Зона турбулентності. Україна і Польща після "Волинської" резолюції

Зона турбулентності. Україна і Польща після "Волинської" резолюції

Аналітика
2136
Ukrinform
За заперечення "геноциду" на Волині депутати польського радикального руху Kukiz'15 пропонують карати ув'язненням до трьох років

Сейм Польщі 22 липня прийняв резолюцію, якою визнав загибель поляків на Волині в 1943-1945 роках з рук підрозділів УПА "геноцидом", встановив 11 липня "Національним днем пам'яті" і пішов у відпустку до осені. Ухвалений документ став найрадикальнішим із усіх редакцій резолюції. Після перших бурхливих реакцій зараз час без емоцій проаналізувати, чому це стало можливим, якими можуть бути найнегативніші наслідки, і яка відповідь України видається більш оптимальною.

ПЕРЕМОГА "ЯСТРУБІВ" НАД "ГОЛУБАМИ"

Як результат прийнятої на резолюції Сейму, 11 липня 2017 року і в подальшому на адміністративних будинках і вулицях польських міст вивішуватимуться біло-червоні прапори з чорною стрічкою. Треба бути відвертими: встановлення цієї дати як національного дня пам'яті в Польщі було лише справою часу. Відкритим залишалося лише питання щодо визначень у назві: наприклад назвуть день "геноцидом" чи "мучеництвом" жителів Кресів (від пол. cлова Kresy - межа, що символізує колишні польські території в нинішніх кордонах України, Білорусі та Литви). Дивлячись на документ у кінцевому варіанті, можна сказати, що "яструби" все ж дотиснули "голубів" у Сеймі, які виступали за більш м'які, компромісні формулювання. У  кінцевому результаті на момент ухвалення документ фактично став найрадикальнішим з усіх пропонованих редакцій документу, які розглядалися. Попри те, що дискусії в Сеймі були досить бурхливими, голосування це не віддзеркалило: 432 голоси "за", жодного проти. Десять сміливих, які наважилися не бути у мейнстрімі й утрималися, вже зіткнулися зі шквалом критики й обіцянками розгортання проти них різноманітних кампаній з боку Кресових організацій, наприклад під час наступних виборів до парламенту.

Чому так сталося? Відповіді частково лежать на поверхні. Ще в 2013 році, в 70-ту річницю Волинської трагедії, опозиційна тоді партія "Право і Справедливість" (PiS) обіцяла назвати Волинський злочин "геноцидом" і навіть зареєструвала відповідний законопроект. Зараз, коли партія Ярослава Качинського прийшла до влади, їй нагадали про це. Крім того, останнім часом Кресові організації набули значної ваги в польському політикумі, чого не було ще кілька років тому. Власне, завдяки своєму впливу і тиску вони домоглися включення до резолюції положень, які відповідають саме їхньому баченню трагічних подій на Волині. Значною мірою вони спиралися на депутатів опозиційного право-консервативного угруповання Kukiz'15, які навіть перед завершальним голосуванням наполягали, що формулювання є занадто м'якими. Часом емоції виходили за край, як у випадку, коли один депутат пообіцяв "дати в морду" депутату з іншої фракції, якщо той не перестане звинувачувати його у нелюбові до Кресів. PiS побоявся бути менш патріотичним за політичних опонентів, а тому записи у тексті резолюції ставали дедалі радикальнішими. Фактично, можна констатувати, що цей документ став заручником політики: мало хто з депутатів хотів, щоб його звинуватили у недостатньому патріотизмі і розгорнули проти нього широку кампанію. Крім того, історичне поле - це також боротьба за виборця з консервативними поглядами, особливо коли за нього конкурують відразу кілька партій.

Варто також звернути увагу на те, що "волинська" резолюція прийнята у період, коли в Польщі фактично реалізовується нова історична політика. Вона полягає у перегляді деяких історичних подій, в яких поляки виглядають у не найкращому світлі. Відтак, з'являються спроби замовчати, применшити чи перекласти відповідальність за якісь злочини минулого на іншу сторону. Як зауважує голова Об'єднання українців у Польщі Петро Тима, ця політика спостерігається не лише щодо українців, але і євреїв, німців чи литовців. На його думку, цією ревізією історії, зокрема й в українському напрямі, Польща відкриває "скриньку Пандори" з невідомими заздалегідь наслідками.

ПАМ'ЯТЬ І ВИБІРКОВІСТЬ

Політичні баталії над текстом резолюції у Сеймі без перебільшення велися за кожне речення і слово до останнього дня. Для Кресових організацій принциповими були два моменти: аби в тексті було слово "геноцид" і щоб національний день пам'яті був саме 11 липня. У ході обговорення PiS пропонував альтернативні варіанти дати: 17 вересня (початок агресії СРСР на Польщу) чи 11 серпня (початок етнічних чисток поляків в СРСР за наказом наркома Миколи Єжова). Однак лідери Кресових організацій наполягали саме на 11 липня, підкреслюючи, що українські націоналісти несуть абсолютну відповідальність за злочини, а в цей день відбувся апогей злочинів на Волині.

Напередодні голосування ліберальні сили хотіли внести ряд поправок, які мали дещо пом'якшити текст резолюції. Зокрема, пропонувалося цей день назвати не геноцидом, а "пам'яті жертв Волинської різанини". Однак цю поправку було відхилено. Водночас, за кілька хвилин до голосування, фактично "на коліні" внесено поправку і викреслено слово "братовбивчу" боротьбу. Це нібито мало перекреслити знак рівності між жертвами і злочинцями і не зрівнювати відповідальність сторін за злочин. Хоча у даному випадку це визначення могло б трактуватися по-іншому, наприклад український брат вбивав польського брата. Однак така інтерпретація польській стороні не підійшла.

У резолюції є запис про те, що в результаті злочину на Волині було вбито понад 100 тисяч поляків та осіб інших національностей (у початковій версії було ще більше). Однак і ця цифра є, фактично, взятою зі стелі, адже немає жодних точних досліджень, які вказували б, що загинуло саме стільки людей. Так само можна написати 200 тисяч і більше. В останні роки спостерігається тенденція: чим далі від трагічних подій на Волині, тим більше стає жертв. І це попри те, що за останнє десятиліття не велося жодних серйозних досліджень на цьому напрямі. Якщо проаналізувати польські ЗМІ за останні понад 10 років, то кількість жертв стрімко зросла з кількох десятків до понад 100 і навіть до 200 тисяч. І навіть не знаєш - ця прогресія є даниною пам'яті жертв чи, навпаки, їх цинічним використанням у політичних інтересах.

Якщо з формулюванням злочинів української сторони у польських законодавців не виникає проблем, то з визнанням власної провини за злочини проти українців - вони очевидні. Для певного пом'якшення резолюції, і тут треба віддати належне польським законодавцям, у тексті з'явився запис про те, що, згадуючи про польські жертви від рук українських націоналістів, не можна забувати про українські, які гинули від рук поляків під час нападів у відповідь. Утім, сказавши "А", польські депутати все ж не наважилися сказати "Б": з резолюції було викреслено речення - "Вшановуємо також українські жертви акцій у відповідь". Тобто виходить так, що згадати згадали, а вшанувати вже не можна. Чому? У Польщі Кресові організації проштовхують тезу, що українські села з усім цивільним населенням не знищувалися поляками у відповідь, а там дислокувалися підрозділи УПА і проти них треба було вести операції. Відтак, у результаті атак на військові підрозділи УПА польськими воєнізованими формуваннями вбивалося і цивільне населення, тобто такі собі випадкові жертви протистояння. Голова ОУП Петро Тима зауважує, що це чітко продумана технологія, аби применшити свою провину і перекинути відповідальність на іншу сторону. За його словами, ці аргументи не витримують жодної критики.

І якщо вже бути абсолютно відвертими, то поляки дійсно намагалися зробити в резолюції якийсь жест у бік українців. Ну що б все не виглядало дуже сумно. Ложкою меду в бочці з дьогтем можна назвати речення, в якому "Польща висловлює солідарність з Україною, яка бореться з зовнішньою агресією за збереження територіальної цілісності".

У резолюції Сейм наголошує, що лише повна правда про історію є найкращим шляхом до примирення і взаємного вибачення. Складно не погодитися з такими словами. До цього можна лише додати, що ця формула повинна працювати в обидва боки. Своє домашнє завдання в історичній площині повинні відпрацювати як у Києві, так і Варшаві. І чим швидше це дійде до українців і поляків, тим швидше можна буде розставити всі крапки над "і".

РЕАКЦІЯ І НАСЛІДКИ

Реакція української сторони на резолюцію польського Сейму була прогнозовано негативною. Її критикували всі - від експертів і політиків до президента включно. Подекуди ця реакція була дуже емоційною. Наприклад, голова українсько-польської парламентської групи Борис Тарасюк на знак протесту подав у відставку з цієї посади. Окрім самого тексту резолюції, він висловлює жаль з приводу того, що польська сторона залишила без уваги його ініціативу про ухвалення спільної резолюції парламентів України і Польщі в річницю Волинської трагедії. Окремі українські історики, які займалися українсько-польськими відносинами, публічно оголосили, що виходять із діалогу, оскільки далі не бачать у цьому жодного сенсу. Мовляв, політики вже зробити за істориків їхню роботу і зіпсували крихкий діалог, який лише нещодавно почали налагоджувати у цій справі український та польський Інститути національної пам'яті. Їхня емоційна реакція не дивує, адже люди намагалися зробити все можливе, аби не допустити до нинішнього стану речей. Багато політиків щиро дивуються, чому за умови ухвалення багатьох спільних декларацій про примирення церков і президентів за останні майже 20 років формула "пробачаємо і просимо пробачення" зараз не спрацьовує. Детальніше, чому ця формула не працює і яким чином її наповнити реальним змістом, автор зупинявся у попередній статті. Зараз варто звернути увагу на правові наслідки резолюції і яким чином реагувати на це українській стороні.

Наші політики вже пообіцяли, що на польську резолюцію по Волині буде відповідь Верховної Ради України. Утім, можливо, і добре, що зараз український парламент перебуває у відпустці. Можна припустити, що негайна реакція була б дуже емоційною, а емоції зараз явно зашкодять. Необдумані заяви і дії можуть лише перекреслити позитивний 25-річний доробок українсько-польських відносин. Крім того, вони можуть рикошетом відбитися на українській меншині в Польщі, а також сотнях тисяч українців, які перебувають на заробітках у цій країні, і зростанням ксенофобських настроїв. Відповідь українського парламенту повинна бути виваженою, чітко аргументованою і містити конкретні пропозиції щодо нормалізації ситуації. Можна запропонувати інтенсифікувати діалог, виходячи з конкретними пропозиціями - наприклад, про встановлення поіменних списків жертв з обох сторін. До речі, з цієї ініціативою вже вийшли відразу після ухвалення резолюції Сейму польські історики українського походження. Ця ініціатива варта уваги і підтримки. Після встановлення прізвищ усіх жертв і місць поховання можна було б перейти до гідного вшанування загиблих. Чим це не адекватна і "соломонова" відповідь на фактичну тенденційну декларацію Сейму Польщі?

При всій повазі до жертв трагедії і їхньої пам'яті, історія не повинна визначати діалог між Києвом і Варшавою, а має бути лише його елементом, при цьому не найголовнішим. У нас ще є ще політика, економіка, військово-технічне співробітництво, культурний та міжлюдський діалоги, транскордонна співпраця та безліч інших пластів, де співпраця між сторонами є або зразковою або дуже доброю. І врешті решт, країни зараз об'єднує розуміння спільної загрози - Росії, яка веде свою агресивну та неоімперську політику. В нинішніх умовах зовнішньої агресії Кремля проти України ми не можемо собі дозволити "махати шаблею" у бік стратегічного партнера, навіть якщо цей партнер інколи робить неприємні для нас речі.

Тим часом, криза відносин між Україною і Польщею в історичній площині - це бальзам на душу Москви. Без сумніву, у Москві вже калькулюють, як цю ситуацію можна використати для того, щоб ще більше вбити клин між поляками й українцями і спробувати надати темі "геноциду" міжнародного резонансу. Зрозуміло, що Польща не звертатиметься до міжнародних організацій чи інших країн, аби вони звернули увагу на резолюцію і теж визнали події на Волині "геноцидом". Не це було метою польських законодавців, які приймали документ. Натомість, можна майже не сумніватися, що Держдума Росії навіть без відповідного звернення польської сторони, сама знайде юридичну хвіртку аби визнати геноцид на Волині і "заохочуватиме" до цього інші країни. І треба бути до цього готовими.

Не варто також очікувати, на те, що Польща як держава чи нащадки загиблих під час трагічних подій на Волині вимагатимуть репарацій чи відшкодування від України. Держава Україна тоді ще не існувала, а жахливі події розгорталися на території Третього рейху, а згодом СРСР. Ці наднаціональні монстри вже не існують. Але якщо комусь дуже кортілося б висловити претензії на державному рівні, то будь-ласка - до Росії, яка є правонаступницею СРСР. У переслідуванні конкретних осіб за злочини вже немає сенсу, оскільки зараз фактично вже не залишилося свідків цих подій. Натомість, можна було б засудити дії окремих підрозділів УПА, які діяли на Волині. Але, заради справедливості, в цьому питанні українська сторона повинна бути зацікавленою не менше польської. Адже, масові вбивства цивільного населення не можна виправдати жодною національною доцільністю чи практичними інтересами.

Проте треба брати до уваги, що у Польщі можуть спробувати заборонити на юридичному рівні будь-яку символіку ОУН і УПА. Більше того, робота в цьому напрямі вже розпочалася. На початку липня депутати Kukiz'15 зареєстрували в Сеймі проект змін до закону про Інститут національної пам'яті Польщі. Ним вони хочуть прирівняти символи ОУН й УПА до тоталітарних і заборонити їх. Крім того, пропонується прирівняти злочини УПА до комуністичних і нацистських і, відповідно, переслідувати учасників цих збройних формувань. Натомість, за заперечення факту "геноциду" на Волині депутати цієї радикальної партії пропонують карати ув'язненням до трьох років. Зараз важко оцінити можливість реалізації цих пропозицій у найближчій перспективі. Однак, цього не можна відкидати у майбутньому.

З огляду на це, обом сторонам зараз варто зосередитися на позитивних сигналах у бік один одного. Візит президента Петра Порошенка до Волинського скверу у Варшаві 8 липня і вшанування пам'яті загиблих поляків був позитивним жестом. Їх має бути більше. З обох сторін. Взаємне примирення - це рух назустріч один одному, а не кивання у бік сусіда. Це повинні пам'ятати як у Києві, так і Варшаві, намагаючись вийти із зони історичної турбулентності.

Юрій Банахевич, Варшава. 


Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-