За що СБУ катапультувала ватника? І чому відпустили?
Нещодавно СБУ розвернула вже в повітрі Боїнг, який вилетів із Києва до Мінська. Причина – термінова потреба повернути назад, до Києва пасажира літака - колишнього громадянина України, нині громадянина Вірменії Армена Мартиросяна. Після повернення співробітники спецслужби речі Мартиросяна переглянули, його самого ретельно обшукали та відпустили. Посол України у Білорусі отримав ноту місцевого МЗС та змушений був виправдовуватися. А російські медіа мали привід написати про «нещасного переслідуваного».
Хто ж такий цей Мартиросян, заради якого, як писало офіційне видання «Беларусь сегодня», Україна ледь не підняла у повітря винищувачі? Протягом кількох днів, користуючись відкритими джерелами, ми спробували вивчити особисту справу «громадського діяча», через якого зчинився такий галас. І що ж з`ясували?
Навіть поверхневий перегляд Фейсбук-акаунта пана Мартиросяна та запит у пошуковику Гугла майже вичерпно змальовують його образ.
Мартиросян та Глаз'єв. Мартиросян та Медведчук. Мартиросян та Царьов. Мартиросян ще з одним чи то шпигуном, чи-то агентом впливу - Іщенком. Мартиросян, обвішаний колорадськими стрічками на московсько-радянських акціях.
Мартиросян постить фото України, на яку «насунулась» нацистська символіка. Мартиросян фотографується з актором, зовні подібним на Сталіна у кітелі. Мартиросян дає інтерв'ю ресурсу Украина.ру (місце прихистку колишніх українських журналістів, які так довго працювали тут «професійними російськими співвітчизниами», й котрі в Україні стали нікому не потрібними). Він був чесним прихильником Антимайдану, а після перемоги Революції Гідності покинув Україну. Якщо ж копнути глибше, зокрема, подивитися та його громадсько-політичну діяльність, то можна виявити досить цікаві зв'язки.
Сам Мартиросян згадує, що є засновником організації «Громадський Союз». Що це за «союз»? Згадки про цю організацію присутні в Інтернеті.
Під час Революції Гідності на рахунки тієї організації Мартиросян збирав кошти - рублі, євро для «Беркута».
Звіт про надходження та витрати не бачила. Не відомо, для чого «Беркуту» були гроші, адже тоді існувала щоденна виплата режимом йому зарплат.
У принципі, під час Революції засвітилася ще одна структура Мартиросяна та Анни Найди (яку називали його дружиною). Вони обоє представлялися, як засновники культурного центру «Діалог», який ще назвали продакшн-студією. Утім, допитливі журналісти не знайшли його в переліку телеорганізацій України.
Культурний центр спеціалізувався на видачі журналістських посвідчень цивільним спортсменам, готовим влаштовувати бійки на мітингах опозиції. (Саме тоді прославився спортсмен-«журналіст» Вадим Тітушко, який наразі, кажуть, став на шлях виправлення).
Починаючи з 2014 року, Мартиросян - учасник всіх антиукраїнських заходів: він закликає взяти участь у «референдумі» так званої «Новоросії» та постить свої фото з виборчих ділянок окупованих територій. Він з'являється то в одному, то в іншому містах окупованих територій, оголошуючи старт «нової України».
Бере участь у путінському русі «Антифашистський фронт», демонструє свою чи то приналежність, чи то прихильність до медведчуковського «Українського вибору».
Армен Мартиросян безкінечно просить грошей, спочатку на «Беркут», потім на «постраждалих дітей Донбасу». Українська армія та влада у його вустах виключно «неонацисти».
Загалом, усього, що є в Фейсбуці, цілком достатньо, аби звинуватити Мартиросяна у фінансуванні тероризму, розпалюванні ворожнечі та посяганні на територіальну цілісність України.
Чи є у нього зв'язки з російською владою чи російськими спецслужбами? Імовірно. Такий режим сприяння на всіх окупованих територіях, така дружба з відповідним товариством у Москві, така потужна розкрутка в російських медіа абсолютно посереднього телеведучого! Чи може це бути проявом якогось незбагненного політичного альтруїзму? Навряд...
І ось одного осіннього ранку Армен Мартиросян, махровий путініст і медведчуковець, поряд з яким сепаратистка Неля Штепа – цнотлива школярка, цей Мартиросян прилітає у «особистих» (як він сказав у інтерв`ю Украине.ру) справах до Києва.
Дивні ці «особисті справи». Мартиросян прилітає з Мінська в аеропорт Жуляни з двома сумками, проводить тут чотири годин, а потім збирається летіти назад...
...Купує в д'юті фрі віскі, з'їдає рибку, шле смс-ку нареченій та сідає в літак...
За півгодини літак, що рушив у напрямку Мінська, на вимогу диспетчера «Укравіацентру», який, начебто, посилається на «військове керівництво», повертається до Києва. МЗС Білорусі на затримку білоруського літака реагує нервово, вимагає вибачень і компенсації завданої шкоди.
А в Києві все було досить душевно: Мартиросяну запропонували палити цигарки, ретельно оглянули багаж, перебронювали квитка та... відпустили. Митник допоміг йому донести речі, віддає належне Мартиросян українській ввічливості.
Ця історія повна загадок.
Як вийшло, що пан Мартиросян, який перебуває у чорних списках спецслужб, не був затриманий по прильоті? Які такі «особисті справи», та ще й на пару годин змусили чи то вірмена, чи то росіянина ганяти туди-сюди літаком? З ким він в аеропорту зустрічався? Чому не став деталізувати це в російському та проросійському виданнях? Що було в тих двох сумках?
Чому, зважившись на такий радикальний крок, як розворот літака, котрий майже дістався українсько-білоруського кордону, СБУ обмежилася оглядом речей, а не затримала Мартиросяна?
Чи дійсно була там (як кажуть) якась флешка - накопичувач інформації? (І не треба казати, що флешки шпіони не використовують, бо ж, як стверджує друг нашого агентства Віктор Суворов, всі тайники та подібні носії інформації й досі охоче використовуються шпигунами: пам'ять комп'ютера - не найнадійніший тайник). І якщо флешка таки була, то чи віддав її Мартирсян?
Усього цього ми не знаємо. І чи дізнаємося?
Наразі Мартиросян на своїх акаунтах постить подяки, всім, хто «переживав за нього», а наша спецслужба мовчить, бацька Лукашенко (попри чутки, що обув страшенно розлючений) офіційно - ані пари з вуст. Наче б нічого не трапилося.
Не будемо надто суворими до наших контррозвідників: хто зна, яку гру вони грають. Але сподіваємося, рано чи пізно, світло у цій історії має бути пролитим. В усякому разі, громадськість не має про це забувати.
Лана Самохвалова, Київ
