Юрій Гарбуз, керівник Луганської обласної військово-цивільної адміністрації

Мені страшно, що ми можемо заморозити конфлікт

25.07.2016 13:45

Голова Луганської обласної держадміністрації - керівник обласної військово-цивільної адміністрації Юрій Гарбуз - мабуть, єдиний з селян, хто очолив індустріальну Луганщину. Тобто уродженці села займали губернаторське крісло і раніше, але Гарбуз перший з усіх починав фермером - і тільки набувши такого суворого досвіду, пішов у владу. Перший такий похід відбувся в 2005 році, коли він очолив Марковську райдержадміністрацію. Вдруге він став главою Міловського району, де народився і виріс. Зараз у нього «третій захід»: з посади заступника глави «антикорупційного» комітету Верховної Ради - керівником військово-цивільної адміністрації.

Ми з Юрієм Григоровичем знайомі 12 років, ще з фермерського етапу його біографії, і тому про багато речей він розповідає скоромовкою - навіщо витрачати слова в розмові зі співрозмовником, який і так майже все знає. Інша особливість його мови - скажімо так, піднесеність. Він не стільки відповідає на запитання, скільки відштовхується від них, щоб заговорити про своє. Так що мушу визнати: прямих відповідей журналіст в даному випадку добивався далеко не завжди. А перепитувати особливо часу не було - наступним пунктом у розпорядку дня губернатора була зустріч з міжнародною делегацією.

СТРАСНА П'ЯТНИЦЯ

- Якщо пам'ять мені не зраджує, це перший випадок в історії Луганщини, коли колишній та новопризначений керівники області на представленні сиділи за одним столом. Пам'ятається, після першої відставки Москаля у 2006-му йому призначили наступника мало не рік потому, а тут... Що це за такий поспіх?

- Я на це навіть уваги не звернув... Можливо, це пов'язано з прийняттям нового Закону про держслужбу, згідно з яким державних службовців потрібно вибирати за конкурсом, - поспішали зробити призначення до набрання ним чинності. Хоча, з іншого боку, не було такої необхідності... Не готовий відповісти. Склалося як склалося. І поспіх не від мене залежав: рішення про день представлення приймав апарат Президента. Мені, якщо чесно, не хотілося ставати губернатором на Страсну п'ятницю. І коли спочатку літак заглушив мотори - щось там не виходило, - я перехрестився: «Слава Богу! Нехай це буде у будь-який інший день». Тільки від'їхав, став займатися іншими справами - ні, телефонують: давай, терміново! Я навіть не знав, що Тука буде летіти.

Це не був чітко розписаний сценарій. Я знав, що Президент підтримав мою кандидатуру, а коли відбудеться призначення - сьогодні, через місяць чи через півроку - мені було невідомо.

- Добре, не будемо конспірологією займатися. Подивився одне з недавніх розпоряджень «Про внесення змін до обласного бюджету на 2016 рік». Там цифра якась зовсім мізерна - 2,6 мільярда...

- Чого?! Якщо б нам не виділили 1,029 мільярда, у нас залишалося всього 200 з чимось мільйонів. Це ви щось плутаєте.

(Перевірив ще раз. Доходи обласного бюджету з усіма трансфертами на 2016 рік передбачені у розмірі 2 млрд 602 млн «з копійками». - М. Б.)

- Та я здивувався, чому так мало. Коли брав інтерв'ю у Пушко-Цибуляк (Єлизавета Пушко-Цибуляк - перший заступник голови Луганської ОВЦА при Георгії Туці), і вона називала загальну суму доходів десь під вісім мільярдів. Там був і перехідний залишок з попереднього року, і гроші, призначені для окупованій території...

- Ось ці гроші, що переходять з тієї території, - мільярд двадцять дев'ять мільйонів. Вони вперше тут, і ми досі їх не отримали. Дуже-дуже-дуже затягнули паскии.

- Але чи є надія ці гроші все-таки отримати?

- Вчора відбулося засідання Бюджетного комітету Ради. Був на ньому директор фінансового департаменту Балковий (Юрій Іванович; звільнився на знак протесту проти методів роботи Георгія Туки; Гарбуз його повернув, але працює він поки що в незрозумілому статусі. – М. Б.); я депутатів підключав всіх, кого можна, з різних фракцій. Підтримали, все вийшло.

«ЗАПРЯГАЙТЕ, ХЛОПЦІ, КОНЕЙ»

- До речі. Балковий вже повноцінний директор Департаменту чи ще ні?

- Він поки що як радник працює, але, думаю, незабаром повернеться в департамент. Ми тут знову зіткнулися з тим, що тепер всі призначення у вищих ешелонах треба робити за конкурсом. Всі розуміють, що потрібно проводити конкурс, - і ніхто не знає як. Сьогодні механізм не запрацював, і це - серйозна проблема. Рубонути рубонули, а далі ситуацію заморозили. Хоча б за губернатором і заступниками треба було тимчасово залишити колишню схему.

- Тоді розкажіть про вашу систему радників. В одному недавньому інтерв'ю ви сказали, що у вас лише один штатний радник - Віталій Шведов, учасник бойових дій, юрист. А хто у вашій системі Володимир Іванов (свого часу - перший заступник Олександра Єфремова, батько відомого сьогодні блогера Сергія Іванова)?

- Людина, яка просто... допомагає, скажімо так. Неофіційно. Тут не тільки Іванов, тут десятки людей. Ось, наприклад, Віталій Проскурко (луганський підприємець. - М. Б.). Людина, яка закінчила Баумана. Коли він очолив у Луганське БТІ - який переворот зробив! Єдиний на всю Україну. Всі ахнули! Ніхто в це не вірив, а він зміг. Я шукаю. Не просто взяв сапу і побіг полоти. Я пробую - сьогодні одне, завтра інше. Побачив - не вийшло. Наступний варіант.

- Це ваша система - чи...

- Моя. Може, це грубо прозвучить, але я ж довго з кіньми працював, ви знаєте. Як зрозуміти, коли в трійку запрягаєш коней, чи вони будуть тягнути однаково? Один може бути сачком - а другий тягне. Я хочу тут вибудувати команду так, щоб вона тягнула в один бік. Щоб ніхто не пригальмовував. Тому єдиний вихід: швидко кинути людину в бій. Ми не можемо три місяці, навіть місяць з'ясовувати, чи буде ця людина тягнути, чи не буде. Прийняв як радника, дав певний шмат роботи і спостерігаю: побіг, пішов - чи сів на стілець, надув губи. Я визначився: дякую. Наступний.

МИР ДЛЯ ЛУГАНЩИНИ

Ще на своєму представленні 29 квітня новий очільник області заявив, що доб'ється миру для Луганщини. Зрозуміло, обійти питання війни і миру ми не могли і зараз. Юрій Григорович довго і пристрасно міркував на тему: «Хлопці, давайте жити дружно». Напередодні він саме відвідав пункт пропуску в Станиці Луганській, подивився на поневіряння людей у черзі під палючим сонцем Донбасу. І дійшов висновку: треба перевернути свідомість» і «розбудити в людях мудрість».

- В кому?!

- У тих людях, які сьогодні тримають автомати. Які приходять сюди купляти помідори. Там, на тій стороні - добре?

- Не знаю, давно не бував.

- Та у нас тут недобре, тому що ці бар'єри, сітка-рабиця на пропускному пункті, як в зоні...

- Все одно не розумію, до кого ви збираєтеся апелювати. Геннадій Москаль вимагав, щоб на тій стороні підняли повстання. Не вдалося сказати йому в очі, але, по моєму розумінню, це рівнозначно тому, як Ватутін гнав на німців беззбройних українських селян, мобілізованих у «визволених» селах. Ви ж пропонуєте щось протилежне: вести з безправним населенням якийсь діалог. А сенс?

- Люди ж повинні дозріти. Москаль тут був, коли йшла жорстка війна і незрозуміло було, де фронт. А сьогодні ситуація, яка «замерзла». Я не хочу агітувати за те, щоб люди завтра взяли автомати... От сьогодні я точно цього не скажу! Автомати треба було брати, коли у нас захопили СБУ. Треба було знести загарбників - з якимись жертвами, зрозуміло, - щоб потім не втрачати тисячі і тисячі. І найбільш для мене страшне, я вам чесно кажу: нічого для мене не змінилося за ці два місяці. Мені страшно, що ми можемо заморозити конфлікт.

МИНУЛЕ І... ПЛАНИ

- Коли ви починали фермерствувати, вам довелося жити в землянці, без світла, без опалення. Хтось із журналістів на цій підставі вирішив, що ви прийняли якусь аскезу. Ви тоді в інтерв'ю не захотіли цю тему розвивати...

- Так, був у мене такий досвід. Треба б зібрати чоловік п'ять-сім журналістів, виїхати на те місце, де я колодязі робив. Це такий клин, який глибоко йде в територію РФ: з одного боку - Воронезька область, з іншого - Ростовська, від України відрізаний Північно-Кавказькою залізницею. Навіває певні думки. І ось те, що я планував тоді зробити, - я все зробив. Щось - за сімнадцять років, що за п'ять, що за три роки - але зробив. Хотів викопати ставок - викопав, хотів збудувати свинарник - побудував. Хотів стати кращим фермером - став. Наді мною сміялися голови колгоспів: я вивертаю каміння з землі, а голови поставили на уазик чарки, бухають і міркують: «Ось це майбутнє нашого сільського господарства?!» А я навіть не злився - говорив собі: «Ось прийде час...»

Потрібно було худобі воду носити, і я носив два бідони по 25 літрів - один на плечі, інший в руці. А там такий крутий підйом, 45 градусів. Потрібен був колодязь ближче. Мені показали, де до війни були джерела. Рив, зруб ставив. Місяця півтора читав молитви, які тільки знав або сам придумав. І одного разу вода пішла. Тільки не знизу, а збоку. За законами фізики я розумію, що зробив: десь перегородив підземний потік. А з іншого боку, моя праця та воля Божа - вони зробили те, що я хотів. І таке траплялося не раз у моїй практиці.

- До речі, про ваші завдання. Пам'ятається, 12 років тому ви хотіли зібрати по селах району старовинні будівлі і влаштувати в Міловому щось на зразок Пирогово...

- Була така мрія. І є, тільки стала обростати більш серйозними такими... гронами. Можливо, Бог так не дав, щоб я тоді не засмутився і руки не опустилися. Тепер хочу зробити те ж саме, тільки десь у Сєверодонецьку чи у Кремінній. Хочу намалювати карту України гектарів на 50-60, розкреслити на області - Полтава, Львів - і з кожним губернатором домовитися, щоб створив на цій карті своє «Пирогово». Тому що тут багато хлопців загинуло. І тут саме та територія, де всі регіони беруть участь у подіях. До нас скоро приїжджає зі Львова велика делегація, чоловік тридцять - голови районних рад та обласної. Я, природно, збираю наших керівників районів, і ми будемо спілкуватися. Як один з варіантів - музей.

А другий варіант: щоб регіон не просто один будиночок поставив, а дійсно зробив містечко з чистого аркуша. Полтава побудує свій будинок для переселенців, а тут - Львів, в своєму стилі. І називатися квартали повинні: «Львівський», «Полтавський»...

ЗА ЗДОРОВ'Я!

- Ви дали вказівку правоохоронним органам супроводжувати тендерні процедури. Повідомлялося, що за два місяці вже вдалося вберегти від загребущих рук 5 мільйонів. Як вам це вдалося і чому не виходило у попередників?

- Я не розбирався, що там виходило у моїх попередників... Я почав з чистого аркуша. Це - моя позиція. Що мене непокоїть: заходить компанія, виграє тендери постійно - а потім продає роботи у субпідряд тим, хто програв. Мені це не подобається.

Мені подобається, коли фірма, яка береться будувати, наприклад, дороги, - це не «прокладка». У неї повинні бути техніка, робочі руки, фахівці. Якщо заходиш будувати - показуй, що в тебе є реально. Сьогодні я десь адміністративний важіль включаю, але хочу всю цю циганщину зупинити. І так - у всьому.

У нас і щодо хабарів, корупції справа трохи зрушила. Думаю, кінець місяця покаже. Але я цим не хвалюся.

- Загалом, можна сподіватися, що тендер зі створення обласної лікарні буде прозорим?

- Він буде не просто прозорим. Я коли сюди зайшов - навіть не знав, що у нас сьогодні проблема зробити рентген. Два чи три апарати працюють на всю область - всі інші вже «померли». Так от, коли кинулися купувати - виявилося, що купити техніку серйозних виробників можна тільки через четверті-п'яті руки. А нам потрібно десять або п'ятнадцять штук. І якщо вдасться купити у виробника або хоча б через одного посередника - це буде серйозна економія.

Запросив в область аудиторів з Міністерства охорони здоров'я - так в деяких лікарнях їх навіть на поріг не пустили. Охорона здоров'я має проблеми, і дуже серйозні, - а у головлікарів все добре. І вони не хочуть ніяких реформ. Тому що вони в оренду здали будинок - і туди зайшов приватник. Або вони самі поставили УЗД, томограф... На Луганщині, при тому, що йде війна, ціни на медичні послуги - найвищі. Якщо у нас глибоке обстеження на апараті МРТ коштує 14 тисяч, то в сусідніх областях - 4, 5, 6 тисяч.

Тому я не хочу відроджувати медицину - я хочу «народити» її наново. Обласна лікарня потрібна; при нашому населенні на підконтрольній території, тобто в межах одного мільйона осіб, потрібно мати 300 ліжок. Ми обов'язково маємо купити два МРТ. Один ми ставимо на дев'ять сільськогосподарських районів у Старобільську; другий - на три міста-«кити»: Сєвєродонецьк, Лисичанськ, Рубіжне. І тоді пройти МРТ-обстеження коштуватиме не 14 тисяч. В ідеалі - безкоштовно, тому що це обласна лікарня, на обласному бюджеті. Ну, а якщо там якісь витратні матеріали (спеціальні речовини для створення чіткої картинки) - то на них піде тисяча, ну, півтори тисячі гривень. Тому що не буде монополізму...

* * *

Пролунав дзвінок з Києва, і губернатор, посилаючись на секретність, попросив вийти. Коли він знову запросив у кабінет, було зрозуміло, що час сплив. Задав йому останнє запитання:

- Ви як глава регіону щось можете протиставити політиці віце-прем'єр-міністра України Павла Розенка по відношенню до переселенців, яких позбавляють то пенсій, то соціальних виплат? Це ж відверте нехтування Конституцією, знущання над людьми...

- Поламати цю систему я не можу. Я писав листи, спілкувався з ним неодноразово щодо цього питання. Пропонував варіанти. Просив: давайте ми не будемо чіпати пенсії. Згідно з Конституцією, вона повинна надходити. Бо як же ми говоримо про єдину країну, якщо намагаємося відокремити, відрізати якісь шматки? Я думаю, ми з Павлом Розенком ще будемо зустрічатися, і конструктивне рішення знайдемо.

Михайло Бублик, Сєверодонецьк.