Майдан і бур'ян. Післямова до бурі

Майдан і бур'ян. Післямова до бурі

925
Ukrinform
Нам належить пройти буквально по ниточці між двома безоднями, як Одіссей, який повертається додому 

...Коли фейковий майдан скукожився до одного намету - такого собі іграшкового дракончика, який пихкає димом буржуйки, осиротілі телекамери на триногах довго ще стояли в очікуванні. А раптом... Багатьом не вірилося, що все це дійство, так вдало приурочене до пам'ятних днів так густо замішане на зверненні до почуттів патріотів, які залишили бліндажі і прийшли пом'янути побратимів, що це дійство вичерпає себе так швидко.

Ті, хто порозкривали роти для переможного «ура!», тихо прикрили свої піддувала...

Революціонерка Богословська (яку Тарас Чорновіл назвав «рупором Пінчука»), сповнена трепетного співчуття до Коханівського, який кличе «громити офіси Ахметова і російських банків», через день мовчки ставить на ФБ перепост про ФСБ-шне коріння «майдану 3.0». Красуня з розпущеною косою, яка лідирує в електоральних симпатіях і вигукувала на каналі «NewsOnе»: «Майдан вирує!», коли стало зрозуміло, що й де вирує, миттєво про нього забула.

Мізки «революційного штабу» Кармазін та Мельничук раптом перейнялися зовсім іншими проблемами (облисінням Карпат і крайньою необхідністю перевернути кольори національного прапора - якщо судити за ФБ).

Та й інші відмежувалися. І зовсім не тому, що РПС-івці позували для РосТВ із цеглою у руках, а через «зради командирів» і «погану організацію» процесу. Майдан, мовляв, був підлаштований силовиками (С. Балога), він був несправжнім, а справжній - гряде (О. Доній і В. Попов).

Так чи інакше, але народ на витівку не повівся. Можливо, тому, що, як писав маршал Маннергейм, «бачить далі і раніше, ніж парламент і уряд»? І це був перший камінь у город тих, хто пропонує лікувати нежить відсіканням голови.

А другий камінь був від Штайнмайера, німецького міністра закордонних справ, який, відчувши політичну бурю в країні, категорично порадив її не роздмухувати, а «буревісникам» - зайнятися копіткою роботою з прийняття реформаторських та безвізових законів.

Пройняло? Ні, в Інтернеті продовжують розганятися сучасні українські політичні меми: «переформатувати уряд», «перезавантажити владу», «перенаписати Конституцію» і вінець всьому - «треба міняти систему».

Привід завжди можна знайти. Похорон демократичної коаліції «Європейська Україна» супроводжувався таким радісним збудженням, що спершу подумалося: а чи не взяли наші війська випадково Донецьк? Песимістів, які висловлювали сумнів, швидко ставлять на місце. Думки про те, а яка ж коаліція прийде на зміну, відкидаються, щоб не затьмарювати свято. Ну, скільки там можуть коштувати дострокові вибори? Якийсь мільярд. Хіба ж це гроші? Тим більше, Захід справно дає кредити...

У психологів є таке поняття: «синдром знецінення майбутнього». Це коли важливий викид адреналіну, а потім хоч потоп. У чоловіків таке буває, коли бачать гарну жінку, у жінок - на порозі магазину одягу, у політиків – на порозі виборів.

Глядачі спічу Тимошенко на «NewsOnе» 93 відсотками голосів погодилися з ідеєю «повної зміни влади». Напевно, за це проголосували і колишній власник каналу, опоблоківець Рабінович, і нинішній – міністр тіньового «опозиційного уряду» Мураєв.

Вимога «зняти всіх», без найменшого уявлення про те, кого отримаємо взамін - це не окремий випадок. Це наш принцип. Це безмежна і такою ж мірою безпідставна віра у те, що демократія сама по собі вирулить, вивезе, озброїть і забезпечить сите життя.

Ми на кожному Майдані самовіддано косили бур'ян, очікуючи, що на цьому місці виростуть груші та виноград. Але, як співав Макаревич «бур'ян породив бур'ян». Ми скошували, випалювали його на корені знову, і знову чекали врожаю, а виростав все той же бур'ян. І завтра буде те ж саме, тому що скільки не косити бур'ян, на його місці бур'ян і виросте. І так буде завжди, поки не почнемо сіяти й вирощувати, а не чекати, що сіється; поки не перестанемо у слові "садити" бачити тільки в'язницю і не бачити саджанців. І якщо не будемо доглядати за паростками і виховувати пагони, то навіть, якщо десь крізь бур'ян вони і пройдуть, ми їх самовіддано скосимо разом з бур'яном...

І паростки вже є. Не кажіть, що немає. Крихітні, але є. Просто треба навчитися їх бачити.

Чи багато людей помітили видану у жовтні минулого року постанову про розміщення у відкритому доступі великого масиву даних державних реєстрів та іншої інформації щодо діяльності держави? Адже це початок того, що ми називаємо «відкритою владою». Мало? Для кого як. Один відомий аналітик, близький до міжнародних фінансових організацій, навіть перейнявся тим, що держава «значною мірою себе оголює і постає в жанрі «ню» перед суспільством». Інша справа, що ми не звикли користуватися цією відкритістю у житті та роботі.

А наша поліція - хіба не росток міцного у майбутньому дерева? Нехай і засмічена поки що пустоцвітом вчорашньої «ментовщини», нехай ще незрілими плодами (як непрофесійні постріли Сергія Олійника у переслідувану машину). Але з неї може вирости щось окультурене. Якщо не висмикнемо з коренем від переляку.

А є й речі, які начебто й не впливають на якість нашого сьогодні, але кардинально змінюють наше майбутнє. Адже ми зиму перезимували без російського газу. Коли таке було? Отже нам їхній вентиль більше не страшний.

Ми по-старому все ще б'ємо шквальним вогнем по квадратах, коли у цивілізованому світі використовується високоточна зброя. А точкові удари - це захист того невеликого прошарку людей у владі, яких суспільство вважає реформаторами і які відчувають неймовірний тиск еліт у живуть у стані інформаційної війни. Їх бачать Касько й Сакварелідзе, Пивоварский і Абромавичус, «єврооптимисти» в парламенті та лідерів громадських організацій, що «лупають сю скалу». Це й мери нової формації, обрані з добровольців АТО і поліглотів-інтелектуалів. Ви багатьох назвете самі. Якщо буря зміцніє, що буде з ними?

Це дуже непросте заняття - вибирати бур'яни вручну і намагатися не пошкодити сходи. Відокремлювати зерна від плевел.

Ми всі хочемо реформ. Але яких саме, за чиїм лекалами? Реформ Южаніної чи реформ Яресько? Адже це не одне й те ж саме. Реформ Квіташвілі чи реформ Богомолець-Мусія? Реформ МВФ чи реформ Саакашвілі? І якщо ми хочемо останнього, то знаємо, що його реформи в Грузії сильних зробили вільними, але слабких поставили на межу виживання. Чи готові ми в якості волонтерів та добровольців підставити плечі цим слабким?

Кажуть, що благотворну дію нинішніх реформ народ на своїй шкурі не відчуває. Кажуть, що реформи не можуть бути болісними, тому що мають покращити життя людей, інакше це не реформи. Гарна думка, але оманлива. Адже швидко можна лише споживати і руйнувати. А будувати і ростити – довго. І ми ніколи нагадуємо тих китайців з анекдоту, які посадили картоплю, а «урожай зібрали» вже наступного дня, тому що: «Дуже їсти хочецца». Хоча справжні китайці так би ніколи не вчинили.

Краще життя, як учив нас минулого року 92-річний екс-президент Ізраїлю Шимон Перес, можна заслужити лише наполегливою працею, незалежно від посади й рангу, не покладаючи рук і в поті чола свого, коли відпустки лише «пуста трата часу». І це стосується політиків у першу чергу. Нам би повчитися у тих, хто, отримавши в якості землі обітованої кам'яну пустелю, виростив на ній сади. А ми, «трішки ліниві» (як сказав Перес), отримали у спадок квітучу землю і перетворюємо її на пустелю. Чи не тому, що сіємо тільки бурю?

Але це й не заперечення революції. Просто нам належить пройти між двома безоднями, як Одіссей, який повертається додому. З одного боку – керований Путіним хаос, що затягує у вир політичних криз, і це - миттєва смерть державності. А з іншого – оскаженіння владної еліти, що грабує країну як в останній день перед кінцем світу, і це - повільна і болісна смерть України. І нам треба пройти буквально по ниточці, і не оступитися. Пройти обережно, дуже уважно, але рішуче і не шкодуючи себе. І вийти до мети. І вижити.

Євген Якунов, Валентина Сямро, Київ.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-