Львівське сміття: головні муки львів’ян ще попереду

Про львівське сміття вся Україна говорить вже вісім місяців, точніше – з 28 травня минулого року, коли на Грибовицькому звалищі, куди вивозилося сміття зі Львова, сталася трагедія (внаслідок загоряння і обвалу загинули четверо людей). Звалище, звісно, закрили, і відтоді майже мільйонному місту нікуди вивозити сміття. З’явилася величезна проблема, яку неможливо вирішити швидко і щоб усі були задоволені.

Тема то згасає, то знову потрапляє у новинні стрічки інформагентств. Приміром, періодично з’являються повідомлення, що в тому чи іншому регіоні України бачили чужі, тобто – не з цього регіону, вантажівки зі сміттям. Місцеві мешканці «відловлювали» їх, вважаючи, і не безпідставно, що то сміття зі Львова. Мер Львова Андрій Садовий раз у раз публічно просить допомоги у центральної влади, але її нема, зате кожного разу йому нагадують, що у всьому винна міська влада.

За вісім місяців інформації про проблеми з львівським сміттям, включно з чутками та версіями політичного характеру, накопичилося так багато, що звичайному обивателю неважко й заплутатися в ній. Тому, насамперед, варто виокремити кілька очевидних, хоч і банальних, моментів, а саме:

• Майже мільйонне місто досі не має власного сміттєпереробного заводу. Це погано не лише загалом, але й тому, що в Україні є інші великі міста, які такі заводи мають, але чомусь Львів не серед них. Чому?
• Трагедія в Грибовичах спричинила загострення проблеми утилізації львівського сміття, але не є її причиною. Отже, хоч і не для всіх, але все ще для багатьох великих та не дуже великих міст України, подібна проблема вже існує і може загостритися, як у Львові, у будь-який момент.
• Загострення проблеми, з яким зіткнувся Львів та його мер, використана для свідомого зниження позитивного іміджу Андрія Садового як успішного мера і перспективного політика всеукраїнського масштабу.

Інвестори є, заводу - нема

Отже, чому у Львові досі нема сміттєпереробного заводу? Компанії, у тому числі (і переважно) закордонні не раз пропонували міськраді будівництво такого заводу. Приміром, у 2016-му році таких потенційних інвесторів було аж 43 (Див. Мал. 1). Але всі пропозиції міська влада відхилила. Чому?

Очевидно, не тому, що у міста не було грошей. На будівництво заводу інвестори готові витрачатися самі, а повернути їх (з прибутком, звісно) мали від роботи збудованого заводу, якому б міська влада платила за утилізацію сміття. Зрозумілий бізнес. Однак саме в інтересах такого бізнесу проекти інвесторів передбачали, що вони мають контролювати весь технологічний процес - збирання (сортування) сміття, його перевезення, переробку, утилізацію. Іншими словами, інвестор не хоче ставити в залежність ритмічність, а отже – ефективність, роботи заводу від того, хто, коли і в якому вигляді поставлятиме їм сміття (сировину). І ось тут інтерес інвестора неминуче стикнувся з інтересами того місцевого бізнесу, який досі заробляв (і непогано, бо цей вид підприємництва є стабільно дохідним у будь-якій частині світу) на львівському смітті. Саме цей місцевий бізнес і вчиняв організований спротив приходу «чужих» інвесторів. І спротив настільки сильний, що міська влада не змогла (а десь і не хотіла) його долати. Причому, протягом як мінімум з десяток років. Очевидно також, що згаданий місцевий бізнес для такого спротиву повинен мати потужний – явний чи прихований - вплив на міську владу. І це вже питання до Андрія Садового – чому він не подолав спротив тих, кого львівські ЗМІ прямо називають «сміттєвою мафією»?

До речі, для довідки: місту Львову, найбільш «європейському» з усіх українських, послуги з вивезення та утилізації сміття надають такі приватні фірми як ТОВ «Спецавтотранс-Львів», ТОВ «Самкон», ТОВ «ДВ-Екосвіт» і ТОВ «АВЕ Львів».

Сміття «великої» політики

На жаль, і це, повторимо, очевидно, що ситуація навколо львівського сміття набула і політичного підтексту.

Мер Львова Андрій Садовий – політик не регіонального, а всеукраїнського масштабу. По-перше, у нього репутація багатолітнього успішного керівника великого міста. А це завжди є солідним політичним капіталом у будь-якій країні, де до вищої влади приходять через загальнонародні вибори. По-друге, Садовий – неформальний, але реальний, лідер політичної партії, яка має представництво (цілу фракцію) у Верховній Раді. По-третє, як підсумок зазначеного, Садового вже кілька років усі експерти зараховують до числа ймовірних кандидатів у Президенти України на найближчих виборах.

Тож нічого дивного, що проблема зі сміттям, з якою зіткнувся львівський мер, негайно була використана його опонентами як чудовий, практично бездоганний, привід показати українцям, що не такий вже й «крутий» цей Садовий, що він – зовсім не є найуспішнішим мером України, як це собі хтось думає.

Садовому (а заодно і Львову) і справді ніхто не допомагає. Колеги-мери, яких він просить прийняти львівське сміття, відмовляються, посилаючись на протести громадськості. Мер Києва Віталій Кличко спочатку ніби погодився, але зрештою таки відмовив.

Уряд, якого Садовий час від часу благає про допомогу під риторичним гаслом «Невже Львів вже не Україна?», постійно наголошує, що саме львівська міська влада винна у виникненні проблеми: «Ще раз наголошую - це зона відповідальності міської влади» (Володимир Гройсман). Нарешті, 24 січня глава уряду оголосив, що за його дорученням за справу береться голова Львівської облдержадміністрації Олег Синютка. І вже наступного дня той зібрав нараду, на якій оголосив: мери міст Дрогобич, Самбір, Миколаїв, Червоноград, Борислав (всі – Львівської області) приймуть львівське сміття, яке вже накопичилося. Тобто, це буде з їхнього боку разова допомога.

До речі, у червні минулого року в інтерв’ю львівському виданню «ZAXID.NET» Садовий заявляв, що «Броди, Мостиська, Сокаль, Новий Розділ, Миколаїв, Самбір, Дрогобич та інші міста відмовились приймати сміття». Що ж, Садовий їм не начальник, може тільки просити. До того ж, стверджує Садовий, одна з причин відмови – тиск на мерів цих міст з боку облдержадміністрації. А відмовити голові обласної держадміністрації мери львівських міст, схоже, не наважилися.

І все-таки зусилля Олега Синютки лише полегшать Львову проблему, причому на досить короткий строк. Наближається весна, і сміття міста, втративши «підтримку» морозу, почне негарно пахнути, тобто – смердіти. Тож, цілком можливо, головні муки Садового і львів’ян ще попереду.

Мирослав Ліскович, Київ.