завжди. Сусіди.

Так терористи беруть в заручники людей, знищуючи інших людей, щоб досягти потрібного їм ефекту - грошового викупу, літака чи політичних торгів.

Що робити в таких ситуаціях? Можна діяти по-різному, заявляти протест, занепокоєння або, як в Ізраїлі - знищувати терористів після попередження, без ведення переговорів. Тому в Ізраїлі не викрадають літаки і не беруть заручників. Результат відомий.

Ситуація на Донбасі, як здавалося, «затихла». Коли вдається припинити вогонь, у справу повинні вступати політики-переговорники. Іноді з їхньою допомогою вдається врятувати людей.

Так було, наприклад, у Чечні у серпні 1996 року, коли бійці Ічкерії захопили Грозний та оточили російські війська, що там перебували. У допутінські часи ще були в Росії люди, які сіли за стіл переговорів. У результаті «Хасавюртовських угод» вдалося зупинити війну та перенести вирішення питання на кілька років.

І Другої чеченської війни не було б, якби люди, здатні домовлятися, залишалися б при владі. Але генерал Лебідь загинув, так само раптово, як і інші російські генерали, які брали участь у Першій чеченській та наїлися нею досхочу.

А потім були вибухи житлових будинків у Росії. І хоча стали спливати факти, що за цими вибухами могли стояти російські спецслужби, війну вже було не зупинити. У Другій чеченській війні були зацікавлені певні сили - хлопці з Луб'янки, які підминали під себе країну.

Авдіївка зараз - це дія тих самих сил, зацікавлених у війні, а не у мирі. Наявні факти вказують на те, що обстріл Авдіївки розпочався з боку т. зв. ДНР, причому від житлових будинків. Для чого це могло бути зроблено? Можливо, для того, щоб українська армія перейшла в наступ. Для чого? Можливо, для того, щоб під час світового «навколотрампівського галасу» Росія повторила грузинський сценарій 2008 року.

Спровокувати протилежну сторону, змусити її розпочати наступ, а потім знищити переважаючими силами, кинутими під егідою «захисту мирного населення від карателів».

Слава богу, українській армії вистачило терпіння та розуму не піддатися на провокацію. Навіть маючи всі підстави розпочати наступ.

Так як те, що відбувається в Авдіївці - це не війна, а теракт, сили АТО могли вжити заходів для відповідного вогню та висунення вперед для знешкодження терористів. Йдеться не про військові дії, а про знищення бандитів, які не підкоряються ніяким домовленостям і продовжують вбивати не тільки військових, але й мирне населення, знищують мирні міста.

Ще під час моєї служби в одному з російських спецпідрозділів, перед направленням у відрядження до Чечні, ми часто відпрацьовували вправу «відбиття нападу на колону». У разі такого нападу, крім кругової оборони, частина підрозділу висувалася по флангах у тил нападників і знищувала супротивника. Превентивний тиловий напад у відповідь на фронтальний напад. Це логічно, тому що лежати на узбіччі у багнюці та чекати, поки нападники втомляться по тобі стріляти, навіть якщо виживеш - нерозумно.

Те саме зараз логічно було б застосувати і в Авдіївці. Чому українські громадяни та військовослужбовці повинні ховатися від обстрілів терористів - тому що є «Мінські угоди» про припинення вогню? Вогню, у тому числі, і з тієї зброї, яка згідно з цими домовленостями повинна перебувати в місцях дислокації військових частин, а не стріляти по мирному місту з подвір'їв іншого міста?

Напад на Авдіївку скасовує всі угоди. І в своєму недавньому інтерв'ю в ефірі одного з телеканалів я сказав, що у глобальному сенсі ця ситуація не вигідна Україні, але в локальному - так.

Можливо, мене не всі зрозуміли (у тому числі і насуплений ведучий). Напад на Авдіївку - це горе. У глобальному сенсі. Для сімей загиблих, яких не повернути, для тих, хто там мучиться зараз без світла і тепла під обстрілом, старі, діти, жінки.

У локальному ж я мав на увазі, що тепер, після цього нападу, не варто серйозно ставитися ні до угод, ні до медіа-вбросів про можливе зняття санкцій з Росії. Тепер у України є шанс ще раз ткнути нерозторопних міжнародних політиків носом в Авдіївку і запитати: «Що робити будемо? Нас будуть вбивати, а ми будемо нові угоди складати?»

Терористи відрізняються від сепаратистів і тим, що з ними можна домовлятися дипломатично. Їх можна примушувати, їм можна висувати ультиматум, їм можна демонструвати свою рішучість і готовність до прямих дій. Адже намагаючись врятувати життя десятки заручників, можна втратити сотню або більше.

Якщо б американці 11 вересня 2001 року знали про майбутні теракти у той час, коли літаки ще підлітали до Нью-Йорка та Вашингтона, вони не вели б переговорів. Довелося б знищувати терористів разом із заручниками. Це страшно, але це був би єдиний вихід.

Коли ж F-16 американських ВПС були підняті в повітря, вже було пізно. У них не було часу. В України такий час ще є.

Звичайно, найпопулярнішою зараз думкою міг би бути початок строкової спецоперації щодо ДНР. Для порятунку мирного населення Авдіївки, так як вести вогонь у відповідь для придушення вогневих точок, що і має бути згідно з усіма військовими науками, значить вбивати заручників, які перебувають у будинках, від яких ведеться вогонь.

Не будемо забувати, що ці заручники - громадяни України, і вони не беруть участь у збройному конфлікті. Але і потрапляти в «грузинський варіант», висуваючи війська в бік противника, теж не можна.

Якими б не були прекрасними та мотивованими українські бійці, російська армія просто більша. Як і раніше у війнах з СРСР, тупо закидають тілами. І лізти в пастку Кремля, знищуючи свою армію, ставлячи під загрозу всю країну, теж не можна.

ЩО МОЖНА?

Спробувати в екстреному порядку домогтися введення в зону бойових дій «блакитних касок» ООН або НАТО. І запропонувати Росії, яка «не при справах», відправити у миротворчі сили (МС) свій батальйон.

І якщо терористи будуть порушувати договір про припинення вогню, працювати як в Югославії - пригнічувати вогнем противника. І тоді вже ніхто не зможе істерити з приводу «кривавих карателів», що напали на «мирну молоду республіку». І якщо у Кремлі досі хтось не зрозумів, що ні Придністров'я, ні Абхазії з Південною Осетією на Донбасі не буде - нехай це їм пояснюють хлопці у блакитних касках зі зброєю всіх країн НАТО.

Якщо ж Росія відмовиться надавати свій батальйон в МС, значить і переговори про те, що Росія дійсно зацікавлена в мирному врегулюванні, можна заморожувати. Не зацікавлена. Ні словом, ні ділом.

Звичайно ж, є загроза збройного конфлікту МС вже з російськими частинами, і було б цікаво подивитися, як одні російські десантники, які заплатили, як це було в Югославії, по тисячі доларів хабара за право поїхати на півроку в МС своїм кадровикам, будуть воювати з іншими російськими десантниками, які поїхали на Донбас заробляти цю тисячу доларів на проживання. Можливо, навіть потік найманців на Донбас з Росії став би вичерпуватися у зв'язку з тим, що в МС умови кращі і платять більше (знову ж - ти в законі).

Світовій спільноті просто треба вирішити питання - вони за Україну, чи вона для них просто іграшка для відволікання Путіна? Тому що для України їхні роздуми обходяться дорогою ціною. Найдорожчою, яка є на світі.

ЗМІ-СТЕРІЯ

Незважаючи на те, що Інтернетом зараз може користуватися будь-яка людина, ЗМІ все ще грають якусь роль в тому, що відбувається навколо. Маються на увазі не ті ЗМІ, які збирають об'єктивну інформацію і дійсно є гарантом громадян на інформацію відповідно до Конституції, а ті ЗМІ, які використовують будь-який гучний інфопривід для спроб звернути на себе хоч якусь увагу, не виходячи з офісу.

Є журналісти, які не вилазять з передової, які завжди знаходяться в тих місцях, де йде бій і передають об'єктивну інформацію про події.

А є журналісти, які сидять у кабінетах, крадуть чужу інформацію та доповнюють її істеричними висновками, видаючи за факти чиїсь глобальні роздуми.

У перші ж дні обстрілу Авдіївки у медіа з'явилася формулювання: «те, що відбувається вже називають «новим Алеппо». Журналістам так сподобалася ця примовка, що деякі вже стали писати це не інакше як «Нове Алеппо», як би натякаючи, що це якийсь населений пункт «Новий Алеппо», де проживають новоалепповці.

Інші робили новини з чужих твіттерів і Фейсбука. До того ж саме інформація від незрозуміло кого ставилася в передовицю. Так, наприклад, якийсь блогер заявив, що сепаратисти зайняли частину Авдіївки. І лише наприкінці цієї суперзамітки було приписано, що штаб АТО це не підтверджує. Причому, що це за блогер, де він знаходиться, і чому йому повинні вірити - ніхто не пояснював.

Бої в Авдіївці стали жуватися журналістами з прицмокуванням і швидкісним придихом. У перші кілька днів мало хто видавав хоч якусь інформацію, схожу на об'єктивність або з посиланням на надійні джерела.

Складалося враження, що трагедія в Авдіївці - це просто міжнародний день журналіста, який всі колеги по перу стрімко святкують. І замість того, щоб збирати та перевіряти інформацію, розповідаючи про те, що там дійсно відбувається, багато кинулися набирати жадані кліки заголовками на кшталт, що Авдіївка - це початок Третьої світової війни.

З нападом на Авдіївку Україна впорається і справляється. Ось тільки непідтверджені медіа-істерії працюють не на користь країні. Вони йдуть на користь іншим - тим, хто влаштував цей напад.

Тому що, коли ламається двигун у літаку, пілот і екіпаж повинен думати про те, як рятувати людей, а не бігати по салону з криками: «Тепер ми всі помремо!»

ПІДСУМОК

Ті, хто напав на Авдіївку, отримали результат, який можна назвати «черномирдінським». Хотіли, як краще, а вийшло, як завжди. Україна не піддалася на провокацію. А ось жадана світова спільнота побачила, хто у даній ситуації дійсно агресор, а хто сторона, що обороняється.

Питання про скасування або пом'якшення санкцій проти Росії знято. Президент Порошенко оголосив про референдум щодо вступу в НАТО.

І якщо питання про НАТО або миротворців ООН буде вирішене, тоді під час наступного нападу на Україну вже ніхто не зможе дзявкати про те, що «хунта» почала винищувати мирних ополченців. «Мирних ополченців» з ЛДНР будуть винищувати самих. І вже міжнародними військами. Як міжнародних терористів.

Дмитро Флорін, російський журналіст

Перше фото: Маркіян Лисейко

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-