Саакашвілі: Не Бог, не цар і не герой

Саакашвілі: Не Бог, не цар і не герой

Аналітика
Укрінформ
Глава Одеської ОДА подав у відставку. Зневірився? Втомився? Для нас має значення лише те, що це означає кінець чергового українського міфу

Екс-президент Грузії от-от стане екс-главою Одеської ОДА. Оця, до речі, невідповідність масштабів навіть цих «екс» багато чого пояснює. Перший у світі експеримент по пересадці президента країни, нехай і колишнього, в крісло керівника одного з 26 регіонів іншої країни, схоже, себе не виправдав: «королівство» виявилося замале.

"Мене так довго ще ніхто не обманював. В цих умовах для мене останньою каплею стали ws електронні декларації. Коли ці знахабнілі морди, нема більше іншого слова, які по всій Україні нахабно заявляють, що у них є мільярди тільки у готівці. І ще заявляють про отримання соціальної допомоги від держави, від тих пенсіонерів, які тремтячими руками останні копійки збирають, щоб не загинути з голоду", - заявив сьогодні Міхеїл Саакашвілі цілком у своєму дусі. 

Відставка глави Одеської ОДА – це з тих подій, які давно очікувалися. Панівний тренд минулого року – запрошення іноземців до толоки, на побудову нової України – остаточно залишився у минулому. Не добудували міністри і прокурори, не добудував харизматичний Міхо - пішли, що, в принципі, прогнозувалося, хоча сподівань було багато.  РR-ефект від цього ходу був потужний на загальнодержавному рівні, але він швидко минув:  будувати цю саму «нову Україну» виявилося складніше,  ніж дуже красиво і, в принципі, правильно говорити про це. І набагато довше, ніж може діяти будь-який пропагандистський ефект, хоч би якими найщирішими словами він не супроводжувався. Для того, щоб будувати, тим більше в українських умовах, потрібне багато що з того, чого не було, тай не могло бути в іноземців на ключових посадах в уряді і в системі управління, а найперше – своєї професійної команди, яка працювала б не на страх, а на совість, соціальної бази і грошей.

Михеїл Саакашвілі не став тут винятком. Він привіз з собою до Одеси кількох фахівців, як от Георгій Лорткіпанідзе,  кількох запросив – з помітною передісторією, або красивим прізвищем як Сашу Боровика або Машу Гайдар. Але, як виявилось, це були теж не що інше, як ходи на публіку. В результаті, Саша пішов і поїхав, Машу, вочевидь, чекає така сама перспектива, а Гіоргі написав рапорт про звільнення в один день зі своїм шефом.

І нема нічого у тому дивного, бо  Одеса – це був явно не масштаб екс-президента Саакашвілі, хоча авансів він тоді роздав чимало, одразу взявши з місця в кар’єр. Перші тижні його губернаторства, пригадайте, це був фейрверк обіцянок і надій. «Міхо їм покаже», «У Саакашвілі вони побігають», «дай Боже, щоб у Міго все вийшло, для прикладу»…  Але сумнозвісна дорога Одеса-Рені так і  не перетворилася на південний трансєвропейський  транспортний коридор, який би остаточно зняв з порядку денного загрозу сепаратизму в регіоні; Одеський припортовий завод, як «приватизовували» протягом 15-ти уже років, так і при Саакашвілі не приватизували; регіональна митниця на чолі з сенсаційно молодою і симпатичною очільницею загрузла в безкінечних перепалках з київським центром; а «перша ластівка змін» - Одеський центр надання адміністративних послуг – попрацював і зупинився, через спротив системи, в якої відібрали її шматочок хліба з маслом. Чи можна у цьому всьому звинуватити губернатора області? Та боже спаси! Просто він виявився, як кажуть, теоретиком, заточеним на те, щоб видавати генеральні вказівки. А практики при ньому? Вони були керовані різними мотивами і з різних центрів. Це і гарантувало загальну поразку.

Чи був у Саакашвілі варіант з переходом на інший «левел»? Ми не знаємо подробиць домовленості Саакашвілі з Президентом України. Але навряд чи вихід «грузинської групи» на загальноукраїнську політичну арену був ними передбачений. Це видно хоча б з того, як рік тому було змарновано останній реальний шанс забезпечити собі команду і базу для такого переходу. Саме у листопаді 2015 року в Києві проходив перший з запланованих по всій Україні «антикорупційних форумів».  У виставковому комплексі на метро Лівобережна був реальний аншлаг, реінкарнація Майдану, тисячі людей, роздратовані і заведені дворічним тупцюванням на місці, готові були включитися в потужний політичний рух…  Але Саакашвілі не втомлювався повторювати, що він не створює політичної партії, що для цього ще не прийшов час. Потім  подібні форуми, щоразу з меншою увагою до них. проходили у Харкові, Дніпрі… А потім все закінчилося, ентузіазм пішов «у свисток», як завжди.

На яке політичне майбутнє в Україні може розраховувати екс-президент Грузії Міхеїл Саакашвілі, якщо припусти, що його домовленості з Президентом Порошенком відтепер анульовані і, звісно, він сам того захоче? Якщо говорити про існуючі центри впливу, то не видно, кого можна зарахувати до його потенційних союзників. А от ворогів – широкий спектр: від двох Арсенів - глави МВС Авакова і екс-прем’єра Яценюка – до всіх без виключення олігархів і політичних партій, що їх представляють. Власна партія? Але ж  час, який «не прийшов тоді»,  схоже, уже пройшов безповоротно. «Антикорупційного» в Україні понастворювали стільки, що черговим «Форумом» нікого не здивуєш і не запалиш. Потенційні соратники  – парламентські «євроактивісти» Лещенко, Заліщук, Наєм – самі під ударом, та ще й уже заявляли про створення своєї партії на базі «вічнозеленого»  «Демократичного альянсу».  

Загалом, найбільш ймовірним видається варіант, що поїде професор Саакашвілі читати лекції в якийсь з американських університетів. Побажаємо йому удачі і подякуємо йому за все, що він зробив для України. Зокрема й за те, що остаточно довів: годі сподіватися на гарантоване і патентоване іноземне чудо, бо спаситель, точніше, спасителі України – вони серед нас.

Сергій Тихий, Київ.

Приєднуйтесь до наших каналів Telegram, Instagram та YouTube.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-