Події в Туреччині: чия перемога і що з того Україні?

Події в Туреччині: чия перемога і що з того Україні?

Аналітика
5704
Ukrinform
В Анкарі відновлюватимуть економічні зв`язки з Росією, але Україну вважають стратегічним партнером

Четвертий день в експертному середовищі обговорюється ситуація в Туреччині - і оцінка поділила людей навпіл. Частина людей вважає, що невдала спроба військового путчу в Туреччині - це поразка демократії, а друга- переконує, що навпаки, це перемога, бо за Ердогана вступився народ. Але найбільше тривожить те, що експерти і політологи не можуть дати переконливої та однозначної відповіді на те, як розвиватиметься ситуація в Туреччині далі, чи загостряться її відносини з Європою і чи не постраждає від цього Україна. Є кілька пунктів, на які варто звернути увагу.

По-перше. Наступного після путчу дня відбулася  телефонна розмова  Путіна з Ердоганом. Цікаво, що за день до подій до Туреччини з'їздив головний російський ідеолог теорії «багатополярного світу» і віщун нової світової війни - Дугін. Не знаємо, чи буде підгодовувати Путін Ердогана думкою про те, що спроба перевороту влаштована не без згоди Заходу. Один вертоліт, на якому тікали з країни путчисти, сів у Греції, країні-членові НАТО. Опальний імам Гюлен Фетулах, якого Анкара вважає ініціатором путчу, проживає у США, в штаті Пенсильванія. І хоча сам імам спростував звинувачення турецького уряду, Ердоган ультимативно вимагає його видачі. Це буде дуже непросто в зв'язку тим, що Америка зазвичай не видає дисидентів, тим більше в держави, де планують відновити смертну кару.

По-друге. Звучить гіпотеза, що розпочаті після невдалого путчу масові арешти офіцерів, безумовно викличуть несхвалення ЄС і США. Якщо турецька влада шукатиме підтримки у Путіна, чи можливі потужні ал'янси Туреччини та Росії  проти Заходу?

По-третє.Є ряд ризиків і викликів для України. Наприклад, можливість визнання Київського патріархату Святійшим Варфоломієм пов'язують із позицією Ердогана, хоча б тому що Вселенський патріарх є підданим Туреччини.

По-четверте. Досі Україна вважала Ердогана союзником в питаннях Криму і особливо захисту кримсько-татарського народу від нового російського поневолення. Чи не стане умовою Путіна в можливому російсько-турецькому союзі налагодження прямої торгівлі з Кримом, як і мовчазна згода на тиск щодо кримських татар?

Ми вирішили обговорити ризики і виклики з експертами.

"ЗА ЕРДОГАНА ПОСТАВ І ПОЛІТИЧНИЙ КЛАС, І НАРОД"

Тогрул Ісмаїл, професор факультету міжнародних відносин Університету економіки та технологій (Анкара):

-Те, що відбулося у Туреччині, -  це була спроба перевороту, спроба приходу хунти. І це погана річ, якій протистояв як весь народ, так і політичний клас. Не лише правляча партія, всі опозиційні партії, прокурдська партія, всі бізнес-кола та інтелігенція виступили проти перевороту. І головне: цьому протистояв народ та більша частина армії. Це перемога демократії.

Але чому у когось виникли сумніви чи інші трактування? Побоювання пов'язані із тим, що голова держави - лідер проісламістської партії, який, як дехто прогнозує, буде йти від світської держави.  Але треба розуміти, що Ердоган, як політичний лідер, не злякався і закликав народ до протистояння. Йому вдалося протистояти бунтівникам, але це було зроблено за допомоги всього турецького народу. Це зробили і націоналісти, і ліберали, і люди, які не дуже цікавляться політикою. Так, серед них були і ісламісти.

Але це народ. І ви повинні зрозуміти, що під час народних хвилювань кипіння крові має одну й ту саму температуру у будь-якій країні. Можливо, відбулася ейфорія від перемоги над путчистами. Але я думаю, що у турецького народу та турецької політичної еліти та громадськості вистачить розуму ту витримки, щоб не відійти від політичних принципів.

Щодо масових затримань, які відбулися після путчу, я просив би не дивуватися. У руки правоохоронців та спеціальних служб потрапили всі списки бунтівників. Кількість затриманих не означає, що всі вони арештовані. Ведеться слідство. Переконаний, що більшість простих солдат, які слухали командирів, не знали, що це переворот, не знали ситуації, будуть звільнені.

Щодо розмов Ердогана та Путіна. Туреччина намагається максимально збергети та покращити економічні відносини країни. Економічні інтереси країни важливі. Росія - велика потужна країна, наш партнер. Але Україна - інший наш сусід, стратегічний. Коли у нас відбулися переговори з Україною, ваші колеги були стурбовані, і ми пояснювали, що будь-які зв'язки Туреччини не скеровані проти  третіх країн.  Це вже конспірологія.

Але тут важливо і те, щоб і Україна проявляла зацікавленість. Хотіти добрих відносин - одне, але важливо, як реалізовувати ці бажання. Сподіваюся, що будуть спільні економічні інтереси і проекти. Поки таких проектів мало. Крім того - спільний бізнес-сектор, спільна торгівля, інвестиції. Чим ширші такі відносини, тим краще. Крім того, зв'язки включають і соціально-культурний і науковий сектори. Народна дипломатія важлива.

Туреччина визнає територіальну цілісність України та підтримує її.

Мене запитують, чи не постачатиме Туреччина в Крим товари? Офіційно жодна кампанія не може постачати товари в Крим. Але якщо ці товари будуть поставлені до російської компанії і Росія поставить їх в Крим, це не провина Туреччини. Всюди є контрабандисти.

Щодо церковних відносин та побоювань, що Ердоган впливатиме на рішення Вселенського патріарха. Думаю, що ваші міркування неправильні. Церковні відносини всередині православної церкви - це їхні самостійні рішення. Туреччина - світська держава, яка не втручається у справи релігії, тим більше християнської. Ваші очікування визнання, на жаль, невизнаної церкви - це ваші відносини із Вселенським патріархом. Це залежить не від турецької влади, а від того, чи вважатиме це за потрібне святіший Варфоломій. Він діє самостійно. 

"ПЕРЕМОГУ ЗДОБУВ РЕЛІГІЙНИЙ СЕРЕДНІЙ КЛАС"

Анвар Деркач, журналіст:

- Ердоган неодмінно скористається провальним путчем, щоб посилити свої позиції. Спочатку арешти, потім суди. Кемалісти будуть витискатися на маргінес турецької політики - і це може негативно позначитися на балансі сил в країні.

Але в цій ситуації, окрім Ердогана, перемогу здобув релігійний середній клас турецької провінції, і це головна перемога в цьому протистоянні.

Придушення заколоту свідчить про те, що для турків відновлення ролі Ісламу в суспільстві є важливішим за недемократичні часто-густо дії Ердогана.

Звісно, політичні перспективи нинішнього турецького лідера залежатимуть і від економічної ситуації в країні. Саме дбаючи про економіку, Ердоган зробив примирливий жест у бік Росії. Але він буде проводити незалежну політику, не стаючи залежним ні від Москви, ні від Вашингтону. Туреччина засвідчила, що проводить самостійну політику в ситуації з літаком.  Євроінтеграція, гадаю, йому в найближчій перспективі не цікава. Туреччина Ердогана має шанси стати регіональним лідером.

Україна зацікавлена в налагодженні стосунків з Анкарою... Турецьке громадянство Патріарха Варфоломея, гадаю, ніяк не позначиться на процесах в українському православ'ї.

Інтерес України в стосунках з Туреччиною в тому, що це економічно розвинена країна , приблизно співмірна за площею з нашою державою, а отже не намагатиметься диктувати нам свої умови. З таким партнером можна плідно працювати в різних галузях, не побоюючись тиску і шантажу.

Щодо українських мусульман, то вони можуть бути допоміжним чинником в налагодженні добрих стосунків з Туреччиною в тому випадку, якщо до цього буде воля у офіційного Києва. Самостійну роль в політиці мусульмани України відігравати не можуть з двох причин: невелика чисельність та роз'єднаність на окремі течії та духовні управління.

"ПУТЧИСТИ НЕ ЗРОЗУМІЛИ, ЩО АРМІЯ СТАЛА ЧАСТИНОЮ НАРОДУ"

Олександр Палій, історик:

-У Туреччині військові традиційно мали велику вагу та увагу. З часів Османської імперії яничарські перевороти були нормою. І така система збереглася,  хоча її модернізував Ататюрк. Той сказав, що армія буде сторожем світського характеру держави та цивілізованого курсу.

Але Туреччина змінилася під впливом досвіду та впливу середнього класу. Туреччина стала зрілим суспільством. Можливо, частина військових еліт просто почувалася ображеною, що вони вже не є в когорті кращих сил суспільства, що на них вже не спираються. Йде жорстка боротьба еліт. І згадаємо історію: половина султанів не померла своєю смертю.

У Туреччині зростає сила простих людей.

Крім того, Ердоган зібрався міняти Конституцію, раніше у них була парламентська республіка. Ердоган вів її до строго президентської. А це також дуже тривожило армію, командири відчули небезпеку, та вирішили рвонути за старою традицією. Але вони не врахували розвитку суспільства, того, що армія стала частиною середнього класу, частиною народу, але перестала бути кастою.  Виникли проблеми.

Щодо міжнародної ситуації. Відносини із Україною та із Росією є два паралельних процеси, вони не впливають одне на одного. 

Щодо патріарха, теоретично я можу уявити, що питання по автокефалії турки внесли у переговорний пасив. А коли влада зорганізована, то вона здатна поводитися незалежно.

Щодо видачі імама, то США попросило докази. Вони в такий спосіб хочуть показати, що ніяк не керували військовими і хочуть довести чистоту позиції. Але більшість офіцерів, дійсно, навчалася на Заході.

"ЖОДНИХ ПІДСТАВ ДУМАТИ ПРО ПОГІРШЕННЯ ВІДНОСИН ТУРЕЧЧИНИ ТА УКРАЇНИ"

Ігор Семиволос, директор Центру близькосхідних досліджень:

- Події у Туреччині - спроба повалення демократично обраної влади в країні. Вона не вдалася, оскільки бунтівники не взяли до уваги змін, що відбулись у суспільстві, і появи нових інституцій.  Заколотники до ладу не пояснили нікому - ані людям, ані собі, що вони мали на увазі, коли це (військовий переворот - ред.) робили. Очевидно, вони розраховували на підтримку тих людей, які бачили в режимі Ердогана загрози ісламізації, хоча навіть  у світському середовищі далеко не всі підтримали переворот.

Я думаю, що тут ми маємо справу з тим, що путчисти не прорахували і не побачили тих змін, які вже відбулися в суспільстві. Турецька армія тривалий час була тим інститутом, який, виконуючи заповіт першого президента Туреччини Кемаля Ататюрка (1881-1938 рр.), в умовах доволі слаборозвинутої країни забезпечував світський характер держави. Вплив армії був позитивним приблизно до 80-х років минулого століття, оскільки потім турецький політикум усе ж таки був орієнтований на демократичні зміни, важливим елементом яких стала, зокрема, й орієнтація на європейські цінності.

Що стосується наслідків спроби путчу, зокрема, мене запитують про масові арешти, які відбуваються. Хочу нагадати, що попередні "успішні" перевороти приводили до арештів кількох десятків тисяч людей. Я не знаю, якими б були наслідки арештів та переслідувань, якби військовий переворот переміг.

Якщо шукати наслідки для міжнародної політики, то, можливо, якби військові перемогли, їхня лояльність до Росії була б ще сильніша. Ми ж не знаємо мотивації цих людей, не знаємо цих людей. З іншого боку, ми чули заяви, що проти  чинного уряду планувалися репресії. Також я не поділяю думок, що Туреччина дуже зближатиметься із Росією. Там багато інших проблем, окрім зближення із РФ. Їй потрібно кілька місяців, щоб відновитися від наслідків, зовнішніх чи внутрішніх проблем.

Щодо визнання Київського патріархату, то я не думаю, що це питання аж так залежить від Ердогана. Ердоган може пригальмувати цей процес, але визначають його інші чинники. З іншого боку, а що сталося такого, що має призвести до погіршення відносин між Україною та Туреччиною? Жодних підстав так думати.

Лана Самохвалова, Київ    


Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-