«Гібридні» відносини з Росією: візи, кіберпростір і міжнародні суди

лекНинішня модель «ворожого» співіснування з РФ, що виникла внаслідок російської агресії, очевидно, залишатиметься на тривалий період єдино можливим засобом співіснування Києва і Москви (не говорячи про можливу «гарячу» фазу конфлікту). Йдеться про політико-ідеологічне протистояння, економічну конфронтацію, гуманітарне відчуження тощо. Як триватиме цей процес? Які його специфічні риси і наслідки? Які головні тренди?

Подальше політико-ідеологічне самовизначення Києва на російському напрямі та формування моделі відносин з РФ. Нині триває практичне «посекторальне» втілення пакету документів щодо російської агресії, ухвалених у 2015 році (акти Верховної Ради, Послання Президента, нові Стратегія національної безпеки і Воєнна доктрина тощо). Так чи інакше, перед керівництвом України постає питання вироблення середньострокової стратегії відносин з РФ.   

Зберігатиметься інерція згортання економічних контактів з РФ і поступова диверсифікація міжнародного торговельно-економічного співробітництва України. За 2014-2015 роки товарообіг між Україною і РФ скоротився вдвічі - з $22,5 млрд до $11,5 млрд. За останні три роки Київ утричі зменшив залежність від російського ринку - з 35% до 12,5%. Така тенденція зберігатиметься у т.ч. внаслідок обопільних обмежуючих заходів (введення Росією з 1 січня 2016 року ембарго на українську сільськогосподарську продукцію і відповідні контр-заходи української сторони). За попередніми оцінками, українські втрати від цього складатимуть близько $600 млн.

Знаковою є переорієнтація агросектору. Загальний товарообіг з РФ у сфері АПК скоротився у минулому році на 68% (понад $1 млрд). При цьому змінилася географія ринків збуту: доля країн Азії склала 45%, ЄС - 28%, Африки - 14%, що вже перевищує поставки до країн СНД.

Унеможливлення контактів у різних сферах. Нині політико-дипломатичні відносини здійснюються виключно у багатосторонньому форматі. Зруйновані механізми міждержавних стосунків на президентському, урядовому, міжпарламентському і міжрегіональному рівнях. І ближчим часом навряд чи слід очікувати їх відновлення або створення якихось аналогічних двосторонніх структур. У серпні 2015 року Україна запровадила санкції проти 388 фізичних осіб і 105 російських підприємств, банків, теле- і авіакомпаній. Такі обмеження поширюватимуться й надалі. Зокрема, в лютому 2016 року заборонено ретрансляцію контенту ще 15 російських телеканалів. А Київрада розірвала «побратимські» зв'язки з п'ятьма російськими містами.

На порядку денному - візовий режим. Слід нагадати, що минулого року Україна закрила як повітряний простір для російських авіакомпаній і транзиту, так і малий прикордонний рух. Нині на розгляд Верховної Ради внесений законопроект про зупинення дії міжурядової угоди про безвізові поїздки громадян України і РФ. Тобто йдеться про запровадження візового режиму. Це не нова ініціатива, і вона містить ряд обставин, що слід враховувати. По-перше, цей захід є запізнілим. По-друге, візи не є ефективним засобом зупинення терористів і диверсантів з сусідньої країни, яка одноосібно контролює 400 км спільного кордону. По-третє, слід враховувати чисельність «транскордонних» міжособистих, родинних зв'язків і масштаб інтенсивності перетинань кордону (у минулому році - 7,5 млн). По-четверте, - захист прав понад мільйону українських заробітчан у РФ.     

Продовження «гібридної війни» в кіберпросторі. Слід нагадати, що група CERT-UA при Держспецзв'язку 2014 року зафіксувала 216 кибернападів ззовні (більше половини з них - на державні установи). У 2015 році число атак збільшилося у півтора разу. Найнебезпечніша атака відбулась 23 грудня, коли було завдано масованого вдару по диспетчеру компанії «Укренерго» і 6 енергокомпаніям, що призвело до відключення енергії у 103 населених пунктах на Заході країни. Американські експерти встановили, що ця масована кібердиверсія була здійснена з боку РФ. Є підстави вважати, що російська інтернет-експансія проти України зміцнюватиметься и поширюватиметься, й не лише за рахунок окремих хакерів чи російських хакерських груп на зразок Sandworm, але й за участі російських спецслужб.    

Перенесення протистояння Україна–РФ до міжнародних судів. Нині триває и поширюється процес звернення української сторони з позовами до міжнародних судів і арбітражів (Гаага, Стокгольм) щодо компенсації збитків від російської агресії. Вже спрямовано 4 міждержавні судові позови до Європейського суду з прав людини. Подано 6 позовів від українських компаній і банків. Планується позов проти РФ до Міжнародного суду ООН (в рамках конвенції про боротьбу з тероризмом). До Європейського суду подано 800 позовів українських громадян проти РФ. Можна припустити, що це лише початок великого судового протистояння Україна–РФ. Ближчими роками слід очікувати серію судових процесів, які матимуть міжнародний резонанс (навіть не зважаючи на позицію Росії щодо виконання їх рішень).

Зрозуміло, що це не повний перелік трендів протистояння. Але очевидне й інше - українсько-російські відносини знаходяться в піке, і падіння триватиме. Але зараз треба усвідомлювати як, яким чином і на яких засадах будувати відносини з путінською Росією.  І тут можливі такі варіанти. Перший. Подальше кардинальне і масове згортання контактів і співробітництва з країною-агресором в режимі «ворожого співіснування». Де-факто - перебування у стані холодної війни. Другий. «Обмежене співіснування» - жорстке відстоювання національних інтересів із розумними компромісами. Визначення пакету питань, де компроміс є неможливим. Нині навряд чи варто розглядати варіант, який передбачає курс на поетапне врегулювання конфлікту, при прийнятних поступках з перспективою нормалізації відносин.

 Михайло Пашков, співдиректор програм зовнішньої політики і міжнародної безпеки Центру Разумкова. Київ.