Операція «И»бори-2016
Відсотків 70 того, що пишеться у Росії про минулі вибори до Держдуми, позбавлене сенсу. У ліберальних ЗМІ та відповідних інтелектуальних сегментах мереж ця частка є меншою, у провладних медіа та видавців – більшою. Однак різниця між осмисленим та безглуздим там і там не надто велика. Слідом за Росією ця безглузда інфохвиля котиться далі, затоплюючи світ кремлівським порядком денним.
Суть же у тому, що вибори до Держдуми-2016 не можна розглядати лише як вибори. І шкідливо описувати у відповідній термінології. Це саме те, чого хоче Кремль. Якщо ж цю подію розбирати та аналізувати як чергову спецоперацію Кремля під умовною назвою «Операція «И»бори», то багато чого, якщо не все, стає на місце.
НЕПРАВИЛЬНІ ВІДПОВІДІ НА НЕПРАВИЛЬНІ ПИТАННЯ
Ось найпростіший та найближчий приклад. У понеділок ввечері Олексій Венедиктов ставить у своєму Твіттері питання без знаку питання «Назвіть трьох політиків, хто виграв від поразки Касьянова та Явлінського».
Питання чудове тим, що на нього не те, що безглуздо, але шкідливо відповідати (Олексій Олексійович взагалі великий мастак швидко та технічно ставити подібні питання). Тому що будь-яка відповідь буде помилковою та легко піддаватиметься маніпуляції з боку автора питання.
Однак наївні читачі Олексія Олексійовича (а їх у нього понад 700 тисяч) чесно спробували відповісти. Один варіант відповіді: Путін та Навальний і ще хтось третій. Зрозуміло: Путін за фактом монарх, значить йому вигідно все, що сталося і що зроблено в країні під його керівництвом. Навальний же – такий собі впливовий тіньовий Антипутін та конкурент двох зазначених осіб по опозиційному табору. Інший варіант: Зюганов, Жирик, Миронов. Теж прозора зрозуміла відповідь: Путін настільки великий, що йому не до демократичної дрібноти. А ось лідерам партій-сателітів, котрі сидять у Держдумі на чималому держфінансуванні, приємно усвідомлювати, що їм у спину ніхто не дихає. Третій варіант – демократичні діячі, що йдуть у табелі про ранги слідом за Касьяновим та Явлінським: Шлосберг, Яшин, Рижков, Гудков, Мальцев, Кац та... той же Навальний.
Які варіанти відповідей найпопулярніші. З великим відривом – Навальний! На другому місці – різноваріантний перелік політиків-демократів.
Тепер Олексій Олексійович Венедиктов-старший за нагоди зможе потрясти папірцем з цими роздрукованими відповідями та оголосити vox populi: «А ось мої читачі, в основному, вважають, що поразка Явлінського і Касьянова, читай – Яблука та ПАРНАСу, на руку швидше самим демократам, а не Путіну. Ось так!» І далі це твердження легко і логічно розвивається у будь-якому напрямку.
Й не скажеш же, що міркування венедиктовських читачів зовсім недолугі, і що їх висновки принципово суперечать дійсності. Ні те, ні інше. Все значно гірше. Вони не точні системно. Вони не розкривають суть, механізм, а навпаки роблять у наслідках чиїхось дій другорядні деталі основним предметом обговорення.
Насправді ж, для того, щоб отримати посутню відповідь, необхідно поставити посутнє питання. А якщо відповідати на неправильне питання, то відповідь стовідсотково буде неправильною.
Нав'язувати неправильні питання російському, а слідом за ним – світовому порядку денному – ця типово кремлівська технологія досить часто використовується партнером різних веж Кремля по віскі Олексієм Венедиктовим. Тому більша частина публікацій високочолих аналітиків про вибори так схожа на відповіді на зазначене венидиктівське питання наївних його передплатників.
А тепер подивимося на «И»бори як на кремлівську спецоперацію.
1. УМОВИ ПРОВЕДЕННЯ
Криза в економіці. Однак рубль остаточно не впав. Нафта тримається на рівні 45–50 доларів за барель. Не те щоб надто солодко, але могло бути ій гірше. Один резервний фонд вже під'їдається. З наступного року, схоже, потрібно буде відкривати другий (і останній).
Йде поступове, секторами, становлення нової бюрократії – путінської еліти 2.0. Проте стара еліта випроваджується без образ, м'яко. І потай сподівається на повернення до першого ряду годівниць. Нова еліта про це знає.
«Кримнаш» сам по собі вже не працює, але й негативом поки не став. Взагалі йде поступове, хоч і ретельне приховане, але відчутне падіння популярності влади.
Мінська стратегія повернення троянських коней Еленер та Деенер за кріпосну стіну України на очах провалюється. (Це і сліпий Гомер побачив би). Перманентні економічні протести в Україні присутні, але в іншу якість, як обіцяли Азаров, Медведчук і т. д., вони не переходять.
Санкції, незважаючи на активну роботу з південним флангом ЄС, поки що залишаються. Brexit, якому так сильно раділи, проросійським проривом не став. Меркель, отримавши кілька дошкульних ударів, поки не впала. У Саркозі, нібито підгодованого, злету поки немає. Так що гарантія позитивних для РФ змін у «нормандському форматі» поки що відсутня. Отже, тут потрібно ще багато працювати. Так само, як і з парою Трамп-Клінтон.
2. МЕТА СПЕЦОПЕРАЦІЇ
Взяти Державну Думу під ще більш міцний та надійний контроль, щоб у разі необхідності приймати рішення миттєво, взагалі не торгуючись з партіями-сателітами.
Вкоротити їм квоти слід і з іншої причини. Не забуто досвід 2011–2012 років, коли начебто лояльні депутати з «системної опозиції» по-популістському грали у протест. І остаточно стали лоялістами лише після розгрому «Болотного майдану».
Поліпшити імідж Росії, показавши «чесні вибори». (У разі зрушень у питанні скасування санкцій партнери Кремля повинні мати якісь аргументи виправлення «поганого хлопчиська»). Але при цьому не пропустити до Держдуми когось, хто міг би протидіяти владі.
Мінімум ризику. Не допустити ніякого розгойдування ситуації – ні кільової хитавиці, ні кормової. Що в умовах скорочення кормової бази не так просто, тому що і перли нагорі дрібнішають, і споживчий кошик внизу всихає.
І ще – легалізація окупованого Криму.
3. ШЛЯХИ ВИРІШЕННЯ ПОСТАВЛЕНИХ ЗАВДАНЬ
Безвідмовний прийом останніх років – «маленька переможна війна» –краще поки що відкласти у бік. Отже, для збільшення провладного відсотка необхідно зменшити явку, насамперед у великих містах. За малої явки у них, вибори тут можна проводити відносно чесно. Добираючи своє в інших регіонах за рахунок завищеної явки та провладних вкидань. (Російські експерти це називають сором'язливим евфемізмом – «зони особливої електоральної культури». 18 вересня лідером серед таких ЗОЕК були Чечня, Татарстан, Кемеровська область).
Для зменшення явки в цілому й у великих містах зокрема необхідно сприяти роз'єднанню демократів, починаючи з ключового питання – йти на вибори чи не йти. Ну і далі – максимальне подрібнення (на порох) тих, хто зібрався йти.
Щоб не ризикувати в одномандатних округах, їх потрібно правильно «нарізати». До сектору великого міста, де високий ризик протесту, приплюсовуються електорально керовані сільські округи впритул до меж регіону.
Зате безліч одномандатних округів та велика кількість у них кандидатів створюють видимість великої політики і серйозної передвиборної боротьби. Це саме по собі, за фактом, без зростання реального інтересу до них виборців.
Окупований Крим перестає бути самостійним федеральним округом, а передається до Південного ФО. Так він не просто розчиняється у ньому, але й «замазуються» всі демократичні партії, які проводили виборчу кампанію у Південному окрузі. І хоча до Криму вони не їздили, але, виходить, нібито визнають його анексію.
4. ПІДСУМКИ СПЕЦОПЕРАЦІЇ
Поставлені завдання Кремлем успішно вирішені. Потрібні люди в потрібній кількості «без пилу, без шуму» проведені до Думи. Зменшення квот КПРФ, ЛДПР та СР нагадує їм, що потрібно знати своє місце. І у разі загострення ситуації, не висовуватися, як було п'ять років тому.
Кумедна деталь – під час підрахунку голосів нав'язується дискурс не першості, а «вторенства» (так у Болгарії називали першість з футболу, тому що перше місце було заброньоване за командою ЦСКА «Септемврийско знаме»). Ніби це так вже цікаво й важливо хто зайняв друге місце – КПРФ (13,35%) або ЛДПР (13,16%). І «аналітики» майже серйозно сперечаються про якісний прорив ЛДПР.
Демократи деморалізовані. Їм нав'язано дискурс не менш безглуздий – не як об'єднатися, а хто у цій ситуації найгірший. Одні винні у тому, що мало набрали, інші – що не пішли голосувати. Дотепні суперечки у гарному літературному стилі з яскравими цитатами та витонченими парадоксами можуть тривати дуже довго. Інтелектуальні демократи це люблять.
Спойлерська титовська Партія Росту (ПРоста-Тит) пройшла до Закзборів Петербурга, набравши там навіть трохи більше «Яблука» (10,74% проти 9,78%). А ось це, незважаючи на дрібні цифри, поганий факт – для «Яблука», для пітерських демократів взагалі. Тепер ПРоста-Тит може всерйоз говорити, що це вони справжні демократи. А спойлери – саме «Яблуко», не кажучи вже про всілякі ПАРНАСи та Партії Прогресу Навального. При цьому Партія Росту відрізняється від демократів тим, що підтримує Путіна і цілком «кримнаш». Демократизм же їх полягає у тому, що вони всемилостиво просять Головного та його наближених не кошмарити бізнес. А то вони...
Ну, тобто, що вони будуть робити в іншому випадку – незрозуміло. Так що вони просто просять не кошмарити, а там вже – як вийде.
Є деякі успіхи і на фронті зовнішньої політики. Ось, наприклад, спецпредставник ОБСЄ Ілккі Канерва вибори, звичайно ж, розкритикував. І у МЗС РФ тут же поспішили, у свою чергу, розкритикувати його доповідь. Однак є в доповіді й добрі слова. Канерва відзначив деяке «поліпшення прозорості та довіри», тобто похвалив ЦВК під керівництвом Елли Памфілової в цілому, а вилаяв «низку комісій нижчого рівня», яким «не вистачало неупередженості та незалежності». Тобто бояриня гарна, та служки кепські. Знайоме.
5. ВНУТРІШНІ ТА ЗОВНІШНІ РИЗИКИ
Головний внутрішній ризик минулих виборів – в неуніверсальності, одноразовості використаної конструкції. Колишній голова ЦВК – підтасовувач, «казкар» Чуров був більш універсальний. З Памфіловою ж буде складніше працювати у разі загострення ситуації, підвищення явки та необхідності більш масштабних, грубих підтасувань. За всієї лояльності вона все ж не настільки слухняна, як, скажімо 343 нових депутати Держдуми від ЄдРа. У неї іноді все ж бува, проскакує власна думка, як це не дико звучить у сьогоднішній Росії.
(До того ж, за великим рахунком, ці вибори взагалі не грають великої ролі, оскільки відразу слідом за ними розпочинається відлік президентських виборів-2018. Якщо ті будуть проведені вчасно, то до них – лише півтора року. І це вже зовсім інша реальність. Кремль, який любить грати за умов великої кількості чуток та варіантів, вже запускає інформацію, що є вірогідність перенесення виборів роком раніше – на 2017-й. І, нібито з невирішеною ще кандидатурою на посаду президента).
Головний же зовнішній ризик Росії у зв'язку з успішними виборами – це окупований Крим.
Для України тепер завдання-мінімум – відстежувати та оперативно позиціонувати як незаконні (і далі бажано – з накладенням санкцій) найдрібніші рухи так званих «депутатів Держдуми від Криму». Завдання-максимум – домагатися визнання нелегітимним всього складу нинішньої Держдуми.
Відповідно, у Росії все навпаки. Домагатися, щоб інші парламенти та політики спілкувалися з Думою сьомого скликання на рівних – в цілому. Виходячи з цього, будуть говорити про визнання де-факто легітимності анексії Криму, чиї голоси так чи інакше влилися у ЦВК, принаймні за загальнопартійним списками. Це завдання-мінімум. Завдання-максимум Росії – просувати і легалізувати скрізь, де тільки вдасться, саме цих «депутатів від Криму».
Це буде перетягування каната кшталт того, що відбувається на Мінському процесі. І ситуація найчастіше буде знаходитися десь на межі між завданнями-мінімум обох сторін.
ЩО БУЛО – ТЕ ПРОЙШЛО. А ЩО БУДЕ?
Дивовижна річ – напередодні виборів у Росії більше говорили не про них, а про те, що буде опісля. Перестановки? Закручування гайок? Зміна тактики? Добре відомий в Україні аналітик Валерій Соловей напередодні виборчого вік-енду пообіцяв розкласти цілий «кадровий пасьянс». Що й зробив. (Для спрощення сприйняття приберемо пункти, деталі, прізвища, менш важливі для України – скажімо, переміщення таких фігур як Наришкін, Матвієнко, Полтавченко, Дворкович, Білоусов).
«Валерій Соловей:
Це резюме чуток, витоків та інсинуацій, під час читання якого потрібно мати на увазі дві обставини: стратегічну й тактичну.
Стратегічна: не вирішене принципове питання, проводити президентські вибори у 2018 або роком раніше, і хто саме стане кандидатом №1.
Тактична: майже на кожну позицію є пара-трійка кандидатів, тому призначення, за рідкісним винятком, аж ніяк не вирішені наперед. Плюс – ситуація дуже динамічна.
1. Дмитро Медведєв може піти на підвищення. Але в разі пониження його влаштовує лише «Газпром» і ніщо інше.
2. Серед обговорюваних кандидатів на пост прем'єра – виключно представники силовиків або їх креатури. Лібералів немає. Кудріна нібито повністю і остаточно викреслять з цих розкладів.
....................
4. Тим не менш, ліберальне наповнення фінансово-економічного блоку уряду з високою ймовірністю в основному збережеться. Вважається, що він успішно справляється з кризовими завданнями.
....................
6. У разі дострокових виборів однією з ключових політичних позицій стає посада першого заступника АП, куратора внутрішньої політики. Нібито перехід Володіна до Думи вже вирішений. На його місце претендують: Сурков, креатура самого Володіна, кандидат силовиків.
7. ФСБ успішною боротьбою з корупцією нібито вдалося відстояти свої позиції від «варяга» з конкуруючого відомства. Але МВС у цьому сенсі нічого хорошого не світить.
....................
10. Близько дюжини губернаторів покинуть свої пости. Особливо ті, котрі стали серйозними подразниками громадської думки. Крим теж може осиротіти».
Тут дуже багато цікавих деталей, дрібних та великих. Але саме для України найважливішими є всього дві. По-перше, це, звичайно, можливість заміни «героя віджиму Криму» Сергія Аксьонова. Він-то сподівався на окриляючий статус «кримського Кадирова», однак Кремль все більше незадоволений його претензіями. І, відставка, виявляється, є можливою та близькою.
По-друге, дуже важливою є нова посада Владислава Суркова, котрий останні роки, будучи помічником президента РФ, курирував «український напрямок». Отже, його роботою задоволені, вважають досить ефективною.
Ну а ключове питання (і не лише для України) – щодо часу проведення виборів і кандидатури майбутнього президента. Невже знову «Медведєв може піти на підвищення»?
Навіщо? Щоб з ним не відмовлялися ручкаться? Щоб йому було легше вести переговори про скасування санкцій і впихання ОРДЛО в Україну? Можливо. А, може бути, це все димова завіса, «операція прикриття».
Так, вже дуже скоро в Росії почне розгортатися наступна спецоперація – Вибори-2018. Чи Вибори-2017. Або – чому ні? – Вибори-2019. Або... Дідько його знає, може бути що завгодно. Варіантів багато.
Головне – не дати себе втягнути в обговорення кремлівського порядку денного. Потрібно намагатися розглянути, що стоїть за ним.
Олег Кудрін, Москва.
Перше фото: www.ruskerealie.zcu.cz
