Країна – театр, а прокурори в нім – актори

Все змінюється, тільки українська прокуратура – вічна... Чим не афоризм? Або так: країна – театр, а прокурори в нім – актори... От лише три «сцени» за участі Генерального прокурора Юрія Луценка, які протягом усього одного тижня споглядала українська публіка.

Сцена №1. Генеральний прокурор Луценко висловлює жаль з такого приводу: особа, що втопила в озері зброю, з якої «Беркут» розстрілював майданівців, «була з нами на Майдані».

Сцена №2. Генеральна прокуратура України почала внутрішнє розслідування по справі мера Ірпеня Володимира Карплюка, якому вдалося втекти напередодні обшуків у нього і мера Бучі Київської області 21 липня, заявив генпрокурор Юрій Луценко.

Юрій Луценко:"Були задіяні і МВС, і СБУ, і прокуратура. Тепер встановлюємо (хто попередив про обшуки Карплюка)".

Сцена №3. «Луценко анонсував затримання СБУшників із «серйозними зірками»  - це заголовок з Мережі. Не більше не менше. Про це він повідомив на брифінгу в Чернігові. Дослівно: «Ціла група працівників СБУ в найближчий час буде арештована, бо причетні до катування людей, коли посадові особи із серйозними зірками на погонах стріляли в людей в ході вимагання в ноги, в руки, ламали череп – це працівники правоохоронної системи».

Сцена №4. Генеральний прокурор обіцяє з ганьбою звільнити тих, хто вкинув у Мережу відео про закладання вибухівки в авто, в якому загинув Павло Шеремет. Юрій Луценко: "Це дуже погана новина. Я коли дізнався про те, що викинули в інтернет відео, був, чесно кажучи, дуже злий. Питання навіть не в законності чи незаконності, - звичайно, це незаконно, - але це просто вбиває таємницю слідства і дуже ускладнює завдання правоохоронних органів", - сказав Луценко.

В театральному дійстві такі драматургічні ходи потрібні «для інтриги», а в реальному житті – лише для трьох практичних речей: або когось попередити, дати час, щоб сховатися і сховати, або когось залякати, або сподобатися, «справити враження». Щодо останнього: якщо говорити про масового глядача, тобто про українське суспільство, то тут пан Луценко, скоріше, досягає прямо протилежного результату - підвищує градус роздратування і органами прокуратури у цілому, і «собою особисто», зокрема. Адже зверніть увагу: у Сцені №№ 2,4 Юрій Луценко погрожує покаранням за те, що він сам робить у Сценах №№ 1,3 – «вбиває таємницю слідства і дуже ускладнює завдання правоохоронних органів». Такий от когнітивний дисонанс.

Якщо мета – «сховати» або «залякати», то увесь цей «безкоштовний театр» у виконанні людей, на яких покладена відповідальність за розслідування злочинів, причому найтяжчих, відверто обурює. Бо це у драматургії уміння творити інтригу, тримати паузу – дорогого коштують, а з точки зору права… З точки зору права це цілком схоже на «порушенням таємниці досудового слідства», що само собою – є кримінальним злочином. Але тут є нюанси.

От що писав відомий адвокат Ігор Головань у своєму блозі на «Українській правді».

«… частина перша статті 387 Кримінального кодексу України передбачає покарання за розголошення даних оперативно-розшукової діяльності, досудового розслідування лише якщо без дозволу прокурора, слідчого або особи, яка провадила оперативно-розшукову діяльність.

А самі слідчі та прокурори у справі розголошення даних ні в чому собі не відмовляють».

А от що записано у другій частині  статті 387 Кримінального кодексу:

«Розголошення даних оперативно-розшукової діяльності, досудового розслідування, вчинене суддею, прокурором, слідчим, працівником оперативно-розшукового органу незалежно від того, чи приймала ця особа безпосередню участь в оперативно-розшуковій діяльності, досудовому розслідуванні, якщо розголошені дані ганьблять людину, принижують її честь і гідність, - карається штрафом від ста до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років».

Ключові слова тут – «якщо розголошені дані ганьблять людину, принижують її честь і гідність».

Виходить, що згідно букви закону, пан Луценко, та інші театрально обдаровані прокурори нічого не порушували… Але то за законом, який можна і треба змінювати, тим більше, коли він містить настільки очевидні прорахунки. А за звичайною людською логікою за допомогою всіх цих «зливів» і «театральних заяв» - перетворюють слідство на фарс і призводять до колосальних втрат і негативу.

Пригадується як тричі генеральний прокурор Святослав Піскун, ще навесні 2005 року, запрошував «на завтра» на допит Юрія Кравченка. Причому зробив це так щиро і переконливо, що екс-міністр, щоб не ходити зайвий раз до Піскуна – зайшов у себе на дачі до гаража, де аж двічі вистрелив собі в скроню. Як результат: у «справи Гонгадзе» досі «нема замовників».

Нашому правосуддю завжди когось/чогось не вистачає – то замовників, то фактів, то повноважень… Лише «потерпілий» завжди є – Україна.

Світлана Крук

Експерти

Володимир Фесенко, політолог: Прокурор, який мовчить – це не правильно

Юрій Луценко має право висловлювати свою думку, але повинен робити це так, що не виникало конфлікту для інтересів слідства. Луценка треба розглядати як людину з журналістським досвідом з одного боку, і як Генпрокурора – з іншої. Він може надавати інформацію щодо розслідування, арештів тощо. Так, інколи він буває дуже емоційним у висловлюваннях, але прокурор, який мовчить – це не правильно. Ми вже бачили, що мовчання Яреми і Шокіна з багатьох питань викликали ще більше запитань і критики з боку суспільства.

Ігор Головань, адвокат: За гучні заяви слід нести відповідальність

Чиновники багато говорять, але мало роблять. Панує тотальна безвідповідальність. Щодо Генпрокурора, то, вважаю, що його основне завдання не виступати з гучними заявами, а забезпечувати реалізацію норм закону, зокрема, забезпечувати притягнення до відповідальності правопорушників.  А за гучні заяви слід нести відповідальність і не тільки “політичну”, а й юридичну теж.

Записав Мирослав Ліскович