Зона АТО: Вода для «тієї» сторони
З точки зору забезпечення водою Луганщина - найбільш проблемна в Україні. В області найспекотніше літо; температури за 40 у нас - не погодна аномалія. При цьому головна водна артерія - Сіверський Донець - річка начебто й солідна, але до неї "присмокталося" приблизно 8-мільйонне населення трьох українських областей. Притому, що витрата в Донці всього 159 куб. м/сек. Для порівняння: Дніпро за цим показником (1670 куб. м/сек.) удесятеро потужніший. Південний Буг (160 куб. м/сек.) - йде нарівні. Сейм (99 куб. м/сек.), звичайно, слабший буде, але поруч - Десна з 360 куб. м/сек. І т. д. і т. п.
ЧЕРВОНИЙ ХРЕСТ НА ВОДОПОСТАЧАННІ
Донецька область теж, зрозуміло, не подарунок, але там і клімат трохи м'якший (Азовське море поруч), і перепади висот трохи нижче, а головне - ще в радянські часи сюди встигли підвести канал "Дніпро - Донбас". На повну проектну потужність канал так ніколи і не виходив, але я ж і кажу - "трохи". І треба враховувати, що Донець тече спочатку по Донецькій області, звідки вода йде в густонаселену Донецько-Макіївську агломерацію. Чого там Луганщині лишається?..
Активні військові дії, причому як раз в районах, де розташований найбільший в області водоперекачуючий комплекс, гостроти проблеми, зрозуміло, не знизили.
Днями Міжнародний Червоний Хрест влаштував для журналістів поїздку насосними станціями та іншими об'єктами системи водопостачання Луганської області. Головною метою представників МКЧХ було, звичайно, "відзвітувати" про успіхи в своїй роботі (і про витрачені кошти) по відновленню зруйнованих війною об'єктів водопостачання. Так що у мене до них почуття подяки, можна сказати, подвоєне. І за те, що область не залишилася без живлющої вологи, й за можливість відносно комфортно переміщуватися областю в пошуках інформації. Відносно - через абсолютно дикий стан автодоріг.
Треба сказати, функціонери МКЧХ, навіть наші співвітчизники, дотримуючись якихось своїх внутрішніх інструкцій, інформацію цідили гранично дозовано. Спасибі, вони не обмежилися своїми скупими коментарями і, по мірі наближення до головного об'єкту всього луганського водопостачання - Західної фільтрувальної станції - в розмову вступали все більш високі чини українських адміністрацій: від заступника головного інженера відокремленого підрозділу районного водоканалу - і аж до Вадима Черниша. Тоді ще голови Агентства з питань відновлення Донбасу, а через всього кілька днів - уже повновагого міністра.
НА БЕРЕГАХ ДОНЦЯ
Першим об'єктом на нашому шляху була Зановская насосна станція Попаснянського райводоканала. Станція, згідно з санітарними нормами, знаходиться на пристойному віддалі від населених пунктів. Побудували її ще в "доісторичному" 1961-му році. Очевидно, тоді ж дорогу до неї вимостили диким каменем і з тих пір жодного разу не ремонтували. Від того дорога знаходиться не те що в ідеальному, але в непоганому стані.
Розташувався "об'єкт" у лісовій зоні неподалік від Сіверського Донця, але воду бере не з річки (хоча все в цій екосистемі взаємопов'язано), а зі свердловин. З яких 14 знаходяться на лівому березі, і чотири - на правому.
- Потужності дуже хороші. До війни качали воду на Кіровськ, Стаханов, Алчевськ. Сьогодні на ту сторону перекачування немає. Ми можемо в годину піднімати до 1100 кубів споживачам. Але зараз працюємо на мінімальних обсягах подачі води, тому що у нас не в порядку водовід, який доходить до Карбонитного майданчика - частина замінована, частина розбита через обстріли, - розповіла Ольга Клименко, заступник головного інженера водного департаменту з довгою назвою.
Так, "Карбонітна" - це значить - в районі шахти "Карбоніт" міста Золоте.
Взимку минулого року частина будівлі, де безпосередньо працюють стародавні насоси, була завалена сепаратистським "градом". Мабуть, температура на вулиці стояла "плюсова", інакше ніяке втручання МКЧХ не врятувало б насоси і труби від розривів - у повній відповідності із законами фізики. Тим не менш, допомога "Червоного Хреста", а також чеської організації "People in need" виявилась досить оперативною. Приміщення встигли "залатати" до чергового похолодання.
- Наші високовольтні лінії знаходяться на тій стороні річки Сіверський Донець, - додала Ольга Миколаївна. - Приблизно 20 кілометрів нам довелося розмінувати, щоб працювати і обслуговувати близько 5 тисяч населення. Потенціал у насосної станції дуже серйозний, але використовується тільки на 13%. Щоб працювала на повну потужність, потрібно: 1) ремонт водоводів діаметрів 600-700 мм, які йдуть до самої лінії розмежування і 2) насосне обладнання, у нас залишилося дуже старе. Загалом, це проблеми старі, ще довоєнні.
ПРИВІТ З ВЛКСМ
Справедливе зауваження. Війна війною, але найпотужніший удар по системі водопостачання Луганської області завдали "комсомольці" - угруповання, в якому заправляли переважно вихідці з комсомольської номенклатури обласного рівня. В комсомолі вони добре вивчили корпоративну дисципліну, але досвід господарської діяльності, в силу віку, отримати не встигли. І тому спосіб збагачення вибрали найпростіший з можливих - тупий дерибан отриманого в розпорядження майна.
Що стосується водопостачання, тут хлопці теж не продемонстрували особливої винахідливості. Ще в 2003-му, при "губернаторстві" Олександра Єфремова, міськводоканали, "де кнутом, де пряником", почали зганяти в обласний "колгосп" під назвою ОКП "Луганськвода". Дехто "комсомольців" "послав" у вірному напрямку, але основна маса водопостачальних підприємств області в ОКП увійшла.
Наступним етапом була передача майна ОКП в приватну структуру з тією ж назвою: ТОВ "Луганськвода". І вже це ТОВ обласна рада на чолі з Валерієм Голенко у березні 2008-го віддала в концесію, як гучно було оголошено, - могутньої російської Групи компаній (ГК) "Росводоканал". При найближчому розгляді з'ясувалося, що в статутному фонді ТОВ "Луганськвода" структурному підрозділу ЦК - ТОВ "РВК-інвест" - належить лише 4,6 тис. грн. Інші 41,4 тис. грн статутного фонду вніс український власник - ТОВ "Укрводоканал".
Найцікавіше, в контексті останніх подій, було те, що кінцевий (у всякому разі, у цьому ланцюжку) бенефіціар, який володів 100%-ми акцій "Укрводоканалу", під ім'ям "Артікус інвестмент холдінгс С. А." сховав кінці... в містечку Роуд-таун на острові Тортола, Британські Віргінські острови. Скільки туди було перекачано грошей, зібраних з луганських споживачів (а почалася концесія з того, що облрада задерла тарифи на найвищу на той момент в Україні висоту) - думаю, не скаже під тортурами і тов. Голенко.
Закінчилася концесія так само скандально, як і почалася - та сама облрада у 2012-му році розірвала договір з ТОВ і повернула майно в обласну комунальну власність. Де-факто ні копійки в розвиток луганського постачання концесіонер не вклав, і устаткування, особливо магістральні трубопроводи, продовжували руйнуватися. І коли я запитав у одного з чиновників МКЧХ (кілька разів варіюючи форму питання), чи не доводиться його організації оплачувати прогалини, що виникли ще до війни, він зі скрипом, але підтвердив мою здогадку.
БОРГИ "ТІЄЇ" СТОРОНИ
На насосну станцію мікрорайону Вагоноремонтного заводу (на околиці Попасної) з'їхалися великі чини: Вадим Черниш, заступник Туки Сергій Хлякин, голова представництва МКЧХ в Україні Алан Ешлімана, керівник офісу організації у Сєвєродонецьку Крістоф Гравенд...
- Та сторона на сьогодні нам заборгувала понад 60 млн грн у цілому по підприємству, - повідомив Сергій Хлякин. - І це зараз одне з питань на обговореннях в Мінську. Та сторона визнає борг. Зараз виробляється механізм, як ці гроші проплатити на нашу територію. Питання це вирішується і одне з пріоритетних на переговорах у Мінську.
Крістоф Гравенд запевнив:
- Одним з основних напрямків роботи у краю зараз є відновлення інфраструктури, і мова, насамперед, іде про воду. Ці роботи триватимуть на Карбонітному майданчику, де, незважаючи ні на що, на сьогоднішній день українська сторона постачає воду на ту сторону. Та сторона поставила умову суворого обліку води, яка туди надходить. Червоний Хрест взяв на себе зобов'язання встановити таке обладнання, хоча воно дуже дороге. Процес цей йде.
- Ми сподіваємося, - підтримав колегу Ешлімана, що обидві сторони знайдуть можливість вирішення питання про оплату поставленої води. Тому ми зараз намагаємося надавати підтримку різними способами. Відновили насосну станцію. Щоб мати підстави говорити про те, скільки води поставлено на непідконтрольну територію, ми плануємо надати допомогу Попаснянскому водоканалу в придбанні водних витратомірів з обліку води.
Вадим Черниш іноземцям не суперечив:
- Україна як країна слідує міжнародним стандартам в гуманітарній сфері. Питна вода під час збройного конфлікту є дуже важливою частиною і розглядається, як гуманітарні потреби людини. Тому українська сторона слідує зобов'язаннями і робить все можливе, щоб люди мали можливість отримувати питну воду. Але під час конфлікту наші можливості обмежені, і тут нам допомагають міжнародні організації, які мають доступ до обох територій.
Так, до речі: ставши міністром з питань окупованих територій, Вадим Олегович першим заявив, що виплачувати пенсії людям похилого віку, які опинилися на їх територіях, все ж потрібно (потім його підтримав "соціальний" міністр Андрій Рева). Тобто думка з зміною "точки сидіння" у нього не змінилася. І ще: у спілкуванні з іноземцями він з очевидною легкістю переходив на англійську. Нове покоління адміністраторів?
* * *
Поїздка закінчилася на вищезгаданій Західній фільтрувальній станції. Сюди вода надходить з Донця, очищається і подається споживачам. Іноді її змішують з водою з підземних джерел. За час проведення АТО станція сильно постраждала: уламки пошкодили хлорне господарство, саму насосну станцію; були руйнування покрівлі, стін, трубопроводів. В самий пік бойових дій влітку 2014 року люди тут працювали два тижні, не виїжджаючи додому, - не було такої можливості. Але тут хороше бомбосховище - це рятувало. Поранених і загиблих серед працівників не було. Силами Червоного Хреста, Держагентства з відновлення Донбасу, місцевої адміністрації станція була відновлена. На даний момент вона повністю в робочому стані.
На цій стороні ЗФС постачає воду в невеликі містечка і селища: Попасне, Гірське, Золоте, Тошківку. А основні потоки течуть на окуповану територію, в стотисячні Стаханов, Алчевськ, Красний Луч, а також міста обласного підпорядкування Брянку, Первомайськ, Кіровськ.
Довго видавлював з Крістофа визнання, і таки добився відповіді: як я і думав, на окупованій території Червоний Хрест ніяких робіт, подібних тим, що ми побачили, не веде - просто там немає структур, з якими організація має право співпрацювати, не порушуючи Статуту. Ну, а ті, що є, не мають належної юрисдикції.
Ні на що не натякаю, але краще б терористам "тієї" сторони проявляти більше витримки.
Михайло Бублик, Сєвєродонецьк
