Лілія Шевцова, політолог, науковець американського Інституту Брукінгса
Росія вже зрозуміла, що Україна - «міцний горішок», і хотіла б вийти з конфлікту
15.04.2016 15:04

- Справа в тому, що ніхто, в тому числі й Росія, не готовий сказати, що Мінськ не працює. Тому що це могло б означати, по суті справи, запрошення до розриву цього тимчасового, нехай дуже крихкого, що не перемир'я навіть, а, скажімо, «interregno» (буквально: міжцарів'я - ред.), цієї непевної паузи. Ніхто не хоче брати на себе відповідальність за зрив цього потенційно дуже крихкого перемир'я.

Йдеться про виживання системи самодержавства, яке знаходиться на стадії деградації, а можливо й агонії, яка може тривати дуже довго

- Але повинна ж існувати хоч якась альтернатива?

- Я думаю, що поки в Москві існує нинішній політичний режим, президент Путін не готовий визнати поразку і не готовий відступити. Це не тільки його особиста доля. По суті справи, він розуміє, як працює російська система самодержавства. Ця система не може дати зворотний хід. Це як у бобслеї. Не можна видавлену з тюбика зубну пасту заштовхати назад, і він (Путін - ред.) це прекрасно розуміє.

Україна є найсерйознішим, найдраматичнішим переживанням не для нього особисто, - забуваймо про Путіна! Йдеться про виживання системи самодержавства, яке знаходиться на стадії деградації, а можливо й агонії, яка може тривати дуже довго.

- Я сказала, що в Москві відступити не можуть. Але там не хочуть і конфлікту з Заходом. У Москві не хочуть і продовження військових дій з Україною, тому що усвідомлюють, що тепер Україна є твердим горішком, і подальші військові дії будуть плачевні для Росії.

Росія хоче вийти з режиму санкцій. Тому Москва продовжуватиме політику «ні миру, ні війни», це не «гібридна» ситуація, немає такого слова. Це ситуація неоголошеної війни, і це ситуація розмивання принципів і станів. Ні миру, ні війни, ні контролю, ні суверенітету, і так далі. Це ситуація ліквідності, невизначеності.

Найголовніше, що дуже багато хто на Заході готові миритися з такою ситуацією ліквідності й невизначеності. Тому що у них є маса своїх проблем, і вони не готові брати відповідальність за «Мінськ 3».

- Ця ситуація досить сумна. Ми ж бачимо, що на тлі консолідації російської позиції поглиблюються розбіжності між західними партнерами. США кажуть - спочатку безпеку і контроль над кордоном, а потім вибори. Олланд і Меркель наполягають на виборах на Донбасі, а про безпеку можливо і потім подумати. Чи не здається вам, що такі різночитання послаблюють позиції Заходу?

- Я не відчуваю надто серйозних протиріч між позицією Берліна, Парижа, Лондона і Вашингтона. Різких протиріч між ними не існує. Є деякі заяви, в яких можна відчувати розгубленість, як трактувати Мінськ.

Якщо вчитатися в положення Мінська-2, то, в принципі, мова йде про різні послідовності, що має йти попереду - закриття кордону, а потім вибори і все інше, або вибори і зміни, а потім закриття кордону. Справа в тому, що Мінськ -2 передбачає ту послідовність, за яку виступає Москва, тобто, закриття кордону після виборів. Я думаю, що це була помилка, і з боку українського керівництва, і з боку Меркель і Олланда, допускати в Мінську таку послідовність. Вони цього не продумали. Тепер виявляється, що послідовність кроків є основним. Трактування Мінська дозволяє Росії вимагати свого. А Захід не знає, що з цим робити.

- І в той же час активно підштовхує Україну руками Меркель і Олланда...

- Основне - так, можна сказати, що Обама переводить Україну і Мінськ «на аутсорсинг» Німеччини. Німці хотіли б просунути Мінські угоди, якби тільки не всі ті проблеми, які звалилися на Ангелу Меркель, - це і криза з мігрантами, вибори, проблеми з ландтагами. Але тепер, після того, як з січня 2016 року Німеччина стала головою в ОБСЄ, зрозуміло, що вони стали більш активні. У Берліна є план Штайнмаєра (Міністр закордонних справ ФРН - ред.), - якимось чином забути про конституційну реформу і про інші проблеми, які розділяють Москву, Київ і всі інші столиці, та провести вибори, де, може статися, вдасться знайти будь-які точки дотику. Але виявилося, що Мінський план по проведенню виборів не проходить, тому що Порошенко, як український лідер, ніколи на це не погодиться. І всі це розуміють.

Тут варіант наступний. Може бути, колективний Захід сподівається (при цьому Обамі - все одно, Меркель буде грати першу скрипку), - що ця гра може призвести до компромісів і до послаблення санкцій. Просто так від санкцій не відмовляться. Але санкції можна трактувати по-різному. Там багато різних обхідних варіантів. Наприклад, незважаючи на санкції, Німеччина погоджується на будівництво Нордстрім-2. Ці дистанції можуть нівелюватися, Росія може повернутися на ринок фінансового кредитування в обмін на певну гру з приводу виборів. Можливо, така гра буде тривати протягом 2016 року.

- Крим повністю виводиться за межі цього контексту, забудьте. Захід буде говорити про нього риторично, як свого часу він говорив про Прибалтійські республіки, а нині - Прибалтійські держави. Крим - це довгограюча платівка.

Що стосується Донбасу - тут будуть зроблені спроби знайти новий «modus vivendi». Але до чого призведуть ці спроби - важко уявити. Тому що Росія фактично створила квазідержаву на місці "ЛНР" і "ДНР". Управління ними, вирішення всіх військових, політичних, гуманітарних питань здійснюється російськими урядовими комісіями. Тепер і Захід не знає, що з цим робити. А якщо не робити нічого - це буде гуманітарна катастрофа.

Тому, швидше за все, всі сторони будуть перебувати в процесі нескінченних переговорів, з ідеєю певного «підморожування» конфлікту, і з пошуком будь-яких компромісів, які зменшили б загрозу військових дій. Більшої чіткості, на жаль, я запропонувати не можу.

- Відповідь на ці питання сьогодні не може знайти ніхто...

- Їх немає. Зараз цих відповідей немає. При нинішній політичній системі в Росії відповіді немає. Є можливість лише де-ескалації і для пошуку форми такої де-ескалації.

- Оскільки ви добре знаєте ситуацію в Росії, як вам здається, наскільки реальними є всі ці оптимістичні припущення, що Росія погодитися обміняти Савченко та інших українських в'язнів?

- Я намагаюся уважно стежити за цим процесом. По-перше, всі українські політв'язні, - вони, звичайно ж, політв'язні, і вони військовополонені, до певної міри, незважаючи на те, що війна не оголошена. Вони - жертви неоголошеної війни. Вони - як гаряча картопля в руках Кремля. Вони йому потрібні лише як обмінна карта і як інструмент торгу для вирішення інших питань, перш за все - питання санкцій.

Кремлю дуже важко, дійсно важко, провести такий обмін. Як обміняти так, щоб обмін призвів до полегшення або до скасування санкцій. Тим більше, Захід не хоче йти на торги. Захід говорить - давайте все вирішувати в окремих пакетах, нічого не будемо пов'язувати, ніякої взаємозумовленості не буде.

Тому зараз Кремль, очевидно, буде підкидати наступну ідею: ми готові до обміну, ми хочемо цього обміну. Вони швиденько хочуть від них звільнитися - ну навіщо їм зайві проблеми. Але за однієї умови. І вони придумують таку історію - за умови, якщо український суд визнає правомірність вердикту російських судів.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-