Збивати пасажирські лайнери – це так по-кремлівськи

Збивати пасажирські лайнери – це так по-кремлівськи

2349
Ukrinform
Повітряний тероризм в «гібридній» політиці Росії

У березні цього року Європейська робоча група високого рівня подала на розгляд Європейської комісії (фактичного уряду ЄС) новий звіт про ризики польотів цивільних літаків над зонами збройних конфліктів.

Документ базується на досвіді трагічних подій катастрофи пасажирського літака Боїнг 777-200 рейсу МН17 компанії «Malaysia Airlines». Літак був збитий 17 липня 2014 року зенітним ракетним комплексом (ЗРК) «Бук» Збройних сил Росії в повітряному просторі України над окупованим Донбасом.

Літак здійснював рейс за маршрутом аеропорт Амстердам-Схіпхол (Нідерланди) - Куала-Лумпур (Малайзія). На борту були 283 пасажирів і 15 членів екіпажу. Не вижив ніхто, а речі загиблих були розграбовані мародерами з числа російських терористів, найманців і їхніх місцевих посібників.

Результати розслідування цієї трагедії Радою безпеки Нідерландів були оприлюднені 13 жовтня 2015 року і повністю викривають Російську Федерацію, як очевидного винуватця нелюдського акту повітряного тероризму. Незважаючи на всі спроби Росії перекласти відповідальність на Україну (у т. ч. шляхом висування версії про те, що МН 17 був збитий українським штурмовиком Су-25), в документі чітко підтверджено факт знищення літака саме ракетою російського ЗРК «Бук».

При цьому звертається увага і на інші випадки застосування в цьому ж районі України російських зенітних ракет, здатних вражати цивільні літаки на крейсерській висоті. Так, в одному контексті з трагедією малазійського Боїнга повідомляється про те, що 14 липня 2014 року, за три дні до катастрофи рейсу МН17, в Луганській області було збито транспортний літак ВПС України Ан-26, що летів на висоті 6,5 км, а 16 липня - знищено штурмовик Су-25 на висоті 6,2 км.

Крім того, у момент пуску ракети російським ЗРК «Бук» поблизу МН17 на відстані до 30 км військових літаків не спостерігалося. Водночас, за додатковою інформацією, засоби радіолокаційного контролю зафіксували ще три цивільні літаки, які також, могли бути збиті в повітряному просторі України. Цим фактом переконливо підтверджується версія провідних міжнародних експертів про помилковий обстріл Росією малазійського Боїнга, замість якого планувалося збити російський пасажирський літак рейсу Москва - Ростов-на-Дону.

Таким, вкрай нелюдським і цинічним чином Росія мала намір отримати "законний" і цілком обгрунтований привід для введення своїх військ на Схід України під приводом «запобігання варварським діям українських націоналістів», а також «стабілізації ситуації в зоні конфлікту». Реальним завданням Кремля був зрив антитерористичної операції України в Донецькій і Луганській областях, яка практично вже майже досягла своїх цілей.

6 квітня цього року в Нідерландах пройшов референдум з питання ратифікації країною Угоди про асоціацію та створення зони вільної торгівлі між Україною та Європейським Союзом. Проти цього активно виступає Росія. За твердженнями російських ЗМІ, більшість голландців, які брали участь у референдумі, висловилися проти ратифікації саме тому, що "симпатизують Москві". Але які можуть бути "симпатії" після фактичного визнання Європейським Союзом факту свідомого знищення Росією цивільного пасажирського літака Боїнг 777-200 рейсу МН17, в результаті чого загинули всі, хто був на борту - 298 людей (283 пасажири і 15 членів екіпажу), в т. ч. 193 громадянина Нідерландів? Тим більше, що випадок з літаком Боїнг 777-200 рейсу МН17 став аж ніяк не першим фактом повітряного тероризму Росії. Москва вже не раз вдавалася до подібної практики в своїх політичних інтересах.

СМОЛЕНСЬК: ТІЛЬКИ ФАКТИ

Свідченням цього є і обставини загибелі літака Президента Польщі Л. Качинського Ту-154 рейсу PLF 101 10 квітня 2010 року під Смоленськом.

Літак Президента Польщі Л. Качинського Ту-154 рейсу PLF 101 летів за маршрутом Варшава-Смоленськ. На борту перебувала польська військово-політична еліта - урядова делегація. Місія прямувала в Катинь для участі в заходах, присвячених пам'яті польських офіцерів, які перебували у радянських концтаборах після анексії Радянським Союзом східних районів території довоєнної Польщі і розстріляних НКВС у 1940 році.

До речі, особливої уваги заслуговує той факт, що, на особисту думку В. Путіна (на той час!) - події в Катині могли стати помстою Й. Сталіна за загибель у польському полоні 32 тисяч військовополонених Червоної Армії, яка зазнала поразки в радянсько-польської військовій операції 1920 року, і якою особисто керував Й. Сталін (сьогодні - кумир В. Путіна!).

В результаті катастрофи літака Ту-154 під час посадки на аеродромі «Смоленськ-Північний» (один з найстаріших аеродромів в Росії) загинули 8 членів екіпажу і всі 88 пасажирів, включаючи президента Польщі з дружиною і майже все керівництво Збройних сил країни.

За версією Москви, можливими причинами катастрофи були: відмова екіпажу літака виконувати команди диспетчера; несправність повітряного судна або ж погана погода на місці його планованої посадки. Разом з тим, уважний аналіз цих припущень показує їхній повністю упереджений характер, що має на меті приховати дійсну ситуацію.

Відверто брехливими були твердження російських слідчих органів про нібито «...самочинну посадку Ту-154 на аеродром «Смоленськ-Північний» всупереч прямій забороні його диспетчерської служби». Жоден досвідчений пілот, а тим більше з президентом країни на борту, ніколи не піде на таку авантюру. Повністю слідували вказівкам і пілоти літака Л. Качинського, які представляли собою еліту Військово-повітряних сил Польщі.

Льотчики президентського літака Ту-154 були більш ніж достатньо підготовлені, у т. ч. мали наліт понад 200 годин на розбитому літаку. При цьому вони мали підвищене відчуття відповідальності за своїх пасажирів. Так, в серпні 2008 року саме цей екіпаж відмовився саджати літак з Л. Качинським в аеропорту Тбілісі під час військової агресії Росії проти Грузії. Тоді це ледь не коштувало льотчикам їх кар'єри, однак вони повністю виконали свій обов'язок, посадивши літак в Баку. З урахуванням цього вони ніяк не могли порушити основні правила повітряного руху, одним із яких була б самовільна посадка на аеродром, та ще й у тумані.

До речі, щодо російської версії поганої погоди. Чомусь, вона не завадила посадці літака Як-40 з польськими журналістами, який приземлився менш ніж за годину до аварії літака Ту-145 Л. Качинського.

Не менші сумніви викликає і версія російської сторони про несправності Ту-154. Так, він дійсно мав термін експлуатації близько 20 років, що характерно і для більшості літаків власної цивільної авіації Росії. Проте менш ніж за рік до катастрофи літак президента Польщі пройшов капітальний ремонт на профільному підприємстві в Самарі, де він, фактично, був побудований наново.

Все це дозволило польським та іншим незалежним експертам зробити цілком обґрунтований висновок про зовсім інші, а саме - політичні причини катастрофи польського Ту-154 під Смоленськом. Трагедія мала на меті усунення Л. Качинського як сильного політика, який проводив чіткий і послідовний курс на інтеграцію Польщі до НАТО і ЄС, а також рішуче відстоював національні (польські) інтереси перед Росією.

Саме тому Росія і зробила ставку на тодішнього прем'єр-міністра Польщі Д. Туска, який будував свою політику на зближення (як здавалося його політичним опонентам) з Москвою. «Свідченням» такої політики став спільний візит голови уряду Росії (на той час) В. Путіна і Д. Туска до тієї ж самої Катині і через той-таки аеродром «Смоленськ-Північний» 7 квітня 2010 року, тобто буквально напередодні трагедії з Л. Качинським.

Тут і полягає головна інтрига всього того, що було пов'язано із загибеллю Л. Качинського в авіакатастрофі під Смоленськом. За інформацією фахівців, які знають реальний стан речей на аеродромі «Смоленськ-Північний», він зовсім не підходив для забезпечення польотів літаків цивільної авіації, оскільки не мав необхідного аеронавігаційного обладнання і був призначений зовсім для інших цілей.

Так, до жовтня 2009 року на аеродромі дислокувався полк військово-транспортної авіації ВПС Росії. Після його розформування аеродром практично не експлуатувався і значною мірою втратив можливості виконувати свої основні функції. Зокрема, навіть та навігаційно-радіоелектронна апаратура, яка була на аеродромі, працювала зі значними перебоями, що не дозволяло забезпечити безпечні умови посадки літаків.

Враховуючи цю обставину, 7 квітня 2010 року для забезпечення згаданого вище спільного візиту В. Путіна і Д. Туска, на аеродромі «Смоленськ-Північний» була розгорнута додаткова група диспетчерів для прийому цивільних літаків, а також рухома радіолокаційна станція ближнього авіаційного приводу. Чомусь нічого цього не було зроблено 10 квітня під час прибуття літака Л. Качинського, що, по суті, на думку фахівців, і призвело до його загибелі.

За рішенням польського парламенту, 7 березня 2016 року спеціальна комісія Польщі відновила розслідування катастрофи президентського літака Ту-154. Трагедія набуває особливого значення у зв'язку із загрозою силового протистояння між Росією і Заходом (особливо загроза агресії Росії проти країн Балтії та Польщі) після початку цією країною агресії проти України. При цьому міністр оборони Польщі Антон Мацеревич назвав катастрофу літака Ту-154 10 квітня 2010 року під Смоленськом - терористичним актом.

ТРАГЕДІЯ «СИБІРУ»:  ПРО ЩО ЗАМОВЧАЛИ У РОЗСЛІДУВАННІ

Втім, на думку незалежних російських і західних фахівців, фізичне знищення Президента Польщі Л. Качинського було не єдиним актом повітряного тероризму з боку Росії. Ряд обставин вказує і на пряму причетність Москви до катастрофи 4 жовтня 2001 року над Чорним морем російського пасажирського літака Ту-154М авіакомпанії «Сибір», що виконував рейс SBI 1812 за маршрутом Тель-Авів - Новосибірськ. Тоді загинули 66 пасажирів і 12 членів екіпажу.

Відповідно до загальноприйнятої версії, у т. ч. висновків Міждержавного авіаційного комітету, літак був випадково збитий на висоті 11 тисяч метрів українською зенітною ракетою комплексу С-200 під час військових навчань, що проводилися в Криму. На перший погляд, версія начебто здавалася достовірною, що і дозволило Москві розгорнути потужну інформаційну кампанію з дискредитації України. При цьому привід для такої кампанії, як ніколи до речі, збігся з проголошенням Україною курсу на інтеграцію в НАТО і ЄС.

Здавалося б, все просто, якби, знову ж таки, не деякі факти, які дозволяють поглянути на ситуацію зовсім по-іншому. Зокрема, навчання в Криму на початку жовтня 2001 року проводила аж ніяк не одна Україна, а разом з Росією і на російському ж полігоні Опук поблизу Феодосії за участю спостерігачів від ще семи країн колишнього СРСР.

До виконання навчально-бойових завдань залучалися наземні ЗРК С-300, С-200, С-125, «Бук» і «Куб», а також ряд бойових кораблів Чорноморського флоту РФ, що оснащені зенітно-ракетними системами «Оса». Стріляли по безпілотному літаку-мішені Ту-143, відомому під назвою «Рейс». Всього було випущено більше 20 зенітних ракет різних типів.

Навчання проходили під загальним керівництвом головнокомандувача ВПС Росії генерала Анатолія Корнукова, який і приймав остаточне рішення про пуск зенітних ракет. Він також відповідав і за їх підрив - в разі промаху.

В той самий день, одразу після вивчення обставин інциденту, головнокомандувач ВПС Росії генерал А. Корнуков відкинув версію про те, що літак Ту-154, що зазнав катастрофи над Чорним морем, міг бути збитий ракетою ППО України. За його словами, він добре бачив політ усіх мішеней, роботу ЗРК і винищувачів, тому що спостерігав за пусками ракет візуально, а також за допомогою засобів радіолокаційного контролю. Саме тому, він категорично відкидає версію влучання української ракетою літака Ту-154.

До речі, він у подальшому так і не змінив свою точку зору, в т. ч. після оприлюднення результатів розслідування всіх (чотирьох!) спеціальних комісій з розслідування причин катастрофи, за що і був звільнений в січні 2002 року з лав Збройних сил Росії в запас «...після досягнення граничного віку (60 років) перебування на військовій службі». Іншим же - «паркетним генералам і лизоблюдам» з оточення Путіна продовжували службу на три, на п'ять і більше років.

У пресі того часу була широко поширена версія, що планувалося продовження терміну військової служби А. Корнукова на два або три роки (такими повноваженнями володіє президент Російської Федерації). Але цього не сталося, і А. Корнуков був звільнений в запас через наполегливі заперечення ним факту влучання 4 жовтня 2001 року над Чорним морем українською ракетою класу «земля-повітря» у російський пасажирський літака Ту-154, що виконував рейс SBI 1812 за маршрутом Тель-Авів - Новосибірськ.

За даними об'єктивного контролю, літак рейсу SBI 1812 зник з екранів радарів о 13.45 мск (мск) приблизно у 280 км на південь від Новоросійська. Загибель Ту-154 спостерігали з літака Ан-24 «Вірменських авіаліній». Одразу ж після інциденту ряд російських ЗМІ безапеляційно повідомили про знищення літака рейсу Тель-Авів - Новосибірськ українським ЗРК С-200. Далі потік повідомлень зростав у геометричній прогресії, нагадуючи добре сплановану і заздалегідь підготовлену інформаційну акцію.

Зокрема, повідомлялося про українські навчання ППО, пуск ракети українського ЗРК С-200, характерні пробоїни в уламках літака (до речі, що затонули на великій глибині в Чорному морі) і навіть про виявлення корпусу ракети з відповідними серійними номерами. При цьому повністю замовчувався факт участі у навчаннях також і російських ЗРК із російськими бойовими розрахунками.

Разом з тим, в ході розслідування катастрофи було виявлено ряд нюансів, які спростовують російську версію подій. За записами автоматичних систем реєстрації, випромінювання радіолокаційної станції наведення ракет українського ЗРК С-200 було припинено 13.42 мск. У свою чергу, за інформацією російського радіолокаційного центру «Геленджик», за 30 секунд до вибуху літака ракета комплексу С-200 знаходилася на відстані більше ніж 50 км від місця катастрофи.

Таким чином українська ракета не могла не лише наводитися на ціль на кінцевій ділянці своєї траєкторії, але навіть долетіти до Ту-154 за вказаний час. Так, ракети ЗРК С-200 наводяться на ціль лише за сигналом наземної РЛС (була вимкнена за три хвилини до катастрофи), а також мають швидкість 700-1200 м/с, що дозволило б їй пролетіти не більше 36 із зазначених вище 50 км. В результаті ракета українського ЗРК або взагалі не була націлена на Ту-154, або вразила мішень Ту-143 «Рейс».

Дещо інакше було з російським ЗРК С-300, який також брав участь у навчаннях, перебуваючи на відстані близько 10 км від українського ЗРК С-200. Зокрема, на відміну від старого комплексу С-200, ракета ЗРК С-300 має полуактивну головку самонаведення, яка дозволяє їй наводитися на ціль і без "підсвічування" з землі. Враховуючи це, вона цілком могла «захопити» на супровід літак Ту-154 авіакомпанії «Сибір» вже після того, як українська ракета збила мішень Ту-143 «Рейс».

Однак це ще не кінець. Існують і дивніші факти. Так, екіпаж російського Ту-154 відмовився виконувати вказівки українського центру керування повітряним рухом в Сімферополі і самостійно змінив маршрут польоту нібито з метою економії часу. В результаті він і увійшов в район можливого прольоту зенітних ракет. Крім того, в ході передпольотної підготовки літака ще в аеропорту Новосибірська був зафіксований факт несанкціонованих робіт на борту одного з інженерів наземного персоналу, який почав переховуватися від слідства в той же день. Що це було, і хто це був, невідомо досі.

В цілому наведені обставини можуть свідчити про добре підготовлену провокацію проти України з боку Російської Федерації, яка і стала попередницею наступних актів повітряного тероризму з боку Москви.

БЕЗ СТРОКУ ДАВНОСТІ

Першим з таких попередників можна, напевно, вважати знищення Москвою 1 вересня 1983 року в районі острова Сахалін пасажирського лайнера Боїнг 747-230В південнокорейської авіакомпанії «Korean Air Lines», який виконував рейс KE007 за маршрутом Нью-Йорк - Анкоридж - Сеул. Літак був збитий радянським винищувачем Су-15 під приводом порушення повітряного простору СРСР. Загинули 23 члени екіпажу і 246 пасажирів.

За даними Міжнародної організації цивільної авіації, причиною входу літака в радянський повітряний простір стала помилка його автопілота. Тим не менш, Москва досі виправдовує свої дії "припиненням розвідувального польоту над військовими об'єктами на Далекому Сході СРСР". При цьому висуваються різноманітні домисли - від «прикриття пасажирським Боїнгом американського літака-розвідника РС-135» до нібито «повної відсутності пасажирів на літаку рейсу KE007, який і був літаком-розвідником».

Все це переконливо свідчить про цілеспрямоване проведення Москвою «гібридної» політики - політики повітряного тероризму, яка була успадкована Росією від колишнього СРСР. При цьому, переслідуючи суто свої політичні інтереси, Кремль жодною мірою не зупиняється перед масовими вбивствами ні в чому не винних людей, у т. ч. і власних громадян.

Так, тільки в результаті вказаних вище дій Росії були вбиті близько 750 осіб. А 30 вересня 2015 року російські ВПС прийшли в Сирію. І лише за місяць російських бомбардувань по так званим «позиціям ісламських терористів» загинуло майже 900 мирних жителів, у т. ч. старих, жінок і дітей. В середньому така ж кількість мирних громадян позбавлялися життя протягом місяця під час фашистських бомбардувань Ленінграда в 1941-1944 роках.

Схоже, всупереч усій ура-патріотичній тріскотні і риториці навколо «духовних скріп», російське керівництво геть позбавлене історичної пам'яті. Обставина, гідна жалю. Тим більше, що інший світ пам'ятає все.

Юрій Радковець, віце-президент незалежного аналітичного центру геополітичних досліджень «Борисфен Інтел», кандидат військових наук, доцент, генерал-лейтенант запасу.


Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-