Росія Полторака не дістане, а от Україна – Путіна...

Росія Полторака не дістане, а от Україна – Путіна...

Аналітика
1525
Ukrinform
Як Росія сама себе підставила, порушивши кримінальну справу щодо вищого військового керівництва України

У 25-ту річницю незалежності Росія «привітала» Україну порушенням кримінальної справи щодо міністра оборони Степана Полторака і військового командування української армії. Українським військовим «шиють» «заборонені методи ведення війни». Але ж війна йде на суверенній території України, при чому тут СКР – Слідчий комітет Росії?

Юрисдикція Росії на підставі власного кримінального права могла б поширюватися на наші «військові злочини» тільки в одному випадку - в частині збройного конфлікту міжнародного характеру, якби Росія визнавала себе стороною цього збройного конфлікту. І тут виникає парадокс, адже Росія заперечує свою військову присутність в Україні і наголошує на збройному конфлікті не міжнародному, а саме громадянському. Експерти кажуть, що єдине пояснення, яке може бути в цьому випадку висунене Росією, має відверто «русскомирский» характер: необхідність «защиты прав русскоязычных». Але де, скажіть, право на це прописане у праві міжнародному? Отже, такі дії РФ з її СКР можна розглядати лише з однієї точки зору – як нахабне втручання у внутрішні справи України. Навіть якщо розглядати цю ситуацію так, як її бачить Росія – з погляду конфлікту між Україною і  «ДНР/ЛНР» – то все одно такий конфлікт ніяк не стосується слідчого комітету РФ. Адже «ДНР» і «ЛНР» – ніким не визнані, Росія також від них відхрестилася.

Про юридичний аспект цієї колізії Укрінформ запитав у народного депутата Георгія Логвинського:

«З точки зору російського та міжнародного права Росія не має жодних повноважень відкривати і вести слідство відносно посадових осіб української держави. Ми ж навпаки такі повноваження маємо. У Кримінальному кодексі безпосереднім об’єктом злочину є територіальна цілісність. Злочин було скоєно на території України. У такому випадку ми маємо право незалежно від громадянства особи або місця її проживання, посади вести слідство та притягати її до відповідальності. Що стосується РФ, то вони не мали жодного права на це, бо юрисдикція РФ не розповсюджується на територію України».

Як «ихтамнеты» перетворюються на «онитаместов»

З цим погоджуються і політичні експерти. Вони до того ж зауважують, що, з боку Росії, це є політичним кроком у відповідь Україні на порушення кримінальних справ щодо їхніх чиновників. Екс-міністр закордонних справ України Володимир Огризко зазначає: «Росія у такий спосіб хоче залякати наших посадовців. Щоб людина розуміла – якщо її навіть не буде в Росії, то її можуть викрасти на території України чи іншої країни і привезти в Росію. Це спроба шантажу».

Політолог Сергій Таран каже, що Україні це загрози не несе, а от Росія себе підставила: «Формально порушена справа проти того, що нібито, за версією російської влади, відбулось на території України. Тому це політичний крок, який певною мірою ускладнює ситуацію Росії у міжнародних переговорах:  це хоча і невеликий, але ще один аргумент на користь того, що російська присутність в Україні це не міф, а абсолютна правда. Суд і розслідування, яке почалося, має ще раз підтвердити це на юридичному рівні. Порушивши справу, Росія ніби каже, що територія Донбасу – це її окупована територія».

Справа проти Путіна: не утопія, а зброя

Між тим, Генпрокурор України Юрій Луценко заявив, що ГПУ працює над підозрою щодо президента РФ Володимира Путіна. Але виникає запитання: над чим там працювати? Адже ще півтора роки тому у пропагандистському «кіно» «Крым. Путь домой» Путін публічно розповів, як він особисто керував процесом анексії автономної республіки Крим у складі України.

Укрінформ поцікавився думкою експертів щодо перспектив справи «Україна проти Путіна». Сергій Таран вважає, що така справа, можливо, комусь і видається сьогодні утопією чи фантазією, а насправді це все матиме наслідки. Дуже важливо, щоб справу почали розслідувати і у майбутньому суді було більше юридично оформлених доказів.

Георгій Логвинський пояснив, які є тонкощі у порушенні справи щодо президента іншої країни: «В кримінальному процесі є певні стадії. Перша – це відкриття кримінального провадження. Далі це вручення підозри, потім обвинувачення і обвинувальний вирок.  Вирок передається до суду, і вже вироком суду, який набуває законної сили, особа визнається засудженою. На останніх етапах міжнародне право може заборонити  іншій державі засуджувати президента країни. Він має певний імунітет відповідно до міжнародного права. Але на етапі відкриття кримінального провадження, розслідування і до певного етапу ми повинні це робити. Це дозволяє як національне, так і міжнародне право. Втім, багато наших чиновників вважають, що нам не можна цього робити, бо «почнеться Третя світова».

Що на це відповісти? Що Третя світова уже іде, просто від часів Другої світової і зброя, і тактика, і стратегія її ведення докорінно змінилися? До речі, «юридична зброя» одна з рівних у цьому ряду ще від часів Нюрнберзького трибуналу. А тому, якщо повернутися до судового переслідування державою Україна того ж Путіна, то дуже багато залежить від кваліфікації юристів, які вестимуть цю справу. Росія, ми це бачимо, не змінює обраний вектор абсурдних звинувачень в бік України і намагається «добиратися» якомога вище. На відміну від України, вона не має на це жодних юридичних підстав, а її дії мають лише політичний характер. Україна ж з такої неадекватної поведінки країни-агресора лише у виграші, але, може, нам треба вже забути про роль жертви і вести себе більш впевнено, адже ми маємо всі козирі в руках?

Юлія Горбань, Київ


Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-