- Тут потрібно нагадати послідовність подій, сюжет. Наприкінці травня й до середини червня на Батьківщину до України повернулися Надія Савченко, Геннадій Афанасьєв і Юрій Солошенко. Тоді і в командах адвокатів інших політв'язнів, і у керівництва України були великі надії, що цей процес буде тривати, тому що вже є прецеденти. Говорилося про те, що до нового року вдасться звільнити ще якусь частину українських заручників в Росії. Але ці очікування не виправдалися. А після фейкової історії з «українськими диверсантами в Криму» стало зрозуміло, що Кремль не збирається пом'якшувати свою позицію щодо українських політв'язнів. І в цілому, розростання репресій в Криму показало, що ситуація кращою не стане. Скоріш за все, стане тільки гірше.

- Тобто найближчим часом на звільнення ще когось з українських політв'язнів в Росії чекати не варто?

- До кінця року – точно. А, швидше за все, і надалі.

Ось, наприклад, Олега Сенцова Кремль знущально відправив в Якутськ. І за весь той час, що він там знаходиться, до нього ніхто жодного разу не з'їздив. Чому? Я вам відповім – через фінансові проблеми: квитки до Якутська коштують дорого. Тобто найпростішим способом Кремль досяг того, до чого прагнув – практично повної ізоляції Сенцова. Менше, ніж хотілося б, адвокати, консули, правозахисники їздять і до інших українських в'язнів, яких відправили ближче, ніж Якутськ, але теж далеко... Або ось ув'язнені по справі Хізб-ут-Тахрір. Це ж усі віруючі люди, а це означає - багатодітні сім'ї. І вони зараз залишилися без годувальників – на анексованій території. Уявіть собі становище цих людей. Ну, невже незрозуміло, що їм теж потрібна допомога... Саме тому з'являється потреба у громадському фонді підтримки українських політв'язнів. Це вже просто питання виживання.

- Ніяк. І немає жодних надій, що найближчим часом зміниться. Ми з вами говорили про це в середині серпня. Пройшло більше місяця – і ніяких зрушень. Тим часом маховик репресій в Криму продовжує розкручуватися. Але через побоювання потрапити під санкції, через відсутнысть індивідуального підходу, в Крим як і раніше бояться їздити європейські політики, юристи, правозахисники. У підсумку - здійснювати моніторинг нікому, інформувати світову громадськість нікому. На додаток до цього, Кремль продовжує «нарощувати успіх», оскільки ви, напевно, знаєте про гоніння в Криму на мого колегу Миколу Полозова. А це додатково відлякує тих, хто був готовий туди поїхати з метою моніторингу.

- До речі, а чи відомо щось про «українських диверсантів» Євгена Панова та Андрія Захтея?

- І тут теж нічого не відомо. Адвокати Заїр Смедляєв і Еміль Курбетдінов спробували знайти їх, пробитися до них. Але їх просто не пустили. У даний момент навіть точно не відомо, де саме Панов і Захтей. Адже в Криму тільки одне СІЗО – в Сімферополі. Але, судячи з усього, їх там немає. Ви розумієте, наскільки це погано, якщо такий тривалий термін немає ніяких звісток від цих людей, і немає доступу до них адвокатів. Ви розумієте, як їх зараз можуть обробляти? Адже це все ми вже проходили – на прикладі Карпюка та Клиха. Тепер історія повторюється. І що? Ви коли чули щось про Панова та Захтея?

- Давно.

- Так, саме так. Де постійні «висловлювання занепокоєння» з цього приводу, де регулярні вимоги української сторони «надати доступ»? І це все відбувається в умовах, коли усе наполегливіше йдуть розмови, що Росії потрібно повернути доступ до ПАРЄ. Розумієте – Держдумі нового скликання, яку обрали, в тому числі і в Криму. І якщо, врешті-решт, російська делегація повернеться до ПАРЄ, це опосередковано де-факто означатиме деяку легітимізацію захоплення Криму, перший крок. І ось за цих умов українська сторона має такий потенційно сильний козир, як тема посилення російських репресій в Криму. Але чомусь вона його зовсім не використовує. Для цього потрібна злагоджена, системна, скоординована робота різних міністерств і відомств. Але от саме цього і не відбувається!

- Мені важко говорити, оскільки я не перебуваю всередині, а спостерігаю ситуацію з боку. Можу тільки припускати. Хочу відразу сказати, що ні про яку зловмисність мова не йде. Однак це не полегшує ситуацію... В України зараз багато проблем. І багато ділянок для важливої, термінової роботи. Тому, як мені здається, іноді просто, що називається, «не доходять руки». А на це накладаються психологічні особливості моменту. Коли йшла боротьба за звільнення Савченко, це було постійно на порядку денному. І у той момент українська влада не рахувалася ні з якими витратами. А після того, як мети було досягнуто, Савченко звільнена, відбувся певний психологічний злам, втома від теми, підсвідома установка на те, що «тепер потрібно зайнятися іншими справами». Ось саме тому я так і хвилюється через те, що відбувається. Якщо не переломити тенденцію зараз, це загрожує великою небезпекою.

- Якою?

- Тема йде з порядку денного. Забувається. Не тільки в Україні, але і в Європі, в світі. За відсутності реальної роботи, без підкріплення буденними справами вона йде на периферію політики, внутрішньої, зовнішньої, на узбіччя інформпростору. Перетворюється в набір ритуальних фраз, які вимовляються заради пристойності в рамках публічної політики. А йдеться, нагадаю, про живих людей, які перебувають зараз у надзвичайно складній ситуації.

- При тому, що і в самій Росії ситуація змінюється тільки в гіршу сторону.

- Так, склад нової Думи, останні призначення в Москві показують, що гайки закручуються далі. Боюся, що найближчим часом якісь марші протесту з розтяжками «Свободу українським політв'язням» в Москві, в Росії неможливі. А така більш жорстка політика Кремля, в свою чергу, вимагає великих зусиль Києва у даному питанні. Якщо не починати робити це зараз, з часом ситуація буде тільки погіршуватися.

Олег Кудрін, Москва.