Захід бере Кишинів «на буксир», залишаючи «за бортом» чинну місцеву еліту
Після зустрічі в Одесі міністрів оборони Молдови і України – Анатолія Шалару та Степана Полторака – молдавська сторона заявила, що Київ погодився надати коридор для виведення російських військ з Придністров’я. І нібито ще до кінця року буде розроблений детальний план такого виведення, а також вивезення російської зброї та боєприпасів з військових складів у селі Кобасна.
Те, що Молдова і Україна давно хочуть витурити росіян з Придністров’я, зрозуміло. Хочуть, але не можуть. Тому нас, звісно, цікавить, як Кремль відреагує на домовленість міністрів оборони Шалару та Полторака. А Росія ніяк не коментує цю новину, принаймні – поки що. Можливо, робить це демонстративно: мовляв, це така маячня, що й коментаря не варта.
Очевидно, що наразі не йдеться про те, що Росія в принципі готова вивести свої 1200 військовослужбовців з території Молдови, і новина з Одеси підтверджує це. Тож заяву молдован про український коридор слід оцінювати як прозорий натяк росіянам, що це таки доведеться робити, і водночас як непряме свідчення, що Захід всерйоз узявся за те, аби звільнити Молдову від російського політичного впливу.
У цьому плані дуже цікавою і показовою видається новина, що колишній президент Румунії (у 2004 – 2014 роках) Траян Бесєску отримав громадянство Молдови. Тут хроніка така: відповідне прохання Бесєску з дружиною подали ще у березні, в.о. президента Молдови підписав укази у червні, тоді ж лідер Партії соціалістів Ігор Додон заявив, що після президентських виборів 30 жовтня ці укази будуть скасовані, а 3 листопада, у період між двома турами цих виборів, у посольстві Молдови в Румунії Бесєску та його дружина склали присягу громадян Молдови, тобто, так би мовити, завершили останні формальності, і відтепер вони – повноправні громадяни цієї країни.
Нині Додон – переможець першого туру президентських виборів і найімовірніший кандидат на загальну перемогу. Здавалося б, Бесєску нічого робити в Молдові, якщо Додон там буде президентом. Однак це не так. По-перше, президент Молдови – це не ті самі повноваження, що президент України чи Росії. По-друге, саме загроза перемоги Додона тільки пришвидшила дії тих у Румунії та на Заході, хто категорично не хоче віддавати Молдову під визначальний вплив Росії.
Чи наважиться Ігор Додон, якщо стане президентом, виконати свою погрозу відібрати у Бесєску громадянство, чи відмовиться від неї, як вже сьогодні, ще до другого туру виборів, відмовляється від своїх слів про російський Крим, - побачимо. Йому зовсім не хочеться аж надто дратувати своїх політичних опонентів у країні зокрема і Захід загалом, а то можна вмить втратити посаду. Але у будь-якому випадку у Молдові в найближчому майбутньому розгорнеться запекла політична боротьба, за спинами головних учасників якої маячитимуть Захід і Росія. З огляду на величину ресурсів сторін і на те, що Молдова не має спільного кордону з Росією, а Україна підігруватиме Заходу, підсумок боротьби особливих сумнівів не викликає. Все залежатиме від того, наскільки серйозно Захід підтримає бажання Румунії – члена Євросоюзу і НАТО – звільнити Молдову від політичного впливу Кремля. Переїзд Бесєску до Кишинева – доказ такої серйозності.
Неважко зробити загальний прогноз, як діятиме Бесєску у Кишиневі. Він, безумовно, займеться створенням проєвропейської політичної сили, або оновить вже існуючу, очистивши її від корупціонерів, яка поставить собі за мету перемогти на найближчих парламентських виборах. У Молдові політичний центр ухвалення рішень знаходиться саме в парламенті та призначеному ним уряді, а не в канцелярії президента, як, приміром, в Україні. До Бесєску, теж очевидно, збіжаться майже всі представники чинної політичної еліти країни (окрім, звісно, проросійських соціалістів), але він більшість з них пошле під три чорти як людей, що своєю корупцією дискредитували в очах молдован європейський шлях розвитку. Бесєску збиратиме молдовських аналогів наших «єврооптимістів». Вирішальна політична битва, з огляду на конституційний устрій Молдови, буде на виборах парламентських, які Заходу вже програвати не можна.
До речі, напрошується порівняння Бесєску з Міхеїлом Саакашвілі, але схожість тут суто зовнішня. Зате відмінності – принципові. Бесєску – не вигнанець з власної країни, як Саакашвілі, і він не йде працювати у політичну команду молдовського президента чи прем’єр-міністра. За Бесєску – країна Румунія, за Саакашвілі – лише десяток його друзів-сподвижників. За Бесєску, зрештою, консолідована позиція Європи і США, що Молдову Росії віддавати не можна.
Зрештою, важливо не те, яку тактику політичної роботи обере Бесєску, а те, що Молдову явно «бере на буксир» Захід, при цьому фактично відмовляючись від провідної ролі в процесі євроінтеграції Молдови місцевої пострадянської еліти. Бо та, розікравши країну за розмовами про цю саму інтеграцію, і призвела до ситуації, коли проросійський кандидат Додон ледь не виграв президентські вибори у першому турі і має чудові шанси таки здобути цю посаду після другого.
Повної аналогії з ситуацією в Україні проводити не хочеться, ситуація у нас суттєво відрізняється від молдавської, але ці аналогії самі напрошуються. У нас теж сьогодні гостро як ніколи постало глобальне питання: чи здатна чинна політична еліта реформувати Україну, чи нам доведеться шукати іншу еліту?
Юрій Сандул, Київ
