«НеМайдан» або Політичне загострення у Польщі

«НеМайдан» або Політичне загострення у Польщі

Укрінформ
У Польщі вибухнула одна з найбільших політичних криз за 20 років, перспектива розв'язання якої виглядає досить примарною

Останні дні перед католицьким Різдвом у Польщі завжди були періодом дуже спокійним і небагатим на політичні події. Чиновники і політики у цей час вже займалися якимись приємними домашніми клопотами, подумки смакуючи традиційного у польський домівках на Святвечір коропа. Але цей рік перевернув усе з ніг на голову, розбудивши польський політикум з передсвяткової летаргії. Жартів немає, у країні вибухнула одна з найбільших політичних криз за понад два десятки років, і перспектива її розв'язання наразі виглядає досить примарною. 

УКРАЇНСЬКІ ТРАДИЦІЇ В ПОЛЬСЬКІЙ ВЕРСІЇ 

Пересічного поціновувача українського політичної кухні вже не злякаєш сценами блокування трибуни парламенту. Натомість у Польщі такі картинки на телеекрані в минулу п'ятницю викликали якщо не шок, то принаймні чимале здивування. Жарт сказати, але востаннє така "дивина" у польському Сеймі спостерігалася у далекому 2002 році. Та й тоді це все було не довго і майже не серйозно: партійні колеги покійного нині лідера "Cамооборони" Анджея Леппера таким чином протестували проти спроб зняти з нього депутатський імунітет. 

Нинішня ситуація значно серйозніша, ніж це було майже 15 років тому - блокування трибуни і президії Сейму триває вже шостий день. Утім, вона одночасно є трохи трагікомічною, оскільки під одним парламентським куполом на фоні блокування опозицією Сейму зараз відбувається планове засідання Сенату. 

Проведення засідання парламенту поза сесійною залою і ухвалення рішень підняттям рук - це теж в Україні вже проходили. Щоправда, в Україні це було (як у випадку прийняття диктаторських законів 16 січня 2014 року - ред.) з кричущими порушеннями усіх регламентів і здорового глузду. У Польщі голосуючи, між іншими, за один з найважливіших законів країни - про бюджет на наступний рік, правляча партія нібито подбала про легітимність, але осад залишився. За твердженням опозиції, в залі не було кворуму. Крім того, опозиційних депутатів охорона Сейму не впускала до зали, де проводилося засідання, що саме по собі є абсурдом. 

Для завершення порівняння з Україною можна ще згадати про цілодобові протести під Сеймом груп людей, грубки для обігріву, нечисленні намети, пісні "Разом нас багато..." і власне дискусії на вулицях і в публічній площині - "Майдан" це чи ще ні? На цьому порівняння двох країн у періоди радикальних політичних змін фактично вичерпується. Натомість, відповідь на основне питання є очевидною: в Польщі немає жодного "Майдану". Більше того, самі польські опозиціонери уникають цього слова. Але про це трохи згодом.

"НЕПОКІРНІ" ЗМІ 

ЗМІ не можна ображати у цивілізованих країнах. Цей урок тепер засвоїли і польські політики. Саме спроба позбавити журналістів права вільно пересуватися коридорами парламенту стала приводом до блокування трибуни опозицією і каталізатором протестів у суспільстві. Насправді, правляча партія "Право і Справедливість" (PiS) cтворила собі проблему на рівному місці й потім, без сумніву, сильно про це шкодувала. Адже не було якоїсь нагальної потреби вносити зміни у функціонування ЗМІ в парламенті. Обмеження було викликане лише бажанням провладних депутатів позбавитися дискомфорту у вигляді натовпу "надокучливих" журналістів різних видань, які в парламентських коридорах часто досить вміло заставали зненацька своїми запитаннями польських народних обранців. Отже, було вирішено раз і назавжди позбутися такого "дискомфорту". Тим більше, що й приводи були: маршалок Сейму Марек Кухцінський в цьому році позбавив акредитації на рік фотокореспондента таблоїду Super Express за фото однієї з депутатів Сейму без взуття. Вже тоді з'явилися натяки на необхідність встановлення правил поведінки для журналістів у стінах парламенту.

У середині грудня канцелярія Сейму оприлюднила нові правила пересування журналістів у парламенті. Слід визнати - досить дискримінаційні. Згідно з ними, до зали засідань і парламентських кулуарів мали допускатися парламентські журналісти лише п'яти інформаційних телеканалів, які роблять прямі включення з парламенту. Натомість, всю решту журналістської братії - кореспондентів інтернет та друкованих видань, радіо та інших телеканалів планувалося помістити у "сучасний медіа центр", де вони могли б лише з телеекранів спостерігати за депутатами і чекати, коли ті виявлять бажання прийти до них у прес-центр порозмовляти. Зрозуміло, що ці нововведення не могли влаштувати більшість ЗМІ, які вийшли на протест під Сейм. Наступного дня їх підтримала опозиція, але маршалок Кухцінський лише відмахнувся, видаливши найбільш надокучливого депутата опозиції із зали засідань. Опозиція визнала, що це найбільш слушний момент і під лозунгами "вільні медіа" заблокувала трибуну. Як згодом написав один польський журналіст, якщо хтось у той вечір пив шампанське, то це опозиція за здоров'я Кухцінського. Маршалок Сейму, сам того не бажаючи, дав опозиції, яка зараз виглядає трохи безпорадною і розділеною, хороший привід мобілізувати себе й протестний електорат проти дій влади. 

ПРОТЕСТИ І РЕАЛЬНІСТЬ 

Блокування трибуни опозицією, тисячі людей на вулицях, нищівна критика значної частини ЗМІ не можуть подобатися жодній владі. PiS та його лідер Ярослав Качинський вже звикли до активного політичного протистояння у країні, але у стінах парламенту. Натомість, об'єктивна реальність стала холодним душем для правлячої еліти. Качинський і глава уряду Беата Шидло виглядали навіть дещо розгубленими, коли вночі з п'ятниці на суботу під час виходу з будинку парламенту дорогу кортежу для їхніх автомобілів поліція змушена була торувати силою. Схожа ситуація згодом повторилася з Качинським у Кракові. Для партії влади й особисто Качинського це не дуже комфортна ситуація. Лідер PiS не може зрозуміти, звідки у людей, навіть з іншими політичними поглядами, взялося стільки агресії. Адже його партія за останній рік зробила стільки позитивного безпосередньо для простих людей: 500 злотих щомісячної допомоги на другу дитину в сім'ї, зниження пенсійного віку, обіцянки програм дешевого житла. Це ж не може не подобатися простим людям! І подобається! Цим Польща грудня 2016 року й відрізняється від України 2013 року. Для "Майдану", в класичному українському значенні цього слова, у Польщі немає передумов, принаймні поки що. Три роки тому український народ в умовах наближення соціально-економічного колапсу і тотальної нелюбові до корумпованої й бандитської влади, бачив у євроінтеграції єдине світло в кінці тунелю зневіри. А коли це світло у нього забрали, то це спричинило ефект "загнаного звіра", у якого альтернатива лише одна.

У Польщі ситуація кардинально інша. Партія Качинського має найбільшу електоральну підтримку серед населення Польщі, яка сьогодні коливається в межах 35-38%. Це приблизно стільки ж, скільки решта опозиційних партій набирають усі разом. І тому Качинського та його оточення дратує нинішня некомфортна ситуація і твердження, яке транслюється у світ, що нібито партія влади втрачає ґрунт під ногами. Можливо, вона його втратила на мить, дещо розгубилася, але вже виходить на втрачені позиції. Влада задекларувала, що відмовляється переглядати свої голосування руками і передала законопроекти на розгляд Сенату. PiS також звинуватив опозицію у свідомій підготовці до дестабілізації ситуації у країні. 

Єдине, де партія влади готова зробити крок назад, так це поступки для ЗМІ і вихід сторін на нейтральні позиції, тобто повернення статусу-кво журналістів у парламенті. Утім, PiS це розглядає, як поступку не для опозиції, а саме для журналістів. 

А що опозиція? Схоже, що після харизматичного Дональда Туска, який два роки тому переїхав до Брюсселя, польські опоненти партії Качинського так і не знайшли йому рівноцінної заміни. Чвари між опозиційними партіями за роль головної сили, окремі "тіньові" кабінети та розрізнені й неузгоджені дії роблять її лише слабшою. І не виглядає так, ніби щось мало б змінитися найближчим часом. Змінити ситуацію може лише погіршення соціально-економічної ситуації, або ж повернення у польську політику "важковаговика" Туска. Він, до речі, не виключив повернення до активної політики на батьківщині після брюссельського періоду життя. 

Зміни, які втілює в життя партія влади у Польщі, не подобаються ліберальній частині суспільства. Закони про Конституційний суд, поширення повноважень силових органів, масові зібрання чи реформу освіти, в які PiS вносив зміни, хоч і критично оцінюються ліберальною частиною суспільства, але не здатні викликати значні суспільні протести. Виняток був лише восени, коли влада хотіла посилити відповідальність за здійснення абортів та ініціювала фактичну їх заборону в країні. Тоді "чорні протести" жінок по всій країні змусили владу відступити і зняти задумане. Але це є поодиноким винятком.

Інше питання - про значення політичної кризи для міжнародного іміджу Польщі. Для Варшави, яка й без того перебуває у вогні критики Брюсселя за зміни до закону про Конституційний суд, чергова лінія оборони є непотрібною, та навіть шкідливою. Утім, у нинішній внутрішньополітичній кризі в Польщі навряд чи варто шукати потужний вплив зовнішнього чинника. Хоча фактор дестабілізації у Польщі може бути на руку окремим її сусідам, наприклад Росії. В умовах, коли Варшава досить активно підтримує Україну на зовнішньополітичній арені, послаблення міжнародних позицій Польщі та її впливовості серед міжнародних партнерів, відповідно, послаблює й Україну. Крім того, внутрішня криза може відволікати владу країни від "менш важливих" на даний момент зовнішніх питань. І це теж може бути на руку Москві. На це вже звернули увагу окремі політики у Варшаві, що, природно, викликало у Росії додаткове роздратування.

Юрій Банахевич, Варшава

Приєднуйтесь до наших каналів Telegram, Instagram та YouTube.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-