«Акція Савченко»: якщо без політики і без «активістів»
Акція під Адміністрацію Президента за участі батьків українських бранців і Надії Савченко, «спойлера» літнього затишшя в українських верхах, почалася вчора зранку. Напередодні її дехто побоювався, але коли з’ясувалося, що «піпл» не прийшов, людей було мало – «усього» сотня-півтори - політикум наш заспокоївся. Мовляв, ну, хочуть ночувати на вулиці - нехай. Що ми з тими їхніми вимогами можемо зробити? Хіба ж нічого не робиться владою? Між тим, за цими міркуваннями, якось відійшло на другий план те, хто і заради чого прийшов на Банкову. Це були нещасні батьки українських бранців і просили вони таке: зробіть що-небудь, аби наші діти живими повернулися додому! І хто їх, цих людей, може за таке осуджувати?
Кореспондент «Укрінформу» прийшов на Банкову, до Адміністрації президента, наступного дня десь об 11:00 годині. Довго не міг зрозуміти, де тут проходить акція, адже, людей там було небагато – не більше десяти. Серед них були, і родичі українських полонених, і Надія Савченко, а також жителі прилеглих будинків. Журналістів, вважайте, вже не було зовсім, інтерес до акції згаснув ще вчора. Якщо й були поодинокі представники ЗМІ, то їх відволік шум, що доносився з під стін Національного банку: там мітингували чергові ошукані вкладники і «акули пера» завбачливо перебігли туди, благо всяко якісь кілька десятків метрів.
…Батьки бранців сиділи на пластмасових стільцях з табличками, на яких були написані імена їхніх дітей. Надія Савченко, нервово ходила туди сюди, розмовляючи по телефону, очевидно, зі своєю сестрою Вірою. Декілька хвилин я просто стояв і спостерігав, очікуючи чогось провокаційно-імпульсивного. Проте біля Адміністрації все було тихо.
Вичекавши момент, коли Савченко завершить розмову, я підійшов до неї по коментар.
- Пані, Надія, де сьогодні збираєтесь ночувати?
- Тут, разом з матерями. Я буду приїздити сюди щоночі і підтримувати їх, а вдень - виконувати роботу народного депутата.
- В Інтернеті ходять чутки – я, як кажуть, напрошувався - що ви нормально харчуєтесь, а ця акція - лише піар. Прокоментуйте, будь ласка.
- Нехай собі думають, що хочуть. Треба бути здоровими на голову, щоб таке говорити. Я два роки просиділа у в’язниці під камерами. Навіть, у туалеті велось спостереження. Тому, якщо наші люди такі самі, і їм треба це знати, то нехай «переб’ються» своєю цікавістю.
- Чи плануєте розширяти акцію на Банковій? Наприклад, розбити наметове містечко.
- Так. Більше того, я робитиму все для того, щоб був результат. Щодо наметового містечка, то ми будемо просити дозволу на встановлення, адже, матерям потрібно відпочивати. Коли людина не їсть, то втрачає багато сил.
- На вашій сторінці у Фейсбук з’явилося повідомлення, що кремлівський політв’язень Карпю’к підтримав вашу акцію, проте Афанасьєв виступив проти. Що ви скажете з цього приводу?
- Це тому, що Афанасьєв на волі, а Карп’юк ще сидить.
- А яка відмінність між вами і Афанасьєвим? Ви ж обоє на волі.
- Про це запитайте в Афанасьєва.
- І ще. Вибачте, але деякі експерти стверджують, що, мовляв, Надія Савченко – проект Путіна-Медведчука. Спростовувати будете?
- На це питання я можу не відповідати, бо люди, які так думають, неварті того, щоб я їм відповідала. Я біса перед свинями метати не буду. Я вже тисячу разів казала, що не знаю Медведчука. І ніяка я не рука Кремля. Нехай кожен фантазує настільки, наскільки у нього хвора голова.
Савченко, до якої підійшла її сестра Віра, сіла разом з нею у машину і поїхала, мабуть, виконувати свої депутатські обов’язки. А я залишився з батьками, які стомленим поглядом дивилися на мене з насторогою. Чесно скажу, зав’язати з ними розмову було важко. Проте через декілька хвилин крига таки скреснула і ми заговорили.
- Доброго дня, ви родичі захоплених у полон бійців?
- Так, ми їхні батьки. Наші діти вже давно перебувають у ворожому полоні, - відповіли мені.
- Вчора вас було близько сотні, чому сьогодні залишилось шестеро? Куди всі поділись?
- Знаєте, у кожного свої клопоти. Не всі можуть увесь час сидіти на Банковій. Ми їх розуміємо і, надіємося, що вони ще приєднаються до нас, - відповіла дружина полоненого солдата Герасименка – так було написана на плакаті, що його жінка тримала в руках.
- Ми тут голодуємо, і за своїх, і за їхніх дітей, - додала мати полоненого Лазаренка.
Я поцікавився у них, де вони збираються ночувати, та чи приходили до них представники влади.
- До нас вийшли з Адміністрації: порахували, записали прізвища, вислухали наші вимоги і пішли. А з депутатів до нас ніхто не приходив. Вони тільки на словах з народом. Ці політикани вміють лише «піаритися» на чужому горі, а щоб просто прийти і поговорити – зась.
- Ви сказали, що представник Адміністрації вислухав ваші вимоги. Можете про це детальніше розповісти?
- Насамперед, ми хочемо, щоб нас почула влада і зробила все можливе для звільнення українських полонених. Зрозумійте, ми тут стоїмо за те, щоб наші дітки повернулися додому (плаче). Поки цього не відбудеться – ми голодуватимемо, - відповіла мама полоненого бійця Пантюшенко.
- Невже, окрім голодування домогтися звільнення українських військових неможливо? Хіба влада нічого для цього не робить?
- Звичайно. Там нічого конкретно не говорять. Їхнє відношення нас обурює. Вони спілкуються з нами, наче з «бидлом». Все що нам потрібно - дізнатися, як там наші діти: живі вони чи ні? Коли будуть вдома? Пробували, і з Геращенко, і з Тандітом зв’язатися. Мовчать. Проте, на телеканалах говорять, що спілкувалися з нами. Брехня. Ми більше нікому не віримо. Тому й голодуємо, - додав батько Пантюшенко.
- Коли ми приходимо у центр для звільнення полонених та пошуку зниклих безвісти в зоні АТО, то дратуємо працівників питаннями стосовно наших дітей. Вони кажуть, якщо за два роки нічого не було чути, то це означає, що його нема в живих. Як це нема? Уявіть собі реакцію батьків, які ночами не сплять, чекаючи на свого сина.
- Ви хочете сказати, що люди, які займаються звільнення бранців, інколи самі не знають де зараз українські полонені?
- Слідчий, який веде справу мого сина каже: що я вам можу сказати? Я знаходжуся в Чернігові, а ваш син десь у Луганську. Як я можу знати де він? Він всім таке говорить. Скажіть, яка його функція, адже він - займається полоненими, - каже мама солдата Морозова.
- Скажіть, будь ласка, звідки тоді ви берете інформацію?
- Інколи нею діляться друзі по службі наших синів. Проте у більшості випадків ми самі шукаємо інформацію, яку, наче пазли, потім складаємо докупи. Повірте, родичі більше знають, ніж СБУ, МВС, Міноборони, Генпрокуратура тощо, - додають люди з табличками.
Ми проговорили з родичами українських полонених близько години. За цей час, мені здається, я дещо про них зрозумів. Я зрозумів, що люди, які беруть участь в цій акції не прийшли сюди задля того, щоб когось дискредитувати, чи зробити «подачу Путіну», але б вони прийшли сюди, хто б їх до цього не закликав – хоч Медведчук, хоч сам Чорт лисий! Бо їм потрібно постійно щось робити, кожної хвилини якось діяти, аби наблизити час звільнення своїх дітей. Власне, того ж самого вони хочуть і від української влади. І ще. Бездушних чиновників, а у нас, на жаль, саме таких і вдосталь, до людей, які переживають трагедію, не можна підпускати ближче, ніж на гарматний постріл. Отака, на перший час, проста задача стоїть перед владою.
А щодо політики, якщо когось продовжує лоскотати ця тема, то її тут було мало, як і, власне, Надії Савченко. Про неї тут нечасто згадували.
Мирослав Ліскович, Київ
