«Турецький потік»: загроза не Україні, а Росії…
10 жовтня міністри енергетики Російської Федерації і Туреччини, Олександр Новак і Берат Албайрак поставили свої підписи під угодою про будівництво газопроводу «Турецький потік». Її реалізацію було призупинено торік, на тлі погіршення відносин між двома країнами. Цей контракт дозволить Анкарі отримати солідну знижку на «блакитне паливо», а керівництво країни, в свою чергу, пообіцяло допомогти прискорити реалізацію цього проекту.
У документі йдеться про будівництво двох ниток газопроводу потужністю 15,75 млрд кубометрів на рік кожна. Перша нитка буде призначена для споживання Туреччиною, а друга – для транзиту в Південну Європу. Для обох ниток термін введення в експлуатацію – 30 грудня 2019 року.
Укрінформ поцікавився, чи справді для України такий страшний цей чорт, як його малюють?
На будівництво «потоку» нема ні грошей, ні технологій
Новина про будівництво «Турецького потоку» так сильно потішила групу підтримки політики Путіна, що вони придумали новий жарт про українську газотранспортну систему, яка від цього постраждає. У Twitter один з користувачів написав: «Через декілька років українці зможуть порізати свою транзитну газову трубу на величезні шматки і викласти з них найбільший тризуб у світі».
На жаль, «русская вата» не може зрозуміти, що реалізація цього «потоку» є економічно недолугим проектом, який, крім тимчасових політичних очок, Росії принесе тільки шкоду. На це є щонайменше дві причини.
По-перше, загальна поточна вартість проекту, яка (без ПДВ) оцінюється на рівні € 12 млрд. (по € 6 млрд за кожну гілку). Але це не все… Додатково потрібно буде платити за обслуговування газогону, а також за транзит. Тобто, грошей потрібно багато. А чи є вони в Путіна?
Відомий український блогер Олег Пономарь переконаний що в Росії нема ні грошей, ні часу для реалізації проекту. Про це він написав на своїй сторінці у Фейсбуці: «Згадайте скільки разів оголошувалося, що Південний і Північний-2 потоки 100% будуть будувати? І що? Для того, щоб побудувати реально «Турецький потік» потрібні гроші (12 млрд дол.) і потрібен час (4 роки мінімум). У РФ немає ні того, ні іншого».
Додамо до цього очевидне – «ефект кошторису»: загальновідомо, що цифра реальних затрат більша за кошторисну у півтора, а з врахуванням типового для Росії «корупційного податку» - у всі два рази. Отже, не 12 млрд, а 24… Де їх взяти?
Правильно! За «Турецький потік» заплатять російські платники податків або звичайні бюджетники, яким уріжуть зарплати і скоротять пенсії.
По-друге, відсутність технологій, які потрібні для будівництва газопроводу.
В інтерв’ю телеканалу «112 Україна» директор ДП "Черкаський НДІТЕХІМ" Тамара Ковеня заявила, що «ні Туреччина, ні Росія не володіють технологією глибоководного будівництва газопроводів, цими технологіями володіють лише чотири країни. Тобто технологічно "доля" проекту залежить від того, чи погодяться ці країни брати участь у проекті».
Та чи погодяться? Адже того ж дня, 10 жовтня, розглядаючи умови подовження санкцій проти Росії, голова Комітету з міжнародних справ Європейського парламенту Ельмар Брок заявив, що Заходу потрібно зробити все можливе, щоб «не допустити експорту в Росію технологій, які могли б допомогти їй освоїти виробництво нових озброєнь і розробку нових нафтових і газових покладів». На його думку, «співробітництво має бути заморожене».
Турецька газова загроза Україні не критична
Очікується, що реалізація проекту «Турецького потоку» може скоротити надходження до українського бюджету, але ці наслідки не критичні. Транзит газу для української газотранспортної системи (ГТС) залишиться на рівні 60-65 млрд. м3. Про це в коментарі Укрінформу повідомив генеральний директор Центру досліджень енергетики Олександр Харченко.
Харченко: «На сьогоднішній день транзит газу по українських ГТС становить 70-80 млрд. м3 газу, від якого надходження до бюджету становить $ 2 млрд. Цілком зрозуміло, що реалізація навіть однієї гілки «Турецького потоку» несе Україні певну загрозу, адже обсяг транзиту газу зменшиться приблизно на 16 млрд. м3. Але це не критично. Транзит газу для українських газопроводів залишиться на рівні 60-65 млрд. м3».
Газова незалежність по-європейськи: повільно, але впевнено
Враховуючи те, що країни ЄС є одними з найбільших споживачів російського газу, вони можуть поступово відмовлятись від нього шляхом пошуку альтернативних джерел поставки. Наприклад, зріджений природний газ. Звичайно, для його регазифікації потрібні ЗПГ-термінали, але Європа такі «термінали» уже будує, а деякі з них, зокрема, на балтійському узбережжі Польщі - експлуатує.
Пропускна спроможність польського терміналу становить, за даними Bloomberg, 5 млрд кубометрів газу в рік. Це близько третини річного споживання палива в Польщі. За іншими даними, ЗПГ-термінал у Свіноуйсьце здатний забезпечувати половину потреб країни в газі (7,5 млрд кубометрів на рік), і уряд країни вже виношує плани збільшення його потужності до 10 млрд кубів. Крім того, у стратегію газової незалежності Польщі, крім розширення терміналу в Свіноуйсьце, входить проект будівництва газопроводу від родовищ на шельфі Норвегії до балтійського узбережжя країни.
Польща – вже друга країна Євросоюзу з СПГ-терміналом. Першою була Латвія (порт Клайпеда на Балтійському морі). На черзі Греція, Хорватія, Естонія, Румунія і навіть Україна.
Звідки Європі брати цей зріджений газ?
По-перше, з США та країн Перської затоки (головним чином Катару).
По-друге, постачання зрідженого природного газу з Ірану по дну Перської затоки до Оману, який володіє всіма необхідними об'єктами з ЗПГ, а вже звідти в Європу.
По-третє, будівництво "Транс-Анатолійського газопроводу" з Азербайджану до Туреччини. Цей газопровід може забезпечити Європу поставками 31 мільярда кубометрів газу на рік до 2026 року.
Крім того, видобуток власного сланцевого газу - критично послабляє російську монополію. Відомо, що найбільші поклади сланцевого газу в Європі зосереджені на території Австрії, Великої Британії, Угорщини, Німеччини, Польщі, Швеції, а також в Україні. У нас його запаси оцінюються у фантастичну цифру від 1,1 до 3 трильйонів кубічних метрів сланцевого газу. Так, поки що це суттєво дорожче ніж газ з традиційної свердловини. Але вирішення проблеми – то лише питання часу. Причому років, а не десятиліть.
Це вже не кажучи про решту – величезні поклади природнього газу знайдені в територіальних водах Ізраїлю. Про те що Європа рішуче скорочує споживання газу за рахунок впровадження новітніх технологій – і в промисловості, і для опалення.
З усього видно: газовому шантажу прийшов край. Так що Путін цілком може скільки завгодно домовлятися з Ердоганом про всілякі «потоки». Туреччині – це точно вигідно.
Мирослав Ліскович. Київ
