ОБСЄ: атмосфера хороша, результатів немає
Правду кажучи, від 23-го засідання Ради глав МЗС країн Організації з безпеки та співробітництва, яке відбулося 8-9 грудня в німецькому Гамбурзі, ніхто нічого проривного й не чекав. Так і сталося. Втім, подібні зустрічі у принципі не розраховані на досягнення конкретних результатів.
Для Німеччини, головуючої в ОБСЄ у 2016-му, треба було красиво завершити рік, а німецькому міністру Франку-Вальтеру Штайнмайєру - ще й провести гарний захід перед тим, як залишити посаду глави МЗС і переміститися до президентського палацу. І з цієї точки зору все пройшло на рівні: родинне фото, спільні вечері, виступи міністрів на пленарному засіданні, велика ялинка в холі. Привітний Штайнмайєр, посміхаючись, звертається майже до всіх по імені і на «ти». Але сам одразу всіх попередив, щоб не чекали від зустрічі вирішення всіх проблем і згладжування всіх шрамів.
ОЗБРОЄНА МІСІЯ ПОТРІБНА ТІЛЬКИ УКРАЇНІ
Україна абсолютно без перебільшення стала центральною темою конференції. Не було жодного промовця, який би більше або менше часу свого виступу присвятив цій темі.
Майже всі, за вкрай рідкісним винятком (російський міністр Лавров, наприклад), погоджувалися з тим, що до краху наявної архітектури безпеки на Європейському континенті призвела незаконна анексія Криму та подальші події на сході України. І засуджували це.
Усі одностайно хвалили Спеціальну моніторингову місію в Україні (це флагманська місія ОБСЄ), працівники якої працюють, як підкреслювалося, у вкрай непростих і навіть небезпечних умовах. З 1 січня до кінця листопада інцидентів з персоналом СММ, як поінформував присутніх генеральний секретар ОБСЄ Ламберто Заньєр, було 19. (Він, до речі, теж скоро складає з себе повноваження).
І ніхто не зупинився на темі можливості розміщення на Донбасі збройної поліцейської місії. Ніхто, крім глави українського МЗС Павла Клімкіна. Втім, навіть він сказав про це побіжно на пленарному засіданні. «Що нам додатково треба (до існуючої СММ), так це збройна поліцейська місія, розміщена на всій території конфлікту, включаючи державний кордон. Це найважливіша умова для прогресу на політичному треку Мінських угод». Все. Пізніше журналістам він розповів, що на наше прохання ФРН розіслала країнам-членам опитувальник з цього приводу, щоб з'ясувати, чи є єдиним гальмом у цій ситуації опір Росії, чи є ще інші «чутливі моменти».
Штайнмайєр же звернув у своєму виступі увагу лише на те, що СММ наступного року повинна бути добре укомплектована та мати достатні технічні засоби, для чого країнам-учасницям слід проявити розуміння при голосуванні бюджету організації на 2017 рік, яке відбудеться зовсім скоро. Ще він поставив у провину обом сторонам (маються на увазі Україна та Росія) відсутність достатньої політичної волі для вирішення конфлікту, для припинення вогню, без якої «навіть велика місія не зможе примусити до перемир'я».
Взагалі, поки в Україні з надією обговорювали перспективи організації такої місії, німецьких чиновників різного рівня помітно дратувало саме питання на дану тему. Напевно, не тільки німецьких. В ОБСЄ розуміють, що бюджет подібної місії, аналогів якої навіть і не було ніколи, буде в рази більшим за нинішній, що знайти людей для неї буде не так вже й легко. І загалом, схоже, не хочуть заморочуватися. Не виключено, що президент РФ Володимир Путін, коли начебто погодився з ідеєю поліцейської місії під час осінньої зустрічі нормандського квартету в Берліні, розумів, що з неї, швидше за все, нічого не вийде.
Посол США в ОБСЄ Деніел Беєр на запитання Укрінформу з приводу місії відповів, що та, що працює на Донбасі зараз, має чіткий мандат цивільної неозброєної місії і «такою вона може, повинна і буде залишатися». А що стосується інших інструментів і додаткових місій, то сьогодні консенсус навряд чи можливий. При цьому посол не виключив, що у майбутньому ситуація може і змінитися, що на питання, які постають, ми повинні отримати відповіді залежно від успіху виконання Мінських домовленостей. Беєр вважає, що питання про «необхідність інших інструментів, чи то з боку ОБСЄ, чи інших міжнародних структур, насправді має бути вирішено в першу чергу між Росією та Україною, що вони можуть зробити в рамках Тристоронньої контактної групи».
«Поліцейська місія ОБСЄ нереалістична, але можливі інші опції, які можуть допомогти Україні», - зазначив у розмові з кореспондентом Укрінформу експерт по Східній Європі Німецького товариства зовнішньої політики Штефан Майстер. Він пропонує Україні бути «помітною та активною у висуванні нових ідей та пошуці рішення». Політолог вважає, що не треба зациклюватися тільки на одній ідеї, одному рішенні. Якщо Україна не буде активною, Росії буде легко звинувачувати Київ у гальмуванні процесу, а для ЄС це буде лише великим розчаруванням, упевнений експерт.
Тому, якщо і вдасться Києву все ж таки відстояти ініціативу про введення якогось збройного контингенту, то станеться це, швидше за все, не під егідою ОБСЄ.
Що ж, заступник міністра з питань тимчасово окупованих територій Георгій Тука в інтерв'ю Укрінформу не так давно сказав, що бачить перспективи місії під егідою ООН. Чому б і ні? Адже головне-результат.
ПОСТРАДЯНСЬКІ КОНФЛІКТИ ТА РИТОРИКА
Україна була, звичайно, головною темою зустрічі, але не єдиною. ОБСЄ відчуває свою відповідальність у вирішенні «застарілих» конфліктів, які теж відбулися на території колишнього СРСР. Один з них, придністровський, давно та міцно «заморозився», проте Нагірно-Карабахський навесні цього року грунтовно «розігрівся». Міністри цих країн у своїх виступах говорили про своє наболіле, що зрозуміло. Теж ввічливо віддавали належне ОБСЄ, але особливих надій на те, що ця організація все ж надасть ключ для вирішення їхніх проблем, у їхніх промовах не було.
Глава грузинського МЗС Михайло Джанелідзе нагадав громадськості про багатьма призабуте: про те, що «Росія, порушуючи норми міжнародного права, продовжує окупацію та фактичну анексію Абхазії та Цхінвальського регіону шляхом їхньої інтеграції у військову, економічну і соціальну системи Росії. Незаконні дії Росії щодо створення спільного угруповання військ і безперервний процес мілітаризації окупованих регіонів ще більше ускладнюють і без того складну ситуацію». У Тбілісі теж чекають на більшу участь ОБСЄ, як у Женевських міжнародних переговорах, так і у процесі повного вирішення грузино-російського конфлікту.
Глава МЗС Молдови Андрій Галбур засвідчив у черговий раз позицію Кишинева, зацікавленого в якомога більш швидкому виведенні з території республіки російських військових і техніки, і трансформації задовгої миротворчої операції в багатонаціональну цивільний місію під відповідним міжнародним мандатом. У Молдові також стурбовані зростаючою кількістю військових навчань російської армії з «придністровськими збройними силами».
У цілому ж про російську військову загрозу як таку говорили зовсім мало. Проте про відсутність її говорив Сергій Лавров. Він запропонував усім «розкласти карту континенту та разом подивитися, що, де і у кого розташовано», висловивши впевненість, що «результати такого огляду переконливо розвінчають міф про російську загрозу й наочно продемонструють, звідки дійсно йдуть ризики». Про Україну звично сказав, що Росія взагалі ні до чого, мовляв, нехай розбираються між собою Київ і самопроголошені республіки. І ще запропонував припинити «войовничу риторику» та відмовитися від подвійних стандартів.
На полях конференції відбулося безліч зустрічей у малих, так би мовити, форматах. Цим подібні зібрання в основному й цінні. Хоча, про що можна серйозно поговорити протягом 15-20 хвилин, питання доволі спірне.
Серед зустрічей найбільшу увагу більшості спостерігачів привернуло спілкування Штайнмайєра, Керрі та Лаврова, у першу чергу щодо Сирії. Ось воно як раз було, що називається, по суті, а не заради галочки. І було, судячи з фотографій, на яких сторони не змогли видавити з себе навіть протокольної посмішки, зовсім непростим.
МАЙДАНЧИК ДЛЯ ДІАЛОГУ ВІД «В» ДО «В»
Як би там не було, але багато міністрів, а в першу чергу керівництво самої ОБСЄ (що й зрозуміло) вважають Організацію вкрай потрібною, практично незамінною, дієвою. Вже хоча б через те, що вона, за їхніми словами, є фактично єдиним майданчиком «від Ванкувера до Владивостока», на якому можуть регулярно зустрічатися і говорити Схід і Захід.
Говорити-то можуть. Ось тільки домовитися не виходить. Навіть спільну підсумкову декларацію по Україні не вдалося узгодити. І справа тут як у непробивній протидії Росії, так і у «внутрішньому паралічі ОБСЄ», - вважає експерт берлінського фонду Маршалла Йорг Форбріг. Для Німеччини гамбурзька зустріч, він ділиться думками з кореспондентом Укрінформу, завершує рік «головування, виконаного розчарування та протверезіння». Берлін щиро сподівався, що зможе надати новий імпульс ролі ОБСЄ як найбільш всеосяжної європейської структури безпеки. «Але ця амбіція швидко зіткнулася з реальністю організації, яка дуже часто паралізована власними членами. І ніщо не відображає це краще, ніж провал ОБСЄ у наближенні закінчення війни на сході України та врегулюванні ситуації на Донбасі», - констатує експерт.
А як гарно все починалося, як активно взялися за справу, яке чудове гасло головування придумали - «Відновлення діалогу, відновлення довіри, створення заново безпеки». Заявили, що вищим пріоритетом з точки зору кризового менеджменту ОБСЄ стане український конфлікт. У підсумку похвалитися особливо нічим, що побічно визнав й сам голова. Що ж, все частіше говорив у міру перебігу часу Франк-Вальтер Штайнмайєр, ми живемо в бурхливі, штормові часи.
Але діалог звичайно потрібен, навряд чи хто у цьому може сумніватися. Його має намір проводити і майбутній, з 1 січня 2017 року, голова Організації, міністр закордонних справ Австрії Себастьян Курц. Він вже заявив, що має намір «відновлювати мости» між Заходом і Росією. Курц також оголосив, що на початку року відвідає Україну. Клімкін збирається проїхати з ним на Донбас.
Подивимося, що зможе зробити Австрія, якщо вже багато чого не вийшло у такої авторитетної та сильної, як в політичному, так і економічному плані країни, як Німеччина.
Враження українського міністра Клімкіна від Гамбурзькій зустрічі - «це вражаюча відмінність між атмосферою підтримки України майже усіма та відсутністю результатів» через позицію Росії, яка блокує будь-які результати. Але саму ОБСЄ Україна все ж вважає потрібною і важливою організацією, оскільки краще з ОБСЄ, нехай такою, якою вона є, ніж зовсім без неї.
Що ж, позитивним можна вважати вже те, що переважна більшість з 57 країн-членів організації та партнерських міжнародних організацій привселюдно підтвердили те, що засуджують дії Росії на сході України, що ніколи не визнають анексію Криму. Україні потрібна та є цінною сьогодні будь-яка підтримка.
Ольга Танасійчук, Берлін.
