Луценко каже, що не хоче НАБУ і САП. Йому не вірять

Луценко каже, що не хоче НАБУ і САП. Йому не вірять

Аналітика
1973
Ukrinform
Протистояння між прокурорами неможливо розв’язати компромісним поділом повноважень

Перманентне протистояння між ГПУ та НАБУ, на означення якого наші ЗМІ вигадали лукавий термін «певне», вже стало звичним в українській політиці. Настільки звичним, що вже й не сприймається як важливий політичний фактор, а як таке собі малозначуще вузькопрофесійне з’ясування стосунків всередині одного відомства. Дарма, що йдеться про середовище найвищих прокурорських чинів, а воно у нас просякнуте політикою на всі сто.

«Таємний план Луценка»

Можливо, саме тому заява Генерального прокурора Юрія Луценка на прес-конференції 28 вересня, що він ініціюватиме ухвалення Верховною Радою змін до закону, які мають «припинити суперечки про підслідність між НАБУ та іншими правоохоронцями», не викликала посиленої уваги журналістів. Тим більше, що цього разу не йшлося про «екстрім» на кшталт побиття спецназом НАБУ прокурорів чи катування прокурорами детектива НАБУ. Лише політики та громадські діячі, котрі в тому «певному протистоянні» активно «грають» на боці НАБУ, захвилювалися і запротестували, не повіривши запевненням Луценка, що не йдеться про зменшення повноважень НАБУ і САП. Народний депутат, нині позафракційний, а колись з фракції БПП, Віктор Чумак наступного дня після заяви Луценка висловився на цю тему у дописі у Facebook.

Допис цей короткий, а ми наважилися його ще підкоротити:

«…Заява Генпрокурора пройшла якось надзвичайно тихо. А реально це початок ліквідації НАБУ. Як самостійного та незалежного органу... Як це може/буде відбуватися: 

Крок перший : передача всіх «жирних» справ по корупції іншим органам досудового слідства. 

Крок другий: створення суспільної думки щодо неефективності НАБУ і марнотратства у використанні на нього великих бюджетних коштів.

Крок третій: прийняття закону про входження НАБУ як окремого департаменту до складу новоствореного ДБР з повним процесуальним контролем ГПУ. Все. Фініта ля комедія. »

Не доводиться сумніватися, що кінцева мета задуму Генпрокурора «припинити суперечки про підслідність» саме така, як каже Чумак: НАБУ під повним процесуальним контролем ГПУ. І зовсім не тому, що до пана Чумака є якась більша особиста довіра, ніж до пана Луценка. Справа в іншому.

Якщо хоча б на хвилинку забути про всі супутні обставини, насамперед – політичні, і оцінити без них ситуацію отого «певного протистояння», то мусимо визнати: «план Луценка», у викладі пана Чумака, є абсолютно логічним і виправданим. Справді, будь-які суперечки між правоохоронцями про підслідність справ неприпустимі,  будь-яка конкуренція двох бюджетних відомств у такому ділі як боротьба зі злочинністю – абсурдна і лише нищить ефективність цієї боротьби. Це в економіці здорова конкуренція приватних осіб і компаній – запорука високої якості доступних споживачу товарів і послуг. А в сфері державного управління конкуренція називається зовсім інакше – страшним терміном «двовладдя», котре гарантовано веде прямісінько до хаосу, втрати ефективного державного управління і, в кінцевому підсумку, до катастрофи національного масштабу. Тож, план Луценка – це план відвернення катастрофи.

От тільки абстрагуватися від згаданих супутніх політичних обставин можна лише на хвилинку, тобто – суто теоретично. На практиці якраз вони і визначають доцільність, виправданість, корисність тих чи інших змін до закону на даному конкретному етапі загального політичного процесу. Головну з цих обставин неважко виокремити: різна суспільна довіра до ГПУ і до НАБУ. У ГПУ, з огляду на історію відомства, її практично не має, на НАБУ ще сподіваються. Звісно, не виключено, що за якийсь час, і то не дуже довгий, оці «рейтинги» зрівняються, але поки що вони все-таки різні. Тобто, якби подібну до заяви Генпрокурора зробив Антикорупційний прокурор Назар Холодницький – ми мали б зовсім іншу ситуацію.

Де ГПУ шукати симпатиків

Насамперед, варто усвідомити: спроби якогось компромісу, якогось чіткого розподілу, кому й що можна чи не можна розслідувати, приречені на невдачу. Вітчизняна політична система організації влади і політична практика не передбачають поділу прокурорської влади. Навіть більше: його нема й в інших політичних системах, включно з країнами, які ми називаємо «розвиненими демократіями». Слідство можна розділити, і розділяють всюди, лише щодо дрібних і серйозних злочинів. Дрібними (на кшталт квартирних крадіжок чи побутових вбивств) вже займається поліція МВС, і нашій ГПУ, якщо вона не підімне під себе НАБУ та САП, просто нічого буде робити, і тоді закономірно постане питання: навіщо витрачати «великі бюджетні кошти» на ГПУ і хто, власне, він такий – цей Генеральний прокурор?

Знайти необхідний мінімум у 226 голосів у Верховній Раді на підтримку змін, котрі запропонує Луценко, - не проблема. Тут пан Чумак має рацію. Потенційних «клієнтів» НАБУ серед народних депутатів суттєво більше, ніж 226. Однак це ще не означатиме закриття проблеми. Українцям, зрештою, однаково, хто очолить боротьбу з корупцією і матиме з цього славу і політичні дивіденди – Луценко чи Ситник з Холодницьким. Їм аби було. А ось як Луценку переконати суспільство, що саме він і очолюване ним ГПУ насправді швидко і ефективно викорінює корупцію – незрозуміло, хоча б з огляду на те, що жодна з гучних справ проти корупціонерів, оголошених Генпрокурором (рівня справи Єфремова чи Курченка), поки що не доведена до кінця, тобто – до справедливого і законного покарання топ-корупціонера.

А головне – справа про «певне протистояння» вже вийшла за межі парламенту і навіть за межі владної еліти, бо це з самого початку не було відомчою проблемою. У цьому колі її вже не вирішиш простим голосуванням більшості народних депутатів. За НАБУ стоять, окрім опозиційних депутатів, як-от пан Чумак, симпатії та підтримка активної частини суспільства та наших закордонних партнерів-спонсорів. Момент, коли прокурорському «двовладдю» можна було запобігти, влада вже упустила. Якби одразу після Майдану ГПУ всерйоз зайнялася боротьбою з корупцією, якби державна політика з самого початку була всерйоз націлена на злам корупції як системи, на якій трималася уся наша домайданна влада, то самої ідеї про створення НАБУ та САП не виникло б.

Єдиний прийнятний для країни вихід із ситуації – різке підвищення активності та ефективності ГПУ у боротьбі з корупцією. ГПУ (і наша влада), аби припинити «певне протистояння» з НАБУ та САП, мало б не шукати проти них підтримку народних депутатів, а швидко завоювати симпатії суспільства і згаданих спонсорів. Навіть швидше, ніж анонсований Луценком проект змін до законів дійде до розгляду в сесійній залі парламенту. Тільки тоді є шанс, що нинішнє прокурорське «двовладдя» закінчиться миром і на загальну користь країні. Інакше ситуація, коли прокурори з нижчим рівнем суспільної довіри грубо підімнуть під себе прокурорів з вищим рівнем, може спричинити небезпечне для політичної стабільності зниження суспільної довіри до чинної влади.

Юрій Сандул. Київ

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-