Консолідація вати. 9 травня, Київ, Арсенальна

...Реклама цієї акції була проведена з вражаючим розмахом. Офіційні сайти і сторінки в соціальних мережах, оргкомітети, що виросли як гриби після дощу, скоростиглі громадські органіазаціі - все це зіграло свою роль. 9 травня о 10.00 біля станції метро «Арсенальна» в Києві зібралося, за нашими підрахунками, від 3 до 5 тисяч осіб.

Хтось зі збільшеними фотографіями загиблих у Другій світовій війні родичів, хтось із білими кульками, які, за сценарієм, слід випустити в небо біля Вічного вогню, хтось у пілотках із червоною облямівкою, які масово продавалися тут же. Вели з собою дітей, одягнених, як рекомендовано російською пропагандою для цього дня - в захисні гімнастерки з крихітними погончиками і орденочками.

Близько години натовп нервово коливався, чекаючи початку анонсованого маршу в бік Алеї Слави. Телевізійники, що симпатизують Росії та покійному совку, - з каналів Інтер, 112-го і НТН - готувалися до прямої трансляції «цієї важливої в житті країни події». І, з нудьги, знімали то купку ветеранів, висунутих у голову колони, то транспарант зі словами «Безсмертний полк», намальований у тонах георгіївської стрічки. Втім, самі стрічки народ завбачливо поховав - дуже його стурбувало кільце з поліції і нацгвардіі, що оточило демонстрантів. Був навіть взвод кінологів із вівчарками.

Що ж це за фрукт такий - «Безсмертний полк»?

...Років зо три тому десь у далекому сибірському Томську купка активістів вирішила організувати акцію під такою назвою - у найкращих радянських традиціях. Це там сьогодні модно. Для участі в ній потрібно було вийти 9 травня в людне місце з фотографіями своїх загиблих родичів. Рух жеврів, але добрався й до Києва - рік тому в парку біля Музею історії Другої світової війни автор цих рядків нарахував чоловік зо двадцять учасників «БП».

Буквально у ті самі дні, в травні 2015 року, на «безсмертних» накинув оком Кремль. Дуже вже зручною здалася ця форма руху, котрий, як свідчить Вікіпедія, намагався чинити опір спробам державного захоплення бренду. Але хіба з Кремлем потягаєшся? «БП» був цілком приватизований Путіним, і масовість його миттєво зросла. Причому, акцент був зроблений на поширення ідеї «спасибо деду за победу» на весь пострадянський простір, особливо той, де росла національна самосвідомість. Розкрутити його в Києві, «лігві хунти», було справою честі для московських пропагандистів. І, треба сказати, вони в цьому досягли успіху.

У день, коли багато наших співвітчизників пішли до могил предків на поминальні дні, здалося, що центр Києва потрапив до лап ватників.

...Почати рух від «Арсенальної» о 10.30, як планувалося, організатори не змогли. Спершу чекали, коли закінчиться молебень біля Вічного вогню. Потім чоловік, який назвав себе тим, «кого треба слухатися», сказав, що «телеканали будуть вести пряму трансляцію», і слід почекати, коли вони дадуть відмашку - «тільки після цього починаємо рух».

Через хвилин п'ять телеканали відмашку дали. Колона, що супроводжувалася машиною поліції, в оточенні нацгвардії жваво рушила під пісню «Пусть ярость благородная». Натовп, щоправда, заклинило на одному куплеті, який проспівали разів чотири, щоразу роблячи акцент на словах «идет война народная, священная война». Коли співаки втомилися, щоб запал не згас - двометровий чолов'яга в синій футболці гаркнув: «Фашизм нє пройдьот!», забезпечивши гарну картинку для російського ТБ. «... Нє пройдьот ... Нє пройдьот...» - почав підвивати натовп.

На кремлівський гачок про «безсмертний полк», на жаль, попалися й патріоти. Відрізнити від ватників їх було легко - по червоних маках на грудях, і вишиванках. Більше того, влада додумалася вклинити в колону кілька груп прапороносців з синьо-жовтими знаменами - мовляв: «І наші діди воювали». У підсумку: й ці прапори, і ці маки дико виглядали під нестямні крики вати: «Фашизм нє пройдьот!». Всі ж розуміли, про кого саме кричать на радість Кремлю клакери.

Ось тоді й подумалося: добре, що ця юрба йде під подвійним конвоєм поліції й нацгвардії. Бог із ним, хай Кремль використовує цю картинку, головне, що цю пошесть загнано в резервацію, і вона не розповзається містом...

Хтось скаже, чи не жорстоко так говорити щодо ветеранів?

А при чому тут ветерани? Хіба це вони несли плакати: «Український Нюрнберг неминучий»? Чи тицяли в телекамери збільшене фото повішеної Зої Космодем'янської з написом: «Ми пам'ятаємо Зою», - зробленим чомусь англійською мовою? Чому англійською? Напевно, це американці колись стратили партизанку...

«Київ - місто-герой, пам'ятай, зраднику!», «Європо, підла, прокинься, радянському солдату поклонися» - таке теж несли. Або ось вигуки з натовпу: «Українці не мають зв'язку поколінь», або репліка на адресу поліції: «Дивись, у них морди якісь неросійські, напевно, натівці?»

Які ветерани?! Половина натовпу - фріки з напомадженим губами й фальшивими орденами, ще половина: лисі "качки" в чорних футболках і сповнені власною значущістю домогосподарки.

Священик Московського патріархату, в повному обладунку, несе на витягнутих руках архівне фото, обмотане колорадською стрічкою. На знімку напис: такий-то загинув, за нашу і вашу свободу в радянсько-фінській війні. Це за чию свободу він там загинув?

Ще один «отець», цього разу в цивільному, гнівно проповідує купці віруючих із корогвами: «Німці нам не вороги - Хатинь спалили бандерівці!». Один рукав його куртки наполовину відірваний - напевно, в сутичці з безбожниками.

«Русіше туристо» з білою кулькою, кокетливо прив'язаною до ременя штанів, постійно набирає телефон: «Я на Україні, в Києві! - радісно віщає кожному, до кого вдається додзвонитися. - З дружиною і тещею... Йдемо з «Безсмертним полком»! Вмикай швидше телевізор, нас можуть показати!»

На площі Слави зупинка - для мітингу. Незручна пауза: організатори скаржаться, що всю апаратуру привезли, але «влада заблокувала мікрофон». Вирішено розпочати мовлення через мегафон. Кілька хвилин забрала сварка з вітренківцями, які тут же, біля входу на алею, б'ють по мізках децибелами військових пісень. За гуркотом пророчого: «... все что било не со мной - помню» - у натовпі «БТ» не чути, що говорять їхні вожді.

Нарешті, мітинг розпочався. «Нас намагаються поставити на коліна», - лякає лідер якогось антифашистського комітету. Користується популярністю і лідер руху «Завтра», головний закоперник «БП» в Києві, якийсь Кирило Романенко. Молодий і кругловидий, він нагадує комсомольського функціонера з 80-х років, тільки на лацкані замість прапорця з портретом Леніна, дивний крихітний триколор. Ледве зійшов з «трибуни», як тут - дама, яка назвала себе вчителькою, пошепки просить дати телефончик: «Я веду патріотичне виховання, СПРАЖНЄ патріотичне виховання. Ви зрозуміли? Мені потрібна допомога...»

«Проти СРСР воювала вся об'єднана Європа», - мовить тим часом лідер ще якогось молодіжного обєднання. «Слава Радянському Союзу!» - Кричать у відповідь.

Нарешті, мітинг закінчений, натовп рушив, спотикаючись і фальшивлячи хором то «ярость благородную», то «расцветали яблони и груши» - до Вічного вогню. Виникла пробка, тому, що «безсмертні» раптом згадали про приховані в потайних кишенях смугасті стрічки, почали масово чіпляти їх на груди і робити селфі на тлі Вічного вогню.

- Ось він! Дивіться, він тут! - Лунає крик побожної на вигляд дами. Всі повертаються в бік, куди вона вказує.

- Хто?

- Маршал Жуков! Його на Хрещатику намагалися осквернити! Бачиш, він без рами - бандерівці раму зламали.

Дійсно, група людей несе до Вічного вогню любительську копію, що віддалено нагадує портрет маршала. Дама повернувшись до нього, осіняє себе хрестом.

...Українці, які прийшли просто покласти квіти до обеліска, відтерті спинами поліції і нацгвардійців до зеленої огорожі, - в шоці. На їхніх обличчях тривога. Весь цей натовп - співаючий, вивергаючий прокльони («Забирайтеся з нашого Києва»), який невпинно хреститься і кричить про «фашизм», не може не посіяти зерна дересії. Звідки це воно взялося - через два роки після Майдану?

Чоловік десять незгодних із таким станом речей з вигуками:«Слава нації!» і бандерівським стягом намагаються взяти штурмом Вічний вогонь. Вони вже майже пробилися до обеліска - залишається останній кидок. Спецназ, що уп'ятеро перевершує їх за чисельністю, грубо відтісняє. Одному заламують руки за спину і волоком тягнуть у кущі. Звідти довго долітають здавлені крики і якась метушня.

Вадим Новінський, що підійшов на чолі колони Опоблоку, побачивши такий розвиток подій, схвально посміхається. Поруч ідуть соратники - занепокоєний чимось Бойко, безтурботний Шуфрич і вічно похнюплений Папієв. За традицією - поперед партійних лідерів виставлені ветерани. Їх зустрічають оплесками, а здається - це овації соратникам Януковича.

«Бачиш, як ці фашисти зубами скриплять, - киває подрузі в сторону патріотів дама в брючному костюмі з ескорту Новінського. - Від безсилля зубами скриплять... Від безсилля».

Від цих слів, дійсно, відчуваєш себе безсилим. Пригнічує бажання зірвати з якогось нахаби колорадську стрічку. Але не можна - ми ж Європа. Пошарпаних хлопців із бандерівським прапором поліція тримає на відстані. І від цього відчуваєш себе ще більш самотнім у цьому ватяному морі...

...Наша вата, вона піддатливий матеріал. Путін помилився в 2014-му, намагаючись погнати її на штурм Банкової. Сказане поетом: «Цвяхи б робити із цих людей», - не про них. Вони - вата, вони злякалися. І тоді з ними почали говорити лагідно. Тихим, довірливим шепотом. «Бачиш, як важко, як знущається з тебе хунта, як веде до зубожіння, як руйнує твої улюблені пам'ятники? Навіщо тобі так страждати? Відкрийся нам, пусти в свою душу, і ми тобі допоможемо, вгамуємо біль».

Добрі-добрі були «листи від пересічних росіян» про те, що «ми один народ, і це Порошенко нас сварить». Або зовсім недавній «Сніданок на кордоні». І ось - «безсмертний полк».

Хочеш миру? Це легко! Просто віддай душу ...

...Біля входу на територію Музею Другої світової війни весела дітвора буквально обліпила установку "Град". Російську, привезену до нас із Чечні, ту, що била по наших окопах і наших селах, і яку спалили наші бійці. Дивно, але біля неї - жодної квітки від ватників, жодного вінка з написом: «Рускому солдату-визволителю».

Невже ця лінія зі спаленої російської техніки - як крейдяне коло, за яке не може ступити нечисть? Там - на території музейного парку - око не запримітило жодної колорадської стрічки, жодної пілотки із зіркою, жодного виразу ненависті. Тільки молодь - у вишиванках, з червоними маками на грудях і просто з квітами без жодних синьо-жовтих стрічок. Щоб розпізнати своїх, не потрібні особливі відмітки - їх упізнаєш за веселими, спокійними, молодими обличчями, за великою кількістю дітей - одягнених не в гімнастерки кольору війни, а в святкову одіж і віночки.

Та й у самому Парку Слави до першої години дня 9 травня всю вату - як вітром здуло. І місто знову набуло цивілізованого вигляду.

Ні-і, вата ще не захопила Київ. Просто здалося.

Євген Якунов, Валентина Сямро. Київ