Німецький парламентаризм та інтрига для України
Коли з позиції просто здорового глузду поглянути на «прем’єріаду», що як грушу трясе український парламент і всю країну вже протягом кількох місяців, стає трохи смішно, але й занадто болісно. Начебто серйозні люди із серйозним виразом обличчя роблять речі абсолютно безглузді, «торгують» посадами і позиціями, перманентно шукають «компроміси» і «ділять портфелі», амбіційно та часом по-дитячому ображено «стають у позу» і навіть забувають з неї «вийти», а іноді – «страхають» достроковим розпуском парламенту (перш за все, самих себе!).
«Демократія і народовладдя» такого роду, якщо все це так можна називати, проявляють свої найбільш безглузді риси, коли уся країна, раз за разом, спостерігає одну й ту ж саму «мильну оперу» із незмінним складом акторської трупи і незмінним же результатом. Але з наближенням до фінальної сцени стає вже моторошно. Тому що цей, на перший погляд, достатньо кумедний, а загалом-то – страхітливий спектакль відбувається у найжахливіших декораціях, а саме: два роки цинічної війни Росії проти України; до дев’яти тисяч загиблих українців (дві з половиною тисячі з них – військові); близько двадцяти однієї тисячі українців – поранених (до десяти тисяч з них – військові); близько двох мільйонів біженців; напівзруйнована економіка (до 20%) і повний відчай в очах у решти, усіх тих, кому не пощастило (або навпаки – пощастило!) не потрапити на «владний Олімп».
Іншої демократії в Україні на сьогодні, на жаль, нема. Проте, є окремі чинники, які хоча й повільно, але змінюють відносини між владою та суспільством. Є приклади, хай не у нас, але навколо, що доводять: альтернативи цивілізованому (здоровому) парламентаризму людство ще не винайшло. Не диктатура, не олігархат, а саме здоровий парламентаризм, як інструмент представницької влади, якщо він не спотворений корупцією або звичайною людською дурістю, здатен змінювати реалії та долі цілих країн та народів. За прикладами ходити далеко не треба. Просто, як кажуть, «перед нашим носом» – приклад Німеччини, де відбуваються бурхливі політичні процеси, які за всіх обставин залишають країну живою, процвітаючою та зміцнюють її вплив як на європейські, так і на світові процеси. У тому числі – роблять впливовим гравцем у врегулюванні української кризи.
Тож поговоримо сьогодні про цивілізований парламентаризм. Як ми його спостерігаємо у Німеччині.
Як відомо, загальні парламентські вибори у ФРН заплановані на 2017 рік. За результатами виборів новою правлячою коаліцією у німецькому Бундестазі (парламенті) буде обраний і новий Федеральний канцлер Німеччини. Це обіцяє стати одним із вагомих чинників, які впливатимуть на політику та внутрішні взаємини у межах всього Європейського Союзу.
Цікаво буде спрогнозувати, яким чином політичні метаморфози у Німеччині можуть відбитися на європейській позиції стосовно двох років збройної (прихованої і неприхованої) агресії Росії проти України, а також на відношенні німецького суспільства до самої Росії, яка дедалі більше занурюється у глибини тоталітаризму та виплескує назовні власну агресивність, у тому числі у вигляді державного тероризму.
На сьогодні головними «гравцями» на політичному полі ФРН, які беруть участь у передвиборній боротьбі, є парламентські партії (блоки) зі складу правлячої коаліції (партійний союз чинного Федерального канцлера Німеччини А.Меркель — ХДС/ХСС та Соціал-демократична партія Німеччини), а також поміркованої («Зелені») та більш непримиримої («Ліві») опозиції.
Німеччина не уникла «спільної» європейської долі, в результаті чого на фоні загальних економічних проблем в ЄС, які ускладнюють німцям життя, а також внаслідок «міграційної кризи» в ФРН набуває все більшої популярності радикальна опозиційна партія правопопулістської та євроскептичної спрямованості «Альтернатива для Німеччини» (АДН).
При цьому провладні та опозиційні партії ФРН (насамперед, ХДС та АДН) демонструють принципово різне ставлення до усього комплексу проблем, які стосуються агресії Росії проти України, що саме і визначає ключове значення майбутніх парламентських виборів у Німеччині для національних інтересів та безпеки України.
Незважаючи на економічні втрати, які ФРН понесла у результаті «санкційної війни» з Росією, а також попри тиск з боку опозиції та власних політичних партнерів, А.Меркель та очолювані нею політичні сили продовжують проведення послідовної політики з підтримки України та стримування Російської Федерації. Дане питання є однією з основних складових частин політичної програми ХДС/ХСС, яка реально та послідовно втілюється на практиці.
Ще у вересні 2015 року партійним союзом ХДС/ХСС був прийнятий концептуальний політичний документ «Стратегія з підтримки України», головною ідеєю якого стало віднесення ситуації в Україні та довкола до життєво важливих інтересів ФРН і, в цілому, Європейського Союзу. Суттю зазначеної концепції є визнання України історичною складовою європейського та євроатлантичного просторів, а не сферою геополітичного впливу Москви.
Виходячи з цього постулату й були визначені напрями політики ФРН стосовно України: підтримка європейської інтеграції та економічного розвитку, сприяння процесу внутрішніх реформ. Водночас, спроби Росії перешкодити Україні у її природному прагненні до Європи, окупація та анексія Росією українського Криму, як і російська агресія на Донбасі були визнані принциповими викликами безпеці як для ФРН, так і для ЄС у цілому.
Федеральний канцлер Німеччини А.Меркель та очолюваний нею партійний союз ХДС/ХСС, на відміну від деяких інших європейських сил, не лише декларують політику підтримки України і стримування Росії, але й реалізують її на практиці. Підтвердженням цього є послідовні кроки Німеччини щодо застосування санкцій проти Росії та консолідації відповідної позиції країн ЄС. ФРН відіграє провідну роль у роботі «Нормандської четвірки» та надає Україні фінансово-економічну допомогу в рамках різного роду урядових програм.
Іншої точки зору дотримується значна частина опозиційних сил у Німеччини, які займають відверто проросійські позиції. Вони активно експлуатують популістські тези щодо «втрат німецького бізнесу від санкцій проти Росії» та «неможливості вирішення проблем європейської безпеки без участі Російської Федерації».
Основним апологетом подібних ідей є партія правопопулістської та євроскептичної спрямованості «Альтернатива для Німеччини», яка фактично напряму підтримується режимом В.Путіна.
Суть політичної програми АДН була висловлена віце-головою партії А.Гауландом на початку 2016 року у самий розпал зусиль А.Меркель з відновлення миру на Донбасі. За словами А.Гауланда, «Альтернатива для Німеччини» виступала й надалі виступатиме проти будь-яких антиросійських санкцій, включаючи й ті, що були введені Європейським Союзом проти Росії після анексії нею українського Криму. При цьому цей німецький політик «обґрунтував» свою позицію «...незаконністю передачі М.Хрущовим Україні Кримського півострова, який був завойований ще Великою Катериною для Росії, і нині повинен належати Російській Федерації», дослівно відтворивши тези самого Путіна та його апологетів. Зрозуміло, що з опорою на таку ідеологему А.Гауланд висловився за «...необхідність вирішення кримського питання виключно з Росією».
Відверто проросійські та антиукраїнські позиції демонструються АДН і під час публічних партійних заходів, у ході яких виставляються не тільки російські прапори, але й символіка самопроголошених республік на Сході України — так званих ДНР і ЛНР. Тією чи іншою мірою, аналогічні погляди демонструють й інші опозиційні партії ФРН.
Виходячи з такого «політичного розкладу» та позицій провідних політичних сил ФРН, спробуємо спрогнозувати варіанти подальшої політики і практики цієї країни стосовно збройної агресії Росії проти України. За результатами загальних парламентських виборів 2017 року їх може бути кілька. Розглянемо три таких варіанти.
Якщо більшість у Бундестазі збереже правляча коаліція, А.Меркель та її партійний союз продовжать дії з підтримки України та стримування Російської Федерації. Разом з тим, навіть у такій, найкращій для України ситуації, А.Меркель буде змушена враховувати інтереси представників великого бізнесу Німеччини, опозиції та навіть власних партійних союзників, які вже сьогодні вимагають скасування санкцій проти Росії та відновлення повномасштабного співробітництва між ФРН та РФ.
Ще одним сценарієм є досягнення паритету між провладними та опозиційними партіями ФРН. Тоді ці політичні сили будуть змушені шукати певних компромісів для створення нової правлячої коаліції у німецькому парламенті. Одним із таких компромісів може стати зміна спрямованості політики ФРН стосовно України і Росії на користь Москви та в інтересах проросійських сил у німецькому політичному істеблішменті. Незважаючи на це, з огляду на стратегічні інтереси, Німеччина продовжуватиме підтримку України та тиск на Росію, хоча й дещо знизить його інтенсивність.
Найбільш драматичні для України наслідки могла б мати ситуація при повній зміні розкладу політичних сил у ФРН. Якщо коаліція на чолі з канцлером А.Меркель програє опозиції, ставлення Німеччини до збройної агресії Росії проти України може набути суттєвих змін.
Звичайно, навіть за таких обставин керівництво ФРН, найімовірніше, не піде на пряме визнання «російської приналежності Криму» та не відмітатиме «провідної ролі» Москви у провокуванні збройного протистояння на Донбасі. Однак, врегулювання конфлікту довкола України може бути досить швидко переведено із площини політико-економічних санкцій проти Росії у прямий тиск на Україну з метою примусити її прийняти російські умови щодо припинення збройного протистояння у Донецькій та Луганській областях.
Фактичною «репетицією» загальних парламентських виборів у ФРН в 2017 році стали місцеві вибори у трьох німецьких землях (областях — суб’єктах федерації) 13 березня поточного року. Рейнланд-Пфальц, Баден-Вюртемберг та Саксонія-Ангальт — вибори у цих землях мали особливе значення, як показове відображення загальних громадських настроїв у німецькому суспільстві, адже на їх території проживає майже 13 млн виборців, що становить близько 20% німецького електорату.
За оцінками німецьких політичних експертів, «... результати голосування стали великим кроком назад для тих політичних сил, які підтримують Федерального канцлера А.Меркель». Очолюваний нею Християнсько-демократичний союз отримав найбільшу кількість голосів лише у Саксонії-Ангальт – близько 30%. У Рейнланд-Пфальці перемогу отримала ситуативний союзник ХДС у Бундестазі – Соціал-демократична партія Німеччини, а у Баден-Вюртемберзі – помірковано опозиційні «Зелені».
Однак, найбільш негативним наслідком для діючого керівництва ФРН (та, відповідно, й для України) став успіх «Альтернативи для Німеччини», яка набрала досить значну кількість голосів для входження до місцевих парламентів (ландтагів) у всіх згаданих вище трьох німецьких землях. Тим самим, АДН збільшила своє представництво до 8 із 16 земельних парламентів Німеччини. Черговим кроком входження німецьких євроскептиків та праворадикалів до політичного істеблішменту ФРН може стати наступна серія місцевих виборів у вересні ц.р. у Макленбурзі—Передній Померанії та Берліні, що має статус суб’єкта федерації.
Вже зараз, задовго до початку майбутніх виборів до Бундестагу, партія «Альтернатива для Німеччини» зарезервувала за собою місця у німецькому парламенті через квоти земельних ландтагів. У свою чергу, це надасть АДН певні важелі впливу на зовнішню політику ФРН, у т.ч. щодо України та Росії.
У той же час, на думку більшості європейських політологів, зміцнення позицій євроскептичних та праворадикальних сил у місцевих парламентах ФРН та навіть у Бундестазі не призведе до радикальних змін у німецькій зовнішній або внутрішній політиці. Як вважають нині у Берліні, жодна з німецьких партій, включаючи опозицію, не піде на створення повноцінної та довготривалої коаліції з партією «Альтернатива для Німеччини».
Причиною цього є суто популістська, праворадикальна та євроскептична риторика АДН, яка для підвищення власного рейтингу використовує тимчасові труднощі ФРН та, на відміну від нинішніх парламентських партій, не має глибокої політичної і соціальної бази. Більш того, за оцінками ряду німецьких експертів, АДН вже пройшла пік своєї популярності та починає втрачати її в міру поступового зниження напруги довкола європейської «міграційної кризи».
Як не дивно, проти популістів з АДН спрацювало встановлення перемир’я в Сирії, а також часткове виведення російських військ з сирійської території. Ще більш важливе значення матиме практична реалізація угоди між Європейським Союзом та Анкарою, яка була укладена за ініціативи саме А.Меркель. Нагадаємо, що цей документ передбачає повернення біженців з європейських країн до Туреччини з одночасною компенсацією їй Євросоюзом витрат на їх утримання та облаштування.
Все це вже призвело до зростання рейтингів А.Меркель та її політичних союзників. За оптимістичними прогнозами німецьких соціологів, у 2017 році правляча коаліція збереже більшість у Бундестазі. Це, в свою чергу, надасть чинному Канцлеру реальні шанси зберегти посаду за собою. Але для отримання гарантованої перемоги на майбутніх парламентських виборах А.Меркель та її політичним силам необхідні дієві й вражаючі успіхи у вирішенні ключових проблем, що стосуються інтересів ФРН. Серед них – і врегулювання ситуації довкола України, що має вагоме значення для Німеччини та для німецького бізнесу. Відсутність прогресу на цьому напрямі може призвести до важких політичних наслідків саме для А.Меркель.
Фактично, ця обставина і є головною причиною активізації дій керівництва ФРН на українському напрямі, яке відбувається протягом останнього часу. В той же час, такі дії часто мають досить неоднозначний характер для України і не завжди відповідають її власним (національним) інтересам. Достатньо згадати наполегливість Берліна у підштовхуванні України до внесення змін у Конституцію щодо децентралізації української влади або до проведення виборів на Донбасі ще до виведення російських військ з окупованих українських територій та до передачі під контроль Україні її східного кордону. Подібна позиція Німеччини переводить збройне протистояння на Донбасі у стан «замороженого» конфлікту за прикладом Нагірного Карабаху, Абхазії, Південної Осетії та Придністров’я.
З іншого боку, позиція ФРН стримує Росію, що має позитивне значення як для України, так і для Європейського Союзу. Федеральний канцлер Німеччини А.Меркель вже увійшла в європейську Історію, як перший та поки єдиний німецький лідер, якому відчутно вдалося обмежити неоімперські амбіції Москви.
Такий дуалізм у позиції Берліну не має викликати подив, адже Німеччина, її парламент, її політики і Канцлер, за визначенням, покликані захищати, насамперед, національні (німецькі) інтереси.
Ця істина сприймається особливо гостро саме звідси, з Києва, якому варто було б усвідомити реальний зміст обраного європейського курсу розвитку. Національний інтерес європейської держави (німецький, український, голландський – будь-який) не може обмежуватися захистом інтересів олігархів або «розгризанням політичних кісток під ковдрою великої політики», він є несумісним із прагненням зберегти корупційні зв’язки або сховатися від власного народу за правовою казуїстикою. Національний інтерес європейської держави, України у тому числі, – у забезпеченні свободи людей своєї країни та у верховенстві права, у стабільності, безпеці й добробуті громадян, що відповідає та гармонійно поєднується із свободою та безпекою для інших європейських націй.
Дивно, але навіть таке складне поняття як «європейські цінності» можна укласти в одне речення. Українським політикам, які цими днями влаштували славетне парламентське шоу на фоні виснажливої війни за існування держави, варто це речення перечитати хоча б раз. Їм випало захистити країну на цивілізаційному зламі, тож Історія України не вибачить їм дріб’язковості, легковажності або своєкорисливості.
Врешті-решт, це варто усвідомити й усім українцям.
Історію пишуть народи, і Україна – не виняток із цього правила.
Юрій Радковець, віце-президент Незалежного аналітичного центру «Борисфен Інтел», кандидат військових наук, доцент, генерал-лейтенант запасу.
