Закон про «російську націю»: гримаси авторитаризму чи дурість?

На початку тижня проходило засідання Ради при Президентові РФ з міжнаціональних відносин. Чомусь в Астрахані.

Подібні Ради з різних питань великої влади в Росії не мають, гасло «Вся влада Радам!» не про них. Але це хороший привід показати себе перед Сонцеликим і, виділившись, отримати шанс на швидку кар'єру або ж на «повернення до обойми».

ПУТІН ЗА ЗАКОН ПРО РОСІЙСЬКУ НАЦІЮ. ЯК ЦЕ БУЛО

Цього разу слово взяв колишній російський чиновник вищого рангу (при пізньому Єльцині і до раннього Путіна, у 1995-2000 роках - міністр РФ у справах національностей та федеративних відносин), а тепер простий 78-річний завідуючий кафедрою В'ячеслав Михайлов (цікаво, що у 1961-1987 рр .. він працював на викладацькій та партійній роботі в Україні; на піку кар'єри був секретарем Луганського обкому партії). Михайлов запропонував прийняти федеральний закон під назвою «Про російську націю та управління міжетнічними відносинами». Подібніх ідей на таких радах пропонують дуже багато. І найчастіше удостоюються лише короткого кивка «Добре, треба подумати». Але тут Володимир Путін підтримав ідею, викликавши в країні певний переполох і здивування («Навіщо?»).

«Добра пропозиція! - сказав президент. - Що абсолютно точно можна й потрібно реалізовувати - це прямо над цим треба подумати та у практичному плані почати працювати - це закон про російську націю». Таким чином «управління міжетнічними відносинами» залишилося в тіні, і всі заговорили переважно про «закон про російську націю».

Далі Путін підтримав пропозицію учасників засідання провести рік єдності російської нації. «Але вибрати потрібно тільки цей рік», - уточнив він. Тобто, судячи з усього, ідея йому так сподобалася, що він готовий був би реалізовувати її негайно. Але ще 5 січня 2016 року Володимир Володимирович підписав Указ про проведення у 2017 році Року екології, судячи з усього, такого ж безглуздого, як Рік Літератури (2015) та Рік кіно (2016). І тепер, ймовірно, у розпал традиційно російських новорічно-різдвяних п'янок буде підписаний Указ про проведення в 2018-му Року єдності російської нації.

Питання у тому, чи буде цей Рік і цей Закон такими ж безглуздими або ж у них знайдеться якийсь резон. Для початку ми вирішили звернутися до російських експертів, розважливих російських експертыв. Чому? Тому що тема дуже масштабна та допускає безліч трактувань (для одного лише визначення, що є «нація», складено безліч концепцій та підходів; але не лякайтеся, ми не будемо заглиблюватися у наукові нетрі з термінами на зразок «примордіалізму» та «конструктивізму»).

З деякими поговорили особисто, чиюсь думку взяли з уже опублікованих джерел.

Борис Соколов, історик, літературознавець:

- Ідея постулювання російської нації не є новою та навіть банальна. При Єльцині про закон про російську націю не говорили, проте досить довго та безуспішно шукали національну ідею. В принципі, незрозуміло, у якому вигляді підступатися до неї в Росії...

Тому я підозрюю, що і в даному випадку може вийти ні що інше, як черговий репресивний закон. У такому випадку «замах на єдність російської нації» може стати ще одним приводом для судового переслідування небажаних.

Валерій Соловєй, політаналітик, професор МДІМВ:

- «Нічого не забули. Нічого не навчилися». Це я про ідею «російської нації» - «унікальної цивільної спільності». Була вже «нова історична спільність людей - радянський народ». Та вся вийшла... Як там у Ключевського: історія нічому не вчить, а лише карає за незнання її уроків?

Стосовно супутньої ідеї проведення в Росії Року національної єдності, то, думаю, тут навряд чи є ще щось окрім бюрократичної показухи та можливості освоїти на заходах бюджет, що й так зменшується.

Гаррі Бардін, режисер-мультиплікатор:

- Вибачте, я тільки прилетів до Росії. Про цю новину ще не прочитав.

Тому прокоментувати саме цю дурість не зможу.

Олександр Риклін, редактор заблокованого в РФ «Щоденного журналу»:

- Для Путіна важливо, щоб головною умовою входження до російської нації було запевнення в любові та вірності президенту Російської Федерації Володимиру Володимировичу Путіну.

А чи йдеться про чеченця, росіянина або татарина - взагалі нікому не цікаво. Тому ті, хто візьметься готувати цей законопроект, у першу чергу повинні подумати над текстом загальної клятви. Якщо вам не подобається слово «клятва», давайте назвемо це присягою...

Юрій Шевчук, музикант:

- Одним законом проблему національної політики в Росії не вирішиш. Національне питання вирішується щодня.

Свого часу Сталін вирішив - написав кілька книг, два мільйони людей по ГУЛАГам порозпихав, народи переселяв. І ми всі отримали таку національну політику, яку й досі розплутуємо...

Гліб Павловський, політолог:

- Ідея створити закон «про російську націю» - сумнівного походження. Мабуть, вона йде від людей, які хочуть у якийсь спосіб виділитися. Такі люди поруч з владою є завжди, а особливо - поряд з бюджетом. У даному випадку цікавішим є питання, чому ця досить безглузда та ексцентрична ініціатива була підтримана. Адже в жодній національній державі немає закону про націю. По суті, законом про нації вже є Конституція. Вона, власне кажучи, і визначає суверенну політичну націю, яка встановлює правила існування в країні... Останніми роками ми бачимо все більш яскраві приклади руйнування (в Росії, - ред.) державного мислення.

Адже воно може бути демократичним або антидемократичним, але при цьому залишатися державним, тобто таким, яке розуміє, що є політичні питання, з якими не можна гратися. У нас, на жаль, це розуміння втрачається. А так як «центр» втратив останні політичні обмеження, які стримують його всередині країни, йому здається, що можна «дідуся оголосити бабусею», і владу для цього чиновники мають достатню. В цьому плані безглуздий та божевільний закон «про російську націю» - це приклад руйнування державного сенсу в тій інстанції, де він повинен зберігатися.

Павло Кудюкін, історик, співголова профспілки «Університетська солідарність»:

- Він (закон про російську націю, - ред.) має в собі кілька серйозних проблем. Перш за все, дивує той факт, що «нагорі» планують прийняти закон «про російську націю». Хоча нації - це результат якогось досить свідомого соціально-політичного конструювання, їх навряд чи можна сформувати за допомогою простого прийняття закону... Можливо, що нинішня увага влади до проблеми націй, пов'язана з її спробою вибудувати якусь оборонну стіну від зовнішнього світу.

У такий спосіб «нагорі» хочуть згуртувати народ навколо влади в умовах, коли росіяни нібито оточені ворогами, які хочуть їх знищити, і потрібно протистояти цій загрозі. Однак, я думаю, що більш розумно було б з боку влади пропагувати ідею саме громадянської нації, а не етнічної. Але, знову ж таки, громадянські нації для свого нормального розвитку та функціонування допускають активну участь громадян у формуванні внутрішньої політики країни. А це вимагає роботи демократичних інститутів у суспільстві, з чим у нас у країні велика проблема.

Олександр Верховський, директор аналітичного правозахисного центру «Сова»:

- Підозрюю, що він (закон - ред.) буде досить декларативним... Політика держави у сфері управління зараз йде важко, і не дуже зрозуміло, що робити.

І це непоганий крок - прийняти документ, який мало до чого зобов'язує, але красиво називається. Припускаю, що на цьому все і закінчиться, але це саме і є припущенням.

НІСЕНІТНИЦЯ ЧИ СВІДОМІСТЬ?

Насамперед, хотілося б відзначити думку кінорежисера. Думаю, всі, хто бачили анімацію Гаррі Бардіна, погодяться, що його можна вважати і філософом, і соціальним філософом. Ситуація з адекватністю влади в Росії сьогодні є такою, що людина, якої не було в країні та яка про цю новину взагалі не чула, одразу дала їй визначення, яке збігається з більшістю інших оцінок, зроблених зі знанням справи. Вони ж у підсумку дійшли до того ж висновку - просто дурість. Точніше кажучи, бюрократична, окозамилювальна дурість, прагнення сказати хоч щось, коли говорити немає про що.

І якщо узагальнювати, то це - приватний прояв більш широкої проблеми. Для нормальних авторитарних режимів характерною є наявність ідеології. У Росії ж з цим сьогодні складно, ситуацію можна вичерпно описати декількома словами «Путін і Порожнеча». Отаке нескінченно мінливе підморгуюче ПіП-шоу, еротичний підтекст якого зрозумілий: влада імітує любов до народу, в процесі чого чистить його кишені.

Два з половиною роки «кримнаша» показали - їздити на цьому можна довго, але небезкінечно. Тому й виникають якісь безнадійні, безглузді гомункулуси.

При тому, що у представленій колективній думці різними людьми були помічені найрізноманітніші важливі моменти, хотілося б зупинитися на двох точках зору, які у пропозиції Михайлова, з несподіваною жвавістю прийнятій Путіним, побачили щось більше, ніж чергову бюрократичну дурість («оголошення дідуся бабусею»).

Це припущення Олександра Рикліна, що новий закон може вилитися в якусь клятву, присягу Президенту. На перший погляд, думка здається дикою, позамежною. Відразу згадується, що, наприклад, у Третьому рейху військові та держчиновники присягали не державі, а саме фюреру (це, багато в чому, і призвело до провалу змови Штауффенберга). Цілком зрозуміло, що російський володар не захоче подібних порівнянь. Адже його юридична обслуга вже набила руку на зовні коректному виписуванні найбільш диких законів. Тому щось подібне цілком можна прописати, жонглюючи словами «президент», «національний лідер», «глава держави». А порушення присяги - вже й теж злочин.

До тієї ж думки, але з іншого боку, простіше, буденніше, однак саме тому і більш реалістично, приходить Борис Соколов. Дійсно, якщо можна садити за поодинокий пікет або окремий перепост, чому тоді не можна за «замах на єдність російської нації»?

Тому, дуже ймовірно, що у випадку з Законом про російську націю та Роком національної єдності перевагу матиме осмислений авторитаризм, а не бюрократична нісенітниця.

Олег Кудрін, Таллінн.

Фото на першій сторінці: http://www.eurosport.ru