«Акція Савченко»: якщо без політики і без «активістів»

«Акція Савченко»: якщо без політики і без «активістів»

Аналітика
3391
Ukrinform
Все що треба для початку, не підпускати бездушних чиновників до нещасних людей

Акція під Адміністрацію Президента за участі батьків українських бранців і Надії Савченко, «спойлера» літнього затишшя в українських верхах, почалася вчора зранку. Напередодні її дехто побоювався, але коли з’ясувалося, що «піпл» не прийшов, людей було мало – «усього» сотня-півтори - політикум наш заспокоївся. Мовляв, ну, хочуть ночувати на вулиці - нехай. Що ми з тими їхніми вимогами можемо зробити? Хіба ж нічого не робиться владою? Між тим, за цими міркуваннями, якось відійшло на другий план те, хто і заради чого прийшов на Банкову. Це були нещасні батьки українських бранців і просили вони таке: зробіть що-небудь, аби наші діти живими повернулися додому! І хто їх, цих людей, може за таке осуджувати?

Кореспондент «Укрінформу» прийшов на Банкову, до Адміністрації президента, наступного дня десь об 11:00 годині. Довго не міг зрозуміти, де тут проходить акція, адже, людей там було небагато – не більше десяти. Серед них були, і родичі українських полонених, і Надія Савченко, а також жителі прилеглих будинків. Журналістів, вважайте, вже не було зовсім, інтерес до акції згаснув ще вчора. Якщо й були поодинокі представники ЗМІ, то їх відволік шум, що доносився з під стін Національного банку: там мітингували чергові ошукані вкладники і «акули пера» завбачливо перебігли туди, благо всяко якісь кілька десятків метрів.

…Батьки бранців сиділи на пластмасових стільцях з табличками, на яких були написані імена їхніх дітей. Надія Савченко, нервово ходила туди сюди, розмовляючи по телефону, очевидно, зі своєю сестрою Вірою. Декілька хвилин я просто стояв і спостерігав, очікуючи чогось провокаційно-імпульсивного. Проте біля Адміністрації все було тихо.

Вичекавши момент, коли Савченко завершить розмову, я підійшов до неї по коментар.

- Пані, Надія, де сьогодні збираєтесь ночувати?

- Тут, разом з матерями. Я буду приїздити сюди щоночі і підтримувати їх, а вдень - виконувати роботу народного депутата.

- В Інтернеті ходять чутки – я, як кажуть, напрошувався - що ви нормально харчуєтесь, а ця акція  - лише піар. Прокоментуйте, будь ласка.

- Нехай собі думають, що хочуть. Треба бути здоровими на голову, щоб таке говорити. Я два роки просиділа у в’язниці під камерами. Навіть, у туалеті велось спостереження. Тому, якщо наші люди такі самі, і їм треба це знати, то нехай «переб’ються» своєю цікавістю.

- Чи плануєте розширяти акцію на Банковій? Наприклад, розбити наметове містечко.

- Так. Більше того, я робитиму все для того, щоб був результат. Щодо наметового містечка, то ми будемо просити дозволу на встановлення, адже, матерям потрібно відпочивати. Коли людина не їсть, то втрачає багато сил.  

-  На вашій сторінці у Фейсбук з’явилося повідомлення, що кремлівський політв’язень Карпю’к підтримав вашу акцію, проте Афанасьєв виступив проти. Що ви скажете з цього приводу?

- Це тому, що Афанасьєв на волі, а Карп’юк ще сидить.

- А яка відмінність між вами і Афанасьєвим? Ви ж обоє на волі.

- Про це запитайте в Афанасьєва.

- І ще. Вибачте, але деякі експерти стверджують, що, мовляв, Надія Савченко – проект Путіна-Медведчука. Спростовувати будете?

- На це питання я можу не відповідати, бо люди, які так думають, неварті того, щоб я їм відповідала. Я біса перед свинями метати не буду. Я вже тисячу разів казала, що не знаю Медведчука. І ніяка я не рука Кремля. Нехай кожен фантазує настільки, наскільки у нього хвора голова.

Савченко, до якої підійшла її сестра Віра, сіла разом з нею у машину і поїхала, мабуть, виконувати свої депутатські обов’язки. А я залишився з батьками, які стомленим поглядом дивилися на мене з насторогою. Чесно скажу, зав’язати з ними розмову було важко. Проте через декілька хвилин крига таки скреснула і ми заговорили.   

- Доброго дня, ви родичі захоплених у полон бійців?

- Так, ми їхні батьки. Наші діти вже давно перебувають у ворожому полоні, - відповіли мені.

- Вчора вас було близько сотні, чому сьогодні залишилось шестеро? Куди всі поділись?

- Знаєте, у кожного свої клопоти. Не всі можуть увесь час сидіти на Банковій. Ми їх розуміємо і, надіємося, що вони ще приєднаються до нас, - відповіла дружина полоненого солдата Герасименка – так було написана на плакаті, що його жінка тримала в руках.

- Ми тут голодуємо, і за своїх, і за їхніх дітей, - додала мати полоненого Лазаренка.

Я поцікавився у них, де вони збираються ночувати, та чи приходили до них представники влади.

- До нас вийшли з Адміністрації: порахували, записали прізвища, вислухали наші вимоги і пішли. А з депутатів до нас ніхто не приходив. Вони тільки на словах з народом. Ці політикани вміють лише «піаритися» на чужому горі, а щоб просто прийти і поговорити – зась.

- Ви сказали, що представник Адміністрації вислухав ваші вимоги. Можете про це детальніше розповісти?

- Насамперед, ми хочемо, щоб нас почула влада і зробила все можливе для звільнення українських полонених. Зрозумійте, ми тут стоїмо за те, щоб наші дітки повернулися додому (плаче). Поки цього не відбудеться – ми голодуватимемо, - відповіла мама полоненого бійця Пантюшенко.

- Невже, окрім голодування домогтися звільнення українських військових неможливо? Хіба влада нічого для цього не робить?

- Звичайно. Там нічого конкретно не говорять. Їхнє відношення нас обурює. Вони спілкуються з нами, наче з «бидлом». Все що нам потрібно - дізнатися, як там наші діти: живі вони чи ні? Коли будуть вдома? Пробували, і з Геращенко, і з Тандітом зв’язатися. Мовчать. Проте, на телеканалах говорять, що спілкувалися з нами. Брехня. Ми більше нікому не віримо. Тому й голодуємо, - додав батько Пантюшенко.

- Коли ми приходимо у центр для звільнення полонених та пошуку зниклих безвісти в зоні АТО, то дратуємо працівників питаннями стосовно наших дітей. Вони кажуть, якщо за два роки нічого не було чути, то це означає, що його нема в живих. Як це нема? Уявіть собі реакцію батьків, які ночами не сплять, чекаючи на свого сина.

- Ви хочете сказати, що люди, які займаються звільнення бранців, інколи самі не знають де зараз українські полонені?

- Слідчий, який веде справу мого сина каже: що я вам можу сказати? Я знаходжуся в Чернігові, а ваш син десь у Луганську. Як я можу знати де він? Він всім таке говорить. Скажіть, яка його функція, адже він - займається полоненими, - каже мама солдата Морозова.

-  Скажіть, будь ласка, звідки тоді ви берете інформацію?

-  Інколи нею діляться друзі по службі наших синів. Проте у більшості випадків ми самі шукаємо інформацію, яку, наче пазли, потім складаємо докупи. Повірте, родичі більше знають, ніж СБУ, МВС, Міноборони, Генпрокуратура тощо, - додають люди з табличками.

Ми проговорили з родичами українських полонених близько години. За цей час, мені здається, я дещо про них зрозумів. Я зрозумів, що люди, які беруть участь в цій акції не прийшли сюди задля того, щоб когось дискредитувати, чи зробити «подачу Путіну», але б вони прийшли сюди, хто б їх до цього не закликав – хоч Медведчук, хоч сам Чорт лисий! Бо їм потрібно постійно щось робити, кожної хвилини якось діяти, аби наблизити час звільнення своїх дітей.  Власне, того ж самого вони хочуть і від української влади. І ще. Бездушних чиновників, а у нас, на жаль, саме таких і вдосталь, до людей, які переживають трагедію, не можна підпускати ближче, ніж на гарматний постріл. Отака, на перший час, проста задача стоїть перед владою.

А щодо політики, якщо когось продовжує лоскотати ця тема, то її тут було мало, як і, власне, Надії Савченко. Про неї тут нечасто згадували.

Мирослав Ліскович, Київ


Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-