Щодо Росії - все у світі стає іншим

Щодо Росії - все у світі стає іншим

Аналітика
Укрінформ
Україна не має права не скористатися з того становища, в яке Путін заганяє Росію, відмовившись визнати Міжнародний кримінальний Суд

Російський президент дуже оперативно підписав розпорядження про вихід Росії з Угоди про Міжнародний кримінальний суд. Розмови, що таке можливо, точилися давно, але останньою краплею, безперечно, стала вчорашня доповідь Фату Бенсунда, прокурора цього суду, у якому захоплення і анексія українського Криму Росією кваліфікується, як військові дії, які були розпочаті 26 лютого 2014 року. 

Путіну, звісно, не хочеться в Гаагу на лаву підсудних, тим більше, що «свіженьке» соціологічне опитування Левада-центру пророкує йому дещо приємнішу перспективу: 63% росіян не проти того, щоб кремлівський карлик очолював РФ і після 2018 року. Цифри, нічого не  скажеш, до Путіна ласкаві, під них можна з приємністю помріяти, але ні для чого іншого, ніж отакий «електоральний онанізм» вони не придатні. Лідери нацистської Німеччини теж не були серед тих, хто приймав рішення про заснування Міжнародного військового трибуналу. Але це не вберегло їх (крім тих, хто вкоротив собі віку) від шибениці, на якій їх було повішено згідно вироку, винесеному цим трибуналом в Нюрнберзі.

Розпорядження Путіна ще глибше заганяє Росію в дипломатичну і правову ізоляцію. Кремль наголошує: відтепер для нього не існує указу з боку світової спільноти, він діє і вчиняє лише на власний розсуд. Так, Москва і раніше не дуже поспішала з виконанням рішень міжнародних правових інстанцій: достатньо згадати про те, що з 50 млрд доларів, які ще два роки тому, були присуджені Лондонським арбітражем до виплати пограбованим Кремлем акціонерам ЮКОСу, досі не повернуто жодного цента. Але тут ситуацію переведено в нову якість, всі розмови щодо цивілізаційного вибору Росії можна припиняти: Російська Федерація офіційно приєднується до клубу світових ізгоїв, на кшалт, Північної Кореї, тільки дещо більшої.

Перший хід до «своєї» Гааги нашим ворогом зроблено. Що робити Україні? Потрібно, нарешті і навпаки, - ратифікувати Римський статут. Бо, як це не дивно, саме наша держава досі блокувала дорогу до розгляду у Гаазькому суді справ, про численні кривди, завдані їй Росією та її керівництвом. Ясно, що Росія, яка за логікою, мала б оскаржити рішення прокурора Фату Бенсунда, тепер робити цього не буде. Але це не закриває справи про агресію, вбивства, руйнування і збитки.

Міжнародний клімат навколо Росії зазнає принципових змін і це, безперечно, має позначитися на всіх наших справах.

  1. Антиросійські санкції. Відтепер зняття економічних санкцій з Росії, навіть розмови про це - виглядають і нелогічними, і аморальними. З кого ви  пропонуєте зняти обмежувальні санкції, з країни, яка названа агресором у документі міжнародної правової інституції? А тепер ще й заявила про намір поставити себе поза її юрисдикцією? Зусилля російської дипломатії мають бути тепер спрямовані не на зняття санкцій, а хоча б на їх не посилення.
  2. Фактор Трампа. Якщо обраний президент США, як типовий заокеанський «америкоцентрист»,  міг не знати якихось подробиць міжнародної політики і через те, під час виборчої компанії, говорив те, що говорив і про Путіна, і про Крим, і про Росію з Україною, то тепер йому про це не тільки розкажуть, а ще й підкріплять сказане відповідним документом. І тут альтернативи немає: глава єдиної наддержави не може собі дозволити і натяку на підтримку міжнародно визнаного агресора. Інакше Дональд Трамп, як глава держави, що диктує іншим норми поведінки, стає натхненником і співучасником міжнародного злочину.
  3. Нормандський формат. Відтепер є беззаперечні підстави для його перегляду. З якого біса Росія, агресор, бере у ньому участь в якості посередника? Україна отримує те, що називається «юридичним приводом» для постановки питання про необхідність повернення до більш справедливого і природнього в цій ситуації формату переговорів. Зокрема, до Женевського, або, в ідеалі, - до Будапештської декларації.
  4. Мінські домовленості. В юридичній практиці є такий термін – «нікчемний», для позначення чогось (закону, договору, угоди тощо), що не має під собою належного правового грунту. З усіма «Мінськами», у світлі того, що сказано, - маємо саме таку ситуацію. Вони були прийняті за участі і під тиском сторони, яка, будучи, агресором, удавала з себе посередника. Україна має всі підстави заявити про у це у будь-який зручний для цього момент.
  5. Позови про відшкодування збитків. Йдеться і про фінансові збитки, і про моральні.  Їх уже подали, чи збираються це зробити тисячі фізичних і юридичних осіб. Це уже десятки мільярдів доларів. Звісно, розгляд таких позовів піде не один рік. Але визнання Росії винною в збройній агресії робить перспективу розгляду цих справ і дещо швидшою, і практично прозорою.

Сергій Тихий, Київ.

Приєднуйтесь до наших каналів Telegram, Instagram та YouTube.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-