Навіщо Путіну арешт Романа Сущенка?

Навіщо Путіну арешт Романа Сущенка?

Аналітика
Укрінформ
Тільки тотальна ізоляція Росії зламає кремлівську логіку непоступливості

Ми все шукаємо і не знаходимо відповіді: навіщо Путіну арешт українського журналіста Романа Сущенка? Хто має повірити в цю маячню про «полковника української розвідки», який шпигував за російською нацгвардією?

Запитання без відповіді

Звісно, є якісь конкретні причини, через які керівництво російської ФСБ чи навіть хтось ще вищий з числа кремлівських вождів вирішили саме Романа зробити заручником якихось своїх брудних планів. Відгадування цих причин і породжує різні версії й розмірковування на цю тему. Приміром, припущення адвоката Марка Фейгіна, котрий сьогодні захищає (точніше сказати – намагається захистити) Романа, що, можливо, мета ув’язнення українського журналіста – його обмін на когось з тих цінних для Кремля «своїх», що заарештовані в Україні. Утім, ці версії приречені на те, щоб так ними і залишитися. Стовідсоткового підтвердження якоїсь з них віднайти нам не дано, принаймні на довгий-довгий час.

Але є і більш загальне питання, на яке ми теж не можемо знайти відповіді. Чому У Кремлі вважають, що для них якісь «плюси» від захоплення українського журналіста Сущенка переважать очевидні «мінуси»? Чому після того, як Росія і Путін практично втратили весь позитив своєї репутації на Заході, їм потрібно ще більше її нищити?

Такі питання закономірно стають актуальнішими після нових і нових повідомлень про свідоме нагнітання Росією конфронтації із Заходом: на Донбасі стріляють, зриваючи всі домовленості про розведення військ, Алеппо бомблять, в Москві демонстративно готують бомбосховища, в Сирію завезли найпотужнішу в Росії зброю ППО – комплекси С-300 і С-400, котрі можна застосувати лише проти американської чи їхнього союзника по НАТО турецької авіації, нові російські військові кораблі йдуть у Середземне море, на Далекому Сході сформована нова бомбардувальна авіадивізія (потенційно це проти США та Японії), російські Су-27 двічі за два дні порушили повітряний простір Фінляндії, заява про плани поновлення російських військових баз у Єгипті, на Кубі та у В’єтнамі… Це не повний перелік подібних повідомлень, причому лише за останні три – чотири дні.

Не можна сказати, що відповіді не пропонуються. Ось, на вибір, чим пояснюють кроки Росії політологи, блогери, журналісти: «Чи то у них така форма святкування дня народження царя-батюшки, чи то почалося осіннє загострення», «Путін на старості літ остаточно збожеволів», «Де логіка? Нема логіки! Дебіли, бл..!»

Це, звісно, ніякі не відповіді. Це, швидше, непряме визнання, що відповіді просто не знають.

Так не буває, щоб не було логіки. Вона є навіть у вчинках ідіотів. І її цілком можна розгледіти.

Типова помилка при оцінці чиєїсь логіки – ототожнення її зі своєю. Якщо «ми» у конкретній ситуації вважаємо за правильне діяти саме так, то чомусь вважаємо, що «вони» теж мають діяти, як і «ми». А якщо не діють – то «дебіли». У даному випадку це «ми» позитивну репутацію вважаємо безцінною, це «ми» встановили для себе моральне «табу» на певні дії навіть стосовно тих, кого не любимо чи не поважаємо. А «вони» - інакші, а отже логіка – теж.

І немає у цій інакшій логіці чогось надскладного.

Логіка «дебілів»

Логіка, якою зараз керується Кремль, - це логіка непоступливості, прагматично розрахована на те, щоб породити у супротивника (опонентів) страх і відчуття безперспективності протистояння.

Ось ми чекаємо, що після висновків міжнародної слідчої групи, яка займалася малазійським «Боїнгом», збитим над Донбасом, Росія поводитиме себе стримано, щоб, так би мовити, «не усугублять». А Кремль робить щось незрозуміле: бомбить Алеппо, порушує повітряний простір Фінляндії (навіщо?!! адже Фінляндія – нейтральна країна, яка тепер тільки більше захоче до НАТО!!), кидає до в’язниці українського журналіста. А там де незрозуміле – обов’язково з’являється страх: а що там в голові у Путіна? У нього нема логіки, він божевільний, може натиснути кнопку!..

Тим часом це зовсім не божевілля, просто російська логіка вимагає якраз протилежної від наших очікувань реакції: ще більшої демонстрації сили, тобто абсолютної невразливості від будь-яких звинувачень. За цією логікою, у жодному разі не можна показувати, що, приміром, загроза звинувачень у військових злочинах якось похитнули твою рішучість у протистоянні, навпаки потрібно негайно продемонструвати, що тобі абсолютно начхати на всі висновки усіх комісій разом узятих. У тому числі – абсолютно безпідставним арештом українського журналіста. Захід має переконатися, що жодні санкції, засудження, розслідування, протести, дипломатичний тиск на Кремль не діють, а отже нема сенсу до них вдаватися.

Якщо ж до них не вдаватися, тоді що робити? Не воювати ж, справді, з ядерною країною. Залишається одне: якось домовлятися з цими «божевільними», йти на якісь поступки і сподіватися, що з часом вони «порозумнішають», тобто стануть демократами. Як тільки Захід вимушено дійде такого висновку і почне домовлятися з «божевільними» - стратегія Кремля, ґрунтована на логіці непоступливості, виявиться переможною.

Отже, логіка дій Кремля проста, як двері. Нічого особливо хитрого у ній нема, однак і неефективною її не назвеш. А тому звільнення Романа Сущенка гарантоване, за великим рахунком, лише після того, як зазнає краху вся логіка непоступливості Кремля. Крім, звісно, того щасливого випадку, якому завжди є місце у житті. Можливо, і справді має рацію адвокат Фейгін, коли припускає, що Росія схопила Романа, щоб обміняти його на когось чи добитися від Києва поступки в якомусь іншому конкретному питанні. Можливо, українським військовим на Донбасі знову попадуться диверсанти з ГРУ їхнього Генштабу і їх відпустять за Сущенка, як це сталося в історії з Надією Савченко. Можливо, ще щось. Однак у будь-якому випадку за звільнення нашого журналіста треба докладати максимум зусиль. Зрештою, іншого виходу, якщо ми – це «ми», просто не існує.

«Росію можна ізолювати!»

Розуміння логіки, якої дотримується Кремль, неминуче приводить до висновку, що воювати Заходу (і Україні, якщо ми тільки раптом не захочемо капітулювати перед «божевільними»), все одно доведеться. Інших аргументів, окрім відповіді силою на силу, Кремль не сприйме. Питання тільки в тому, яку саме силу і як застосувати до Кремля.

Воювати з Росією в сенсі йти на неї зі зброєю і справді не є можливим. Але не варто думати, що це – єдиний шлях подолання непоступливості Кремля. Можна її здолати і без відкритої війни. Найуразливіше місце чинного політичного режиму в Росії знаходиться у самій Росії.

Яку б тактику і стратегію протистояння не обрав Кремль, її кінцева ефективність залежить від величини кремлівських ресурсів – економічних, військових, людських. Вони значні, контроль за ними сконцентрований в одному політичному центрі, причому – незалежному від суспільства, що, звісно, підсилює живучість режиму. Але все-таки вони не безмежні і вони на порядок поступаються загальному обсягу ресурсів Заходу. Це означає: якщо Захід проявить таку ж наполегливість і непоступливість, як і Кремль, той обов’язково програє.

Заходу насамперед треба позбутися небезпечної (якщо не сказати абсурдної) ілюзії, що Росію можна зробити демократичною, розширюючи з нею різноманітні економічні, культурні, наукові, політичні діалоги. Мовляв, чим більше ми будемо з нею спілкуватися, тим швидше росіяни переконаються, що краще і заможніше жити за нашими, західними, правилами і законами. Не переконаються. Російська еліта, котра, на відміну від Заходу, винятково, без участі суспільства, визначає російську політику, і так знає, де народу краще жити. Тільки думає вона не про народ, а виключно про своє благо. Російська еліта, насамперед – найвища політична, за останні двадцять років виробила свою схему стосунків із Заходом: користуватися перевагами західної цивілізації, купуючи їх за гроші, відібрані у позбавленого політичних прав російського суспільства. І жодні «контакти» із західними політиками чи інтелектуалами не змусять російську еліту змінити цю схему. Вона гарантує їм особисто західний рівень життя при мінімумі зусиль, тож з якого дива вона має її міняти? Російська еліта просто не має найменшого стимулу це робити.

Тільки тотальна ізоляція Росії від західного світу зруйнує основи, на яких тримається паразитична політична система Росії. Тому що без широких контактів із Заходом вона приречена. Російська політична еліта висмоктує ресурси Росії, але вона чудово пристосувалася це робити і з ресурсами Заходу. Не в таких, звісно, масштабах, як з російськими, але й не в мізерних. Приміром, усі нафтові і газові  доходи Росії, без яких неможливо утримувати той же ядерний потенціал, – це продаж цієї сировини за західну валюту. Захід не може припинити паразитування Кремлем на тілі Росії, але перепинити йому доступ до ресурсів Заходу – цілком. Треба лише послідовно цього хотіти.

Така ізоляція Росії неможлива, якщо санкції будуть половинчастими, якщо західні компанії будуть спокушатися на швидкий і величезний прибуток від бізнесу з Росією, якщо політичні лідери Заходу  знаходитимуть геополітичну підтримку у Росії. «Росію неможливо ізолювати!» - гасло, яке не стомлюються повторювати у Кремлі за будь-якої нагоди. Переконання у цьому і живить упевненість Кремля, що його логіка непоступливості – єдино правильна і ефективна. Відповідно, стратегія Заходу має бути спрямована на реалізацію іншого гасла - «Росію можна ізолювати!»

Звісно, тотальна ізоляція – більше метафора, ніж реальна практика дій. І все-таки до неї треба прагнути, якщо Захід і справді стурбований «божевіллям» Кремля і пов’язаних з цим небезпек для всього людства. І допоки Захід (за скромної допомоги України) не змусить Кремль відмовитися від своєї логіки і перейти на загальнолюдську – кількість його жертв, на зразок українського журналіста Романа Сущенка, тільки зростатиме.

Юрій Сандул. Київ

Приєднуйтесь до наших каналів Telegram, Instagram та YouTube.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-