США – Китай – Росія: третього зайвого не буде

США – Китай – Росія: третього зайвого не буде

3529
Ukrinform
Стосунки у «трикутнику» найбільших держав світу можуть кардинально помінятися

Міністерство закордонних справ Китаю у письмовій відповіді російському інформагентству РИА Новости назвало інформацію про розміщення Китаєм міжконтинентальних балістичних ракет DF-41 поблизу кордону з Росією домислами та припущеннями. За два попередні дні новина про ракети встигла облетіти весь світ і породити шквал коментарів. У них переважно висміювали на диво стриману офіційну реакцію Кремля, яка, по суті, звелася до короткої і дуже невиразної відповіді Дмитра Пєскова (прес-секретаря президента  РФ Путіна): ми, мовляв, не вбачаємо загроз від процесу розбудови обороноздатності Китаю.

Росія – США: якщо продаватися, то задорого

Першими про розміщення китайських ракет з ядерною зброєю повідомили гонконгські та тайванські газети, але її чомусь миттєво передрукували китайські державні (!) ЗМІ. Неможливо уявити, що вони наважилися це зробити без неофіційної вказівки влади Китаю, адже інформація такого роду не просто державна таємниця, а ще й здатна суттєво вплинути на російсько-китайські стосунки. Саме це і дозволяє припустити, що в оприлюдненні інформації був зацікавлений офіційний Пекін. А це означає, що питання достовірності факту розміщення ракет є другорядним.

Тобто, чи справді ці ракети вже є біля кордону з Росією, за 700 кілометрів від Владивостока (дальність їхньої дії – 14 тисяч кілометрів, тобто «дістають» і до Москви), чи МЗС Китаю каже правду – то вже не суттєво. Якщо й нема, то можуть бути в будь-який час. Важливо інше: Пекін щось дає зрозуміти Москві, про щось попереджає. І, можливо, не тільки Москву.

Що саме дає зрозуміти? Найочевидніша відповідь, і про це пишуть більшість коментаторів – Китай застерігає Росію від будь-якої російсько-американської угоди антикитайського спрямування. Новий президент США Дональд Трамп відкрито проголошує про свої наміри зробити американську політику щодо Китаю більш жорсткішою (це ще м’яко сказано). І щоб проводити таку політику США мають домовитися з Росією, тобто «дружити» з нею проти Китаю. Сваритися одночасно з двома – Китаєм та Росією – у Вашингтоні вважають нерозумним. Природне бажання стратегів уникати «війни на два фронти».

Коментатори, особливо з числа російських опозиціонерів, наголошують, що Москва сьогодні настільки слабка і залежна від Пекіну, що не наважиться навіть на найменший з ним конфлікт. Тому й реакція її на новину про китайську ядерну зброю біля своїх кордонів така млява і навіть боягузлива. У цьому, безумовно, є правда: Росія, маючи затяжний і глибокий конфлікт із Заходом через свою агресію в Україні та Сирії, зовсім не прагне отримати такий самий ще й з Китаєм.

З огляду на це інтригу можна було б вважати вичерпаною: протистояння Росії і Китаю, принаймні гострішого, ніж зараз, не буде.

Однак така категоричність видається передчасною. Вона не пояснює, навіщо Пекін вдався до публічного трюку з інформацією про свої міжконтинентальні ракети, якщо нинішня російсько-китайська «дружба» така вже непорушна. Можливо все залежатиме від того, що може запропонувати Трамп Путіну в обмін на спільні дії проти Китаю?

Йдеться не про те, чи «здасть» Трамп Україну (чи Сирію). Цього якраз недостатньо для виживання нинішнього російського політичного режиму навіть у середньостроковій перспективі. Кремлю потрібна справді масштабна фінансова та технологічна допомога Заходу, адже російська економіка, навіть якби нинішніх санкцій Заходу не було, повільно але неухильно руйнується. Йдеться про те, що Росії, в чергове в її історії, потрібен доступ до новітніх досягнень Заходу в науці та технологіях, аби не тільки зберегти традиційну недемократичну політичну систему, але й не випасти остаточно з числа держав, вплив яких сягає далеко за межі її офіційних кордонів. Утім, для Росії одне нерозривне з другим. Тобто, можлива угода із Заходом для Кремля настільки життєво важлива, що може переважити ризики погіршення стосунків з Китаєм.

Загалом, головний вектор зовнішньої політики Росії – на Захід, саме там життєво важливі інтереси її політичного режиму. І заради успіху своєї західної політики Кремль може піти на що завгодно. Тим більше, що нічого надзвичайного США від Росії не вимагатимуть. Всього лиш не допомагати (насамперед, у військовій сфері) Китаю, якщо між Вашингтоном і Пекіном раптом розпочнеться гостре геополітичне протистояння.

Інша справа, чи дадуть Захід і США Росії все те, що потрібно їй для врятування режиму? Це питання, на яке наразі нема відповіді. Якщо не дадуть, тоді й Росія навряд чи піде проти Китаю.

Росія і Китай: «патова» ситуація

І чи так вже й залежна Росія від Китаю? Подивимося уважніше на їхні стосунки за попередні років сто, і бачимо, що Росія (СРСР) ніколи не була зацікавлена тиснути на Китай. Та жорстка конфронтація між країнами у 60 – 70-х роках минулого століття, коли справа доходила до збройних сутичок на кордонах (найвідоміша з них – за острів Даманський), була ініціативою Пекіна, а не Москви. Тобто, Москва лише відбивала випади Китаю. У другій половині ХХ століття китайські комуністи боролися з радянськими за вплив у так званому «соціалістичному таборі», досягнувши повного успіху щодо Північної Кореї та Албанії, часткового – щодо Югославії та Румунії. Китай воював (невдало) з В’єтнамом, щоб відірвати її та Кампучію від СРСР.

Причина миролюбності Москви полягає в тому, що Росії, за великим рахунком, нічого від Китаю не треба – ні територій, ні новітніх технологій, ні військової підтримки. У всіх цих сферах Росія і досі Китай переважає і є цілком незалежною від нього. Навпаки, це Китай завжди потребував того, чого у нього нема, а в Росії є - території, природні ресурси, технології виробництва зброї. А всього цього Росія добровільно не дасть (до речі, ніколи не давала, навіть у сталінські часи, коли комуністичний Китай тільки ставав на ноги), все це можна вирвати лише силою. Однак від гіпотетичної військової агресії Китаю на російські землі на схід від Уралу, про що так полюбляють розмірковувати журналісти та експерти, Росія надійно захищена надпотужним (порівно з китайським) арсеналом ядерної зброї. Його у Москви на порядок більше, ніж у Пекіна. Тому і сьогодні, і в осяжному майбутньому Китай не може вирішувати свої проблеми з Росією силою зброї.

До речі, від посиленого тиску на Росію Китай стримує ще й те, що російські природні ресурси Сибіру та Далекого Сходу важко дістати технологічно. Китаю простіше шукати шляхів до ресурсів Азії, Африки і загалом Тихоокеанського регіону. Їх там аж ніяк не менше, ніж у Росії, зате видобувати набагато легше. Скажімо, у Китаю нема технологій видобутку газу чи нафти в суворих умовах Сибіру чи під кригою Арктики, інакше Росія запрошувала б у цей свій сектор економіки китайські компанії, а не американські та європейські. Тому на сьогодні головний шлях зовнішньої експансії Китаю – на південь, а не на північ. Свого часу такий самий вибір і з тих самих причин зробила і Японія, коли в 1941 році вирішила почати боротьбу за ресурси на півдні (війна зі США), а не на півночі (війна з СРСР).

Ось і виходить така собі «патова» ситуація, коли в однієї сторони (Росії) нема потреби в конфронтації, а інша (Китай) не має на це сил та й належної мотивації. Звідси і той фактичний нейтралітет, який нині бачимо у російсько-китайських стосунках – нема ні ворожнечі, ні стратегічної співпраці (дипломатичної, військової, економічної).

Отже, підсумовуючи: нинішня залежність Росії від Китаю – дипломатична і певною, зовсім незначною, мірою фінансова - є ситуативною, тобто породженою конфліктом між Путіним і його колегами на Заході. Не буде цього конфлікту - зникне і залежність.

Китай попереджає…

Потенційний конфлікт між Китаєм та США, ймовірність якого збільшує обрання Трампа президентом США, є дуже небезпечним для Китаю. Сьогодні Пекін почувається (економічно і політично) більш-менш впевнено, бо його, за великим рахунком, ніхто не чіпає. Якщо ж зачеплять, а це можуть зробити тільки США, тоді Пекіну буде погано. Бо Китай не може (принаймні поки що) на рівних змагатися зі США. Щоб там не казали про зрослу міць Китаю (на кшталт «другої економіки світу»), на сьогодні у нього немає серйозних аргументів проти США – ні економічних, ні, тим більше, військових. Навіть внутрішня політична стабільність китайського режиму є далеко не такою міцною, як може здатися. Адже у Китаї нікуди не ділася основна внутрішня суперечність – між економікою, яка може розвиватися до рівня США тільки на ринкових засадах, і недемократичним, «неринковим», політичним режимом.

Китай робить ставку на повільну, «повзучу» експансію, на поступове і непомітне (наскільки це можливо) нарощування власних сил, щоб завчасно не викликати конфронтацію зі США.

Без сумніву, перспектива в близькому майбутньому жорсткого протистояння зі США, подібного до того, яке було між Заходом і СРСР («холодна війна»), Пекін лякає. І щоб цього не сталося, йому тим більше зараз треба демонструвати готовність до такого протистояння, якщо навіть насправді це не так. Пекін мусить попереджати і казати саме так, як сказав китайський міністр закордонних справ Ван І агентству Рейтер: «Ми готові, на основі суворого дотримання принципу одного Китаю та поваги до корінних інтересів один одного, вести діалог з новим урядом США». У перекладі з дипломатичної на звичайну це означає: сваритися не хочемо, хочемо миру, але поступатися вам нашими «корінними інтересами» не будемо. А крім дипломатичної вживається ще й мова демонстративних кроків. Як ось з цими ракетами біля російського кордону. Це сигнал не тільки Росії («сидіть смирно і не піддавайтеся умовлянням США!»), а й самим США («не розраховуйте на Росію, вона нас боїться»). Або така відверта демонстрація-попередження Росії: центральне телебачення Китаю вперше нагадало про втрату Китаєм північний територій внаслідок агресії царської Росії.

Звісно, всі ці міркування є лише загальною картинкою, лише загальними вихідними даними щодо ситуації, яка може скластися у стосунках «трикутника» - Росії, США, Китаю. Як воно буде реально – варіантів аж надто багато. І саме ця багатоваріантність має, повторимо, стримувати нас від поспішного висновку, що Кремль і Путін так сильно бояться і так сильно залежні від Пекіна, що будь-яка їхня антикитайська змова з Трампом і Білим домом неможлива в принципі.

Юрій Сандул. Київ.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-
*/ ?>