Росія – щур, загнаний в глухий кут

Росія – щур, загнаний в глухий кут

4268
Ukrinform
Росія мусить воювати, але не може прорахувати, чим війна для неї закінчиться і через це – тупає ногами і лякає

Впродовж приблизно тижня різко побільшало різного роду інформації про можливий масштабний військовий наступ Росії на Донбасі. Маються на увазі і чутки, поширювані через ЗМІ, і посилення напруги (обстрілів) на фронті, і заяви української військової розвідки та Генштабу, і попередження секретаря РНБО Турчинова про військовий стан. Відповідно, з’явилися і коментарі на тему «буде чи не буде, а якщо буде – то в яких саме масштабах». Зрозуміло, цілковитої ясності в питання ці коментарі не внесли, і не через те, що їх автори не розуміються чи мало розуміються у політичних та військових справах, а просто тому, що згаданої ясності тут у принципі не може бути, надто вже багато різноманітних, часто протилежних, факторів і обставин існує.

Утім, при оцінці усіх цих факторів можна й потрібно чітко виділити головний, а саме: Росія не готова до великої війни. Немає у неї сьогодні для цього потрібних ресурсів – ні військових, ні економічних, ні фінансових, ні навіть людських. Сукупні сили потенційних суперників Росії переважають на порядок. Цього, здається, не наважується заперечувати ніхто.

Заперечення в іншому: а чи можна вважати ймовірну війну Росії з Україною великою? Для чого зрівнювати ресурси Росії з ресурсами, приміром, НАТО, коли треба з ресурсами України? Вони ж ресурсам Росії явно поступаються.

Війна «велика»

Спочатку варто уточнити термін «велика». Це не обов’язково Світова війна, не обов’язково глобальне військове протистояння Росії та НАТО. Під терміном «велика війна», принаймні у даному випадку, треба розуміти застосування великої кількості військ, десь стотисячної і більше армії з відповідним озброєнням, включно з авіацією та ракетами. Так, Росія сильніша за Україну, у тому числі сильніша у суто військовому плані. Нема сенсу заперечувати. Однак істина в тому, що силою здолати 45-мільйонну країну можна лише у «великій» війні, навіть якщо ця країна раптом взагалі б не мала регулярної армії. Бо, як твердить давня приказка, у часи великих потрясінь країну рятує не армія, а народ. Зіставляючи силу Росії та України мало рахувати тільки танки та літаки, треба насамперед рахувати, скільки українців готові активно протистояти – зі зброєю чи іншим чином – агресору.

А щодо явної російської військової переваги, то ось вам цілком коректні, на нашу думку, міркування-підрахунки російського політолога й соціолога Михайла Тульського (з інтерв’ю виданню ONLINE.UA):

«У російських військах формально більше 1 млн. чоловік. Але там і прикордонні війська, і ракетники, і військкомати, і штабісти, фізруки, секретарі з секретаршами та інші різні люди, котрі зброї в руках не тримали і не збираються, а якщо й тримали – то не готові самі під кулі і під снаряди. Тому тих, хто реально може воювати – біля 100 тисяч чоловік… На Донбасі і на території Ростовської області зараз знаходиться вся реальна міць армії Росії. Путін веде війну в Сирії, де біля 20 тисяч чоловік воює. Плюс війна в Ємені, де теж кілька тисяч чоловік. Є війська у Вірменії, Таджикистані, Придністров’ї, В’єтнамі, тощо. Більше військових у Путіна нема. Можна кинути в Україну необстріляні частини, але це може закінчитися трагічно для Путіна. Якщо російська армія почне розбігатися, то путінський режим може завалитися. Путін на такий ризик ніколи не піде – він людина дуже обачлива… Вся реальна міць російської армії воювала і воює проти України. Це стосується як чисельності військ, так і озброєння. Наприклад, на 2012 рік у РФ було систем залпового вогню «Град» у робочому стані 800 штук (і ще 1700 в неробочому, на так званому «зберіганні»), з них у пікові моменти перебувало в ДНР-ЛНР 430 «Градів» і ще 300 – у Ростовській області на заміну їм. Тобто, і вся збройна міць російської армії була задіяна у війні проти України. В результаті на 2016 рік кількість «Градів» у робочому стані впала в російській армії до 550».

Війна – це взагалі така дуже невиразна штука, що спрогнозувати її хід, а особливо – її наслідки, не дано нікому. І чим масштабніша війна, чим більша кількість військ задіяна, тим важче прораховувати всі варіанти. Американці дуже ретельно спланували війну проти Хусейна, вмить розбили іракську армію, і що? Те, що діється зараз в Іраку – явно не ті наслідки, на які США розраховували. Радянські війська легко і швидко окупували весь Афганістан, однак довелося, хоч і через десять років, з ганьбою звідти тікати. Російська держава в своїй історії досягла неабияких успіхів на військовій ниві. Можна сказати, що це єдина сфера, де Росії і справді є чим похвалитися. У генеральному штабі збройних сил сидять добре навчені військовому ремеслу генерали. І навіть їм рідко коли вдається повністю реалізувати свої військові плани. Приміром, війна з Грузією. При абсолютній перевазі Росії у всьому (а це не лише військова перевага, а й те, що Захід не спромігся на адекватну оцінку агресії та, відповідно, на адекватну реакцію), їй не вдалося досягти головної мети. «Антиросійська» грузинська влада встояла. А південну Осетію та Абхазію Росія фактично контролювала і до війни. Росія не змогла наперед прорахувати, що Саакашвілі не втече панічно з країни, а США висунуть жорсткий ультиматум, який не можна було проігнорувати, не вводити війська до Тбілісі.

Те саме з Україною. Починаючи захоплення Донбасу Кремль розраховував обійтися діями диверсійних, по суті, груп військових, все інше мали зробити місцеві продажні еліти та місцеве населення, відповідним чином розпропаговане російським телебаченням. І все нібито йшло за планом: і Гіркін з Безлером успішно захопили Слов’янськ та Горлівку, і кадри Єфремова та Ахметова склали кадрову основу керівництва «ДНР-ЛНР», і населення кричало «Россия!» і зупиняло на марші українські війська. І все-таки склалося не так, як Кремлю хотілося. Україна не розвалилася, Харків, Дніпропетровськ, Одесу київська влада втримала, Захід ввів санкції, «ополчення» проти української армії не вистояло – довелося задіювати регулярні російські війська, а головне - замість блискавичного і переможного фіналу вийшла затяжна війна, з якої сьогодні Кремль не бачить швидкого виходу.

Справа в тому, що масове застосування військ настільки змінює звичний хід життя, що ці зміни просто неможливо заздалегідь змоделювати.

Припустимо, російські війська завдали потужного удару українським і за короткий час вийшли до Дніпра, окупувавши все Лівобережжя. Що далі? Можна майже напевне стверджувати, що американська морська піхота чи танки бундесверу не з’являться на правому березі Дніпра щоб переправитися з боєм на лівий, а як щодо іншого? Приміром, у кого є певні відповіді на питання:

чи буде відключена російська банківська система від світової?

чи буде введено ембарго на купівлю російської нафти?

чи буде введена загальна заборона торгівлі з Росією?

чи буде надана Україні допомога летальною зброєю?

який політичний режим буде в не окупованій частині України – той, що зараз, чи зміниться, а якщо зміниться, то хто прийде – «за» Росію чи «проти» Росії?

як поведуть себе країни Східної Європи – кинуться допомагати Путіну шматувати Україну чи навпаки – вимагатимуть від НАТО реальної, а не символічної, присутності військ на їх території?

яка буде реакція Європи на раптову появу сотень тисяч чи навіть мільйонів біженців на кордонах ЄС?

чи вціліють атомні реактори Запорізької АЕС?

чи буде підірвано газопровід від Росії до Європи?

чи не буде зруйнована хоча б одна гребля на дніпровських водосховищах?

Це так, десяток питань, які першими спали на думку. Насправді їх на порядок більше. А ще є маса так само заплутаних запитань на тему, як Росія збирається утримувати захоплені українські території.

До речі, навіть простий перелік цих очевидних запитань з неочевидними відповідями приводить до висновку, що Росії не можна обмежуватися Лівобережжям. Якщо вже наважаться в Кремлі на «велику війну» з Україною, то муситимуть йти до кінця, тобто діяти на цілковите знищення України як держави, щоб не було найменшої бази для організації спротиву окупантам. У цьому плані навіть створювати маріонеткову державу на кшталт Абхазії чи Придністров’я дуже небезпечно для Росії.

Нарешті, головне: будь-яка війна в Європі, у якій буде задіяна велика кількість військ, неминуче викличе спротив Заходу. Іншими словами, Росії на «велику війну» з Україною треба мати дозвіл США і всього Заходу. 

Без такого дозволу Росія на неї не наважиться. А його вона ніколи не отримає.

З ким хоче воювати Путін

Ситуація загалом не на користь Росії. Конфлікт з Україною затягується, а це смертельно небезпечно для Кремля. Оскільки Росія не має ресурсів на «великі війни», а зовсім не воювати вона не може, бо це означало б зміну природи російської влади і як наслідок цього – розпад російської імперії, вона, природно, прагне воювати відомим методом «бліцкригу», тобто завдавати супернику нищівної поразки за дуже короткий час, на який ресурсів має вистачити. Розраховували на бліцкриг, а вийшло як завжди. Виходить затяжна війна.

Економіка Росії поступово, повільно, але неухильно руйнується, що створює серйозну загрозу чинній конфігурації влади. Іншими словами, чинна російська влада, якщо під нею розуміти конкретні персоналії та групи персоналій, є нині нестабільною. Кремлю потрібно терміново щось вирішувати з санкціями, щоб знову залучити західний капітал та західні технології до врятування російського режиму влади, як це було після 1991 року. А простого і ефективного шляху до зняття санкцій не видно. Точніше – такий шлях є, це примушення української еліти до капітуляції, але як її до цього змусити?

Головна перешкода для росіян на цьому шляху – українське суспільство, яке не дає своїй еліті закінчити війну «мінськими домовленостями». Грубо кажучи, українська еліта, котра теж, як і будь-яка, переймається проблемою збереження влади, боїться українського суспільства більше, ніж Путіна. Путіну, звісно, байдуже, якою буде доля конкретних українських політиків та українських олігархів, однак їм самим, зрозуміло, не байдуже.

Парадокс: розрахунки Кремля, що українська еліта не може протистояти російській в цілому правильні, причому ключовим елементом цих розрахунків є практично беззаперечна  теза, що українська еліта ніколи не мала і не має сьогодні переважної підтримки в українському суспільстві, але ці правильні розрахунки не справджуються, бо українське суспільство якимось незбагненним для Кремля чином примудряється чинити опір одночасно і Кремлю, і тій частині української еліти, котра готова вже зараз підписати капітуляцію.

За розрахунками Кремля, Україна як суспільство, як народ, у цій війні участі взагалі не мала брати. Розрахунок провалився. Чи могла Росія це врахувати? Не могла. І не тому, що там нема розумних людей. Просто якщо враховувати такі фактори як суспільство та народ – тоді треба в принципі відмовлятися від агресії щодо України, взагалі забути, що Україну можна підкорити своєму впливу.

І війна мала

Отже, якщо Росія не може починати «велику війну» з Україною, то залишається питання: чи вдасться Кремль до локального загострення війни на Донбасі, щоб перемогою в ньому змусити українське керівництво до капітуляції. Іншими словами, чи спробує Кремль влаштувати українській армії щось на кшталт нового «іловайського котла»?

Такий варіант виглядає цілком ймовірним хоча б тому, що, повторимо, альтернативи йому у вигляді «великої війни» не існує. Однак і тут є питання без відповіді. Приміром:

де гарантія, що в локальному конфлікті російська армія обов’язково переможе? Якщо Росія задіє обмежені військові сили (це ж локальна операція!), то ніякої переваги у неї може й не бути, бо український генштаб може кинути в бій не менші, а то й більші сили.

якщо операція виявиться вдалою для росіян, українська армія зазнає поразки і втратить якусь територію і, не дай Бог, кілька тисяч солдатів – то яка буде реакція українського суспільства? Зміна чинної влади? Сплеск патріотизму, який змусить керівництво держави зайняти ще жорсткішу антиросійську позицію? Нові санкції Заходу? Тобто, де гарантія, що успіх у локальній операції означатиме успішне для Росії завершення війни?

якщо, навпаки, діло закінчиться військовою поразкою росіян – якою буде реакція вже російського суспільства і, що важливіше, як це вплине на боротьбу за владу всередині Кремля?

чи не спричинить військова активність Кремля рішення лідерів Заходу дати Україні летальну зброю?

як активні військові дії Росії вплинуть на позиції кандидата у президенти президента США Трампа?

Очевидно, що ідеальний варіант для Кремля – максимальна демонстрація власної готовності воювати з Україною аж до великого наступу на Київ та Львів, але… не воювати. Інакше кажучи, Кремль хоче так сильно залякати Україну і Захід, щоб ті здалися без бою. Тому, до речі, і  відбуваються так часто «витоки» інформації про російський наступ, який вже, мовляв, ось-ось почнеться. Відверто кажучи, такі плани Кремля виглядають повною утопією. Але вони є на ділі, і парадокс у тому, що Росія вимушена буде підкріплювати, для більшої переконливості, свою демонстрацію сили практичними діями, тобто – воювати. Поки що ця практика обмежується обстрілами на фронті і активністю ДРГ. І так само поки що ця практика не переконує Україну і Захід, що треба здаватися. Отже, за логікою, Росії треба збільшувати «дозу» залякування, тобто переходити від обстрілів до наступу. З не прогнозованими наслідками. Тупик.

Як відомо, щур, загнаний у глухий кут, здатний на безрозсудні вчинки. Можна напевне стверджувати, що у кремлівських «небожителів» вистачить здорового глузду не починати «велику війну». А ось щодо «війни малої» такої певності вже нема. Бо щуру треба хоч щось робити.

Юрій Сандул


Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-