- Скажу без похвальби, торік, у цьому плані, найкраще спрацювали у Луганській області. І ми почали розвінчувати міфи, з яких, до речі, і було розв'язано цю війну. І про "злих бандерівців, правосєків", і про те, що у Львові можуть "відрізати язик чи вухо" за слово, промовлене російською.... Може, бабусю у 80 років важко переконати, що нічого подібного й близько немає. Але важливо, щоб у цьому переконалися діти. У Чернівецькій області дуже допоміг нам, знайшов партнерів колишній глава РДА Євген Андрійович Бідашко. Потім - Трускавець, Івано-Франківщина.

Золкін пригадує: ледве не витанцьовував перед батьками, просив: "Відправте своїх дітей подалі від війни на оздоровлення!". У відповідь обурення: "Там правосеки, а ви хотите наших дітей им отправить?!" І це цілком серйозно. Тільки дев'ятьох батьків зі Станиці змогли умовити. Поїхали діти. Ну, зв'язок мобільний зараз всюди є... І вже через тиждень-два починається все навпаки. А можна? Можна! Відправляємо групу. Через два дні прибігають: а ще відправите? Звичайно! 

Цьогоріч починаємо з 11 червня, на противагу торішнім дев'ятьом відправляємо відразу 90 дітлахів у Чернівецьку область. І це перша зміна. Щоправда, перша група вже вирушила на Рівненщину, ще там не були. Стереотипи, звичайно, є з обох сторін. І буковинці намагалися російською мовою знайомитися з нашими, оскільки вважали, що вони української взагалі не знають. Діти тепер протягом року контактують у Скайпі, в інтернеті.

Важко, коли стріляють, але ж не можна дітей позбавляти свята навіть у таких умовах. До слова, й останні дзвоники, і випускні бали, й День захисту дітвори відбулися у селищі і районі завдяки підтримці всієї України. Приїжджали і музиканти, і солісти, й волонтери. Звичайно, самим нам це не вдалося б провести. Треба відверто визнати - район втратив культурно-духовне осердя. До війни у нас було 13 народних колективів, понад півсотні народних умільців прикладного мистецтва. А з війною значна кількість людей виїхала. Тому дуже дякую усім за підтримку.

- Юрію Олексійовичу, окрім дітей, освіти є соціальна інфраструктура, економіка. Які акценти у цих напрямках, тим паче, що війна не припинилася, вона ось дихає у цю пробоїну від осколка у вашому кабінеті?....

- Дуже важка зима у нас була 2014-2015 років. Ось вам картинка з життя: лампочка від генератора, вітродуй, буржуйка з димарем у вікно - і в таких умовах в операційній працювали хірурги. Слава Богу, це пережили і "переламали". Встановлено вікна у лікарні, школах, відновлено опалення. Держава допомагає. Намагаємося  звести до мінімуму залежність від російського газу. Торік чотири котельні модернізували, ще на дві отримали підтвердження, ми їх модернізуватимемо за гроші Європейського банку.

Усі губернатори, і нинішній — не виключення - Станицю підтримують в усьому. Наприклад, лікарня. Прямі попадання, зруйновано систему опалення, жодного вікна. Прямо кажучи — жах... А вирішуємо поступово! Ось у нас багато постраждалих від мін, розтяжок, осколкових поранень. Потрібен був переносний рентген-апарат, щоб відразу в операційній побачити розміщення осколків у тілі. Уже маємо. Апарат УЗД нині отримали, кардіографи...

- Я категорично проти “раздачи теплого белья нижним чинам на  позиціях”, як про це писали в якомусь журналі часів Першої світової. Приїхали - роздали, і крапка. Проблеми треба вирішувати комплексно. Дати дитині шубу, щоб вона не мерзла на уроці, - це неправильно. Треба зробити так, щоб у класі було тепло. І щоб на це не витрачати 20% усіх коштів, що виділені на освіту, як було раніше. 20% - на газ, а не на комп'ютери, не на підвищення кваліфікації, не на зарплату. Це сьогодні вже неприйнятно.

У мене правило: не прошу грошей, як кажуть, на їжу. Їх можна мати тисячі, мільйони, але проїв - і на завтра порожньо. Необхідно, щоб кожна копійка давала віддачу. Треба зменшити енергозалежність від Росії? Правильно, це країна-агресор, наш ворог.  Розумію, що можливо, в інтересах держави якийсь час користуватимемося російським газом. Але вже сьогодні можна шукати і знаходити альтернативу. Пора, особливо, коли війна й дорога кожна копійка, замінити древні котли енергоефективними, якими вже давно користується цивілізований світ. До слова, зараз на об'єкті встановлюємо кілька котлів: на газ, як резервний, і на пілети (місцеве сільгосппідприємство вже налагодило їх виробництво). У нас насадження, я вже згадував, що теж постраждали від війни, і їх треба прибрати. А додайте сюди ще й санітарні рубки, й обрізування тополь (їх у нас дуже багато у селищах), і ось вам резерв палива. Хай і низькокалорійного, але не втраченого.

Модернізовані 4 котельні за експертними підрахунками вже за підсумками наступного опалювального сезону мають принести економії 4 мільйони гривень. Це ресурс, який можна використати на той же розвиток освіти.

- Наша місцева газета "Время" не виходила певний час, зараз відновили вихід, щоправда, наклад невеликий. Звісно, це не надто ефективний боєць проти масованого пропагандистського наступу, але все ж... Мене у ФБ дражнять, мовляв, голубів використовуй для інформування. І повірте, доводиться вдаватися майже до такого. Іду до військових, прошу відновити радіо. Допомогли. Встановили гучномовці: один - у центрі біля банку, другий - біля базару, третій - біля переходу. У Станиці, як у старі часи, транслювали передачі Українського радіо. Не всім це подобалося, приходили з претензіями. А інші жартували, мовляв, хай говорить, щоб швидше "сепарського біса" з голови вигнати. Але ж у “сірій зоні” пошкодили кабель і протилежна сторона відмовила нам у безпеці ремонтних робіт. Дозволять, знову відновимо радіо. Відверто скажу, що використовував і листівки (маю ж я людям донести оперативну інформацію!), хлопці їх велосипедами розвозили й розклеювали. З мене хтось і підкепковує: в епоху інтернету й телебачення ти - з листівками. А я відповідаю: якби міг, то б місцеве телебачення організував. В інтересах держави, і в інтересах людей, які зі мною тут живуть.

Петро Кулінець, Станиця Луганська

Фото: dif.org.ua