Чому в посольстві Росії в Україні не потрібні дипломати?

Чому в посольстві Росії в Україні не потрібні дипломати?

Аналітика
2466
Ukrinform
Зурабов – уже не посол. Чи буде, нарешті, його наступником фаховий дипломат?

Чесно кажучи, у Києві уже забули, як посол Зурабов виглядає. Воно й не дивно: війна на Сході триває, а посольство РФ в Україні, мабуть, ні чим, крім консульської допомоги не займається, і взагалі, його офіс на Повітряфлотському проспекті більше скидається на обкладену фортецю, ніж на дипломатичне представництво. І от – посла змінюють. Чому? На кого?

Спочатку – необхідний «лірико-історичний! Відступ. 1944 року послом СРСР у США призначили Андрія Громико – молодого (35 років), а тому, звісно, недосвідченого дипломата. Питання: а чому? Йде виснажлива війна з Німеччиною, США – найпотужніший союзник СРСР у цій війні, від стосунків з якою залежить обсяг американської військової допомоги СРСР (так званий «ленд-ліз»), значною мірою залежатиме і те, яке місце СРСР займе після війни на геополітичній карті світу. Який посол СРСР може бути важливішим за посла у США? І раптом призначають мало не юнака. Де логіка?

До речі, попередником Громико у Вашингтоні був не хтось там, а сам Максим Литвинов, більшовик з дореволюційним стажем, близький соратник Леніна, його довірена особа, керівник бойової терористичної групи, яка добувала гроші для партійної каси, колишній – до 1939 року – нарком закордонних справ СРСР, а до цього заступник наркома закордонних справ Чичеріна, людина з багатющим дипломатичним досвідом (ніхто тоді в СРСР не міг з ним у цьому зрівнятися) і незліченними особистими знайомствами з провідними політиками і бізнесменами на Заході, де він прожив і пропрацював десятиліття, знавець кількох іноземних мов.

Знаний чекіст Павло Судоплатов (той самий, хто особисто вбив нашого Євгена Коновальця, організатор убивства Троцького і керівник чекістської операції по захопленню Романа Шухевича, що призвела до загибелі командувача УПА) у своїх мемуарах кількома словами, буквально двома реченнями пояснив, чому, на його думку, Сталін призначив Громико послом у США. Судоплатов вважає, що після того, як на Тегеранській конференції глав країн антигітлерівської коаліції Сталін зумів встановити особисті контакти з президентом США Рузвельтом, потреба тримати Литвинова у Вашингтоні зникла. Тепер найважливіші питання двосторонніх стосунків Сталін вирішував не через посольство, а іншими шляхами. Тому йому, за великим рахунком, було вже байдуже, хто буде послом – хоч би й Громико, той вже трохи покрутився у Вашингтоні (працював у посольстві при Литвинові), загалом не дурний молодий чоловік, хай буде він.

Логіку пояснення, яку запропонував Судоплатов, цілком можна застосувати до послів Росії в Україні. З самого початку нашої незалежності російські лідери – і Єльцин, і Путін – у силу зрозумілих причин мали можливість вирішувати найважливіші питання щодо України через тісні особисті контакти з українськими лідерами. Потреби тримати у Києві фахового і досвідченого дипломата просто не було. Одразу після розвалу СРСР, коли ще дуже багато чого було незрозуміло в Україні для Кремля, послом був дуже й дуже досвідчений дипломат Добринін, але зовсім скоро у Києві з’явився на довгі роки Віктор Чорномирдін – не дипломат, а колишній глава «Газпрому», бо головним завданням посла було стерегти російський інтерес при транспортуванні і продажі російського газу. Після Чорномирдіна послом Росії став колишній міністр культури Михайло Зурабов, теж не кадровий дипломат. І сьогодні замість Зурабова називають кандидатом на його місце не фахового дипломата, а «чекіста» Михайла Бабича, нині постійний представник президента РФ в Приволзському федеральному округу, а в минулому глава уряду Чеченської республіки у 2002-2003 р.р. – одразу після другої російсько-чеченської війни. «Чекіст» одним словом…

А загалом, дуже цікаво, чи покаже призначення нового посла Росії в Україні якісну зміну у комунікаціях Кремля і Банкової. Досі вони практично оминали посольства, спілкувалися напряму. Тепер, коли між Росією та Україною – війна, щось зміниться?

Юрій Сандул, Київ

Експерти:

Володимир Фесенко, політолог: «Якщо послом стане Бабич, то це означатиме продовження силової лінії щодо України»

Звільнення Михайла Зурабова є закономірним. Ще коли його замінили в мінській переговорній групі – стало очевидним, що він піде з посади. Весь останній час Росію представляв Воробйов, який нещодавно помер. Я думаю, що саме це головна причина того, чому виникла необхідність призначити нову людину. Щодо Михайла Бабича - це чутки. Українські дипломатичні джерела не підтвердили цю новину. Говорити про його призначення ми зможемо лише після згоди Києва. Але головна інтрига полягає у тому хто замінить Зурабова. Тобто, з якої сфери буде ця людина: силової, політичної чи дипломатичної? Якщо послом стане Бабич, то це означатиме продовження силової лінії щодо України, бо він пов’язаний з силовими структурами.

Олексій Гарань, історик-міжнародник, політолог: «Курс – залишиться таким же»

«Я не думаю, що це принципово змінить підходи Росії. Тому що насправді, знову ж таки, система управління є централізована, курс задається людиною з майже диктаторськими повноваженнями. Можливо, зміняться деякі тактичні підходи, але курс – залишиться таким же». 

Сергій Таран, політичний експерт: «Основним інструментом Росії продовжують бути не дипломатичні служби, а війська на Донбасі»

«Про можливе призначення Бабича послом Росії в Україні поки що рано говорити. У будь-якому разі Михайло Зурабов дуже довго обіймав цю посаду. Ротація очікувалась. Для того, аби робити висновки треба, по-перше - дізнатися кого призначають, а по-друге – бодай трохи його почути. На мою думку, основним інструментом Росії продовжують бути не дипломатичні служби, а війська на Донбасі. Тобто, від нового призначення радикальних змін чекати не потрібно».

Записав Мирослав Ліскович


Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-