Подальші військові дії будуть плачевні для Росії
- Я сказала, що в Москві відступити не можуть. Але там не хочуть і конфлікту з Заходом. У Москві не хочуть і продовження військових дій з Україною, тому що усвідомлюють, що тепер Україна є твердим горішком, і подальші військові дії будуть плачевні для Росії.
Росія хоче вийти з режиму санкцій. Тому Москва продовжуватиме політику «ні миру, ні війни», це не «гібридна» ситуація, немає такого слова. Це ситуація неоголошеної війни, і це ситуація розмивання принципів і станів. Ні миру, ні війни, ні контролю, ні суверенітету, і так далі. Це ситуація ліквідності, невизначеності.
Найголовніше, що дуже багато хто на Заході готові миритися з такою ситуацією ліквідності й невизначеності. Тому що у них є маса своїх проблем, і вони не готові брати відповідальність за «Мінськ 3».
- Ця ситуація досить сумна. Ми ж бачимо, що на тлі консолідації російської позиції поглиблюються розбіжності між західними партнерами. США кажуть - спочатку безпеку і контроль над кордоном, а потім вибори. Олланд і Меркель наполягають на виборах на Донбасі, а про безпеку можливо і потім подумати. Чи не здається вам, що такі різночитання послаблюють позиції Заходу?
- Я не відчуваю надто серйозних протиріч між позицією Берліна, Парижа, Лондона і Вашингтона. Різких протиріч між ними не існує. Є деякі заяви, в яких можна відчувати розгубленість, як трактувати Мінськ.
Якщо вчитатися в положення Мінська-2, то, в принципі, мова йде про різні послідовності, що має йти попереду - закриття кордону, а потім вибори і все інше, або вибори і зміни, а потім закриття кордону. Справа в тому, що Мінськ -2 передбачає ту послідовність, за яку виступає Москва, тобто, закриття кордону після виборів. Я думаю, що це була помилка, і з боку українського керівництва, і з боку Меркель і Олланда, допускати в Мінську таку послідовність. Вони цього не продумали. Тепер виявляється, що послідовність кроків є основним. Трактування Мінська дозволяє Росії вимагати свого. А Захід не знає, що з цим робити.
- І в той же час активно підштовхує Україну руками Меркель і Олланда...
- Основне - так, можна сказати, що Обама переводить Україну і Мінськ «на аутсорсинг» Німеччини. Німці хотіли б просунути Мінські угоди, якби тільки не всі ті проблеми, які звалилися на Ангелу Меркель, - це і криза з мігрантами, вибори, проблеми з ландтагами. Але тепер, після того, як з січня 2016 року Німеччина стала головою в ОБСЄ, зрозуміло, що вони стали більш активні. У Берліна є план Штайнмаєра (Міністр закордонних справ ФРН - ред.), - якимось чином забути про конституційну реформу і про інші проблеми, які розділяють Москву, Київ і всі інші столиці, та провести вибори, де, може статися, вдасться знайти будь-які точки дотику. Але виявилося, що Мінський план по проведенню виборів не проходить, тому що Порошенко, як український лідер, ніколи на це не погодиться. І всі це розуміють.
Тут варіант наступний. Може бути, колективний Захід сподівається (при цьому Обамі - все одно, Меркель буде грати першу скрипку), - що ця гра може призвести до компромісів і до послаблення санкцій. Просто так від санкцій не відмовляться. Але санкції можна трактувати по-різному. Там багато різних обхідних варіантів. Наприклад, незважаючи на санкції, Німеччина погоджується на будівництво Нордстрім-2. Ці дистанції можуть нівелюватися, Росія може повернутися на ринок фінансового кредитування в обмін на певну гру з приводу виборів. Можливо, така гра буде тривати протягом 2016 року.