Гільйотину наказано затупити. Революція та декларації

Гільйотину наказано затупити. Революція та декларації

1445
Ukrinform
Якщо за гроші, позичені на квартиру, так розпинають на кожному ТБ-куті, що буде, коли плебс дізнається ВСЮ правду про ВСІХ?

Майдан не був революцією. Революція почалася тільки зараз. Як не було революцією взяття Бастилії, а лише певним символом. А справжня революція, як висловився один французький філософ, показала себе тільки з Епохою Терору...

Метою Великої французької революції була ліквідація станової нерівності, привілеїв окремих каст, скасування самої кастової системи суспільства. Стани не погодилися з таким підходом. Терор приступив до ліквідації представників цих самих незговірливих станів.

В історії України було щось схоже. Так звана національно-визвольна війна Богдана Хмельницького. Шляхта відмовилася розділити привілеї з козацтвом і була зтерта зі сторінок історії.

А ось станове суспільство досі живе. Незважаючи на зовнішній демократичний прикид. Касти різного роду недоторканних: судова, прокурорська, податкова, чиновницька протягом 25 років будували піраміду власних привілеїв - з фамільною наступністю, маєтками, доступом до скарбниці. Її символи - дорогі авто, доглянуті коханки та нерухомість за кордоном. Сім'я, куми, земляки, кругова порука професійних кланів запанували на руїнах мрії про сучасну національну державу.

В часи Медведчука та Портнова була побудована багаторівнева система захисту краденого, прийняті закони, за якими інформація про корупцію та життя корупціонерів вважалася втручанням у приватне життя, а доступ до адвокатської та суддівської допомоги був обмежений непомірними сумами хабарів.

Чи знаєте ви, що в Середньовічній Європі привілеї називалися «свободами»? Чим більше привілеїв мав стан, тим «вільнішим» він вважався.

Коли наші привілейовані класи віщають про «свободу», вони мають на увазі саме те, середньовічне, її значення. А нація, народ хоче свободу для всіх, проголошену вперше саме Великою французькою революцією. Відправити французьку аритократию на гільйотину вимагали не революціонери, які захопили владу . Цього прагнув народ - як плату за «свободу». І ті, хто сповідував «помірність у засобах», склали голови разом з королівською родиною.

Сьогоднішня кампанія по е-декларуванню доходів чиновників - це та ж гільйотина. Хоч і безкровна. Та, яка допомагає головам протверезіти, а не відрізає їх.

Але завдання її те саме: зруйнувати систему станових привілеїв.

Як і будь-яка революція, наша не обійшлася без інтервенції, тобто «насильницької» міжнародної допомоги. Росія жорстоко допомагає залишкам старого класу злодіїв в законі, Захід - силі, що прагне змін. Тому, говорячи про втручання Америки у наше життя, російські пропагандисти в чомусь мають рацію. Але без цієї допомоги, треба чесно визнати, ми б досі перебували в майданній ейфорії та очікуваннях, що, як кажуть у російському світі, «сама крива вивезе».

І справа не в кредитах. Захід намалював для українського суспільства дорожню карту боротьби з корупцією, розпланував її на кілька років - що було зустрінуто з невдоволенням прихильниками швидких змін. Довгим і нудним був процес прийняття законів про НАБУ та САП, обрання їх керівників, набір детективів і прокурорів, створення НАЗК... Система вже майже готова діяти, залишилося кілька штрихів - Антикорупційний суд і закон про спецконфіскації.

Але в повільності була своя сіль. Архітектори приховували суть проекту, розтягнуті за часом терміни заспокоювали. Аристократія з цікавістю спостерігала: що ж це за конструкцію збивають на ринковій площі, і лише коли блиснула сталь безжального жала - у їхніх серцях похололо.

Місячним відблиском, який впав на лезо гільйотини, стало е-декларування. Воно торкнулося найширших верств сучасного українського мандаринства, ситого, випрасуваного, бажаючого ситості та достатку й надалі. І почалася паніка.

Посипалися законопроекти - Деркача, Гриніва, Найєма, Донець - головна мета яких (складається таке враження) - «притупити ніж гільйотини», прорідити шеренги можливих жертв, спробувати командувати катом або, у крайньому випадку, відтягнути неминуче. Так, вимоги до заповнення декларацій складні та заплутані - але хто сказав, що бути багатим чиновником просто?

І раптом разом схаменулися - і відкликали. Приказку про палаючу шапку згадали?

На ешафот потягли найпалкіших прихильників антикорупційного терору. Як колись тягли Робесп'єра. Але громадська страта Лещенко тільки підтвердила найгірші побоювання: якщо за гроші, позичені на квартиру, так розпинають на кожному ТБ-куті, що буде, коли плебс дізнається ВСЮ правду про ВСІХ?

Пожвавилися наймані хакери, які намагаються зламати або, у найгіршому разі, дискредитувати систему електронного декларування, піднялася хвиля звинувачень проти Ситника та Холодницкого. Узяли в роботу образливе - «борцуни».

Знайшлися охочі одноосібно вирішувати, кого страчувати, а кого милувати: «Шокіну не можна було довірити, я - інша справа».

Збурився Верховний суд, намагаючись оскаржити в Конституційному суді (тобто всередині власного стану) закон про заснування Антикорупційного суду.

Тимошенко і компанія лякають народ спецконфіскацією, і не марно. Сергій Власенко - досвідчений юрист і розуміє, куди вітер дме. Тільки народу варто розібратися, що він, народ, занадто малий для антикорупційного сита, воно - для жирної дичини.

Вся ця суєта суєт є марною. Пізно схаменулися. Процес, як казав Михайло Горбачов, - пішов. Тупа гільйотина теж січе голови. Тільки все буде набагато болючіше і в кілька прийомів.

Кожна революція проходить одні й ті ж стадії: спроба безкровних реформ, терор, контрреволюція, реакція... Але, як писав історик Фернан Бродель, якою б махровою не була реакція, скасувати основні завоювання революції не вдавалося ніколи. Після багатьох днів революційного терору парижани з радістю зустріли повернення колишнього, мирного життя, але коли аристократія, яка повернулася, спробувала реставрувати монархію, народ знову згадав про барикади.

Які б поправки до законів не вдалося протягнути, які б виключення для себе знать не пробила, минуле не повернеш. Можливий лише тимчасовий відплив.

Перемога Антикорупційної революції, яка і є справжнім і довгоочікуваним «Майданом - 3.0», неминуча. Гарячкова здача знаттю соратників - в надії відстрочити власну долю - тільки погіршує ситуацію. Умовний Онищенко, відправлений в заслання, помститься, обов'язково роздзвонивши про торги за умовний 112-й канал.

Мафія сильна в єдності та круговій поруці. Зрада інтересів стану знищує сам стан.

А за тим, щоб процес не відхилявся в бік, стежить міжнародний «відеореєстратор». Лякаючи то проблемами з договором про Асоціацію, то з безвізом, то з кредитами, він легенько підштовхує тих, кого слід, до ешафоту. І уникнути цього не можна. Тому що, з одного боку - гроші Співтовариства, з іншого - Путін, з третього - загроза дострокових виборів.

Допомогти «кату» - святе діло. Тільки ні в якому разі не йти на компроміси! Ні під яким соусом! Зволікати не можна, гільйотина повинна працювати, навіть якщо під ніж потраплять її конструктори. Навіть якщо хтось з нас самих...

Адже, врешті-решт, це не смертельно. Це всього лише метафора...

Євген Якунов. Київ.


Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-