Запропонували піти, але не відпустили. Як зірвалася відставка Кабміну
Вранці у вівторок під парламентом зібралися два мітинги. Один - Партії простих людей Капліна, нардепа з незрозумілим (кажуть, Льовочкіна) фінансуванням його партійного проекту. Другий мітинг - «Свободи». «Свобода» традиційно лаяла владу, Росію, Брюссель, Вашингтон і говорила, як їх не вистачає в парламенті. Каплінскі пенсіонери просто махали прапорами. Поштовхавшись серед каплинских протестантів, почула цікавий факт, що десятники і сотники недоплачують за мітинги простим людям, хоча пенсіонерки і погоджувалися, що робота під парламентом допомагає їм дотягнути до пенсії. І подумала про сумні традиції заробляти на протестах.
Потім зайшла на ранкове засідання Верховної Ради. 16-го лютого, після звіту уряду, повинно було розглядатися питання довіри-недовіри йому. Перед вівторком вся зовнішня риторика готувала суспільство, що дні нинішнього уряду полічені. Напередодні різні спікери БПП оголошували, що вони дадуть відсутні підписи за резолюції про недовіру.
Пояснювали, чому будуть голосувати за недовіру уряду. Частина БПП, єврооптимісти над темою відставки Кабміну працювали, не покладаючи рук. У цій частині фракції звичайно в Раді своє весілля, вони тусять у колі журналістів-розслідувачів, і вони найбільш затребувані англомовною пресою. В одного з депутатів - Сергія Лещенка поцікавилася перспективами пленарного дня.
- Сергію, а якщо ця історія з відставкою прем'єра просто не для серйозної відставки, а щоб випустити пар?
- Я не можу стовідсотково спрогнозувати голосування, але вже дуже далеко зайшло. І потім, я думаю, що нам все-таки не обійтися без виборів. Цей парламент перестав бути зліпком суспільства, точніше перестав відповідати його температурі, грубо кажучи, його температура - листопада 2014-го, а зараз за вікном температура лютого 2016-го. Багато партій втратили підтримку, а через рік-півтора ситуація зміниться, і це буде відчутно. Думаю, через рік-півтора ми таки прийдемо до дострокових парламентських виборів. Це моє відчуття, яке не грунтується ні на чому, крім як на моєму передчутті. У мене немає витоку інформації, аналітики. Просто я бачу, що збільшується розрив. Але те, з яким результатом ми прийдемо до виборів, вирішується зараз.
- А якщо говорити про особистість прем'єр-міністра? Адже поки немає цікавої кандидатури, яку прийняли б усі?
- Відставка прем'єра має бути прецедентом політичного покарання. Складно сказати, хто буде призначений у разі його відставки. Якщо б я був Порошенком, то віддав би крісло нардепу своєї політсили (припустимо, Гройсману), крісло спікера віддав би Народному фронту, наприклад, Парубію.
- Але ж не зможете набирати голоси на важливі закони...
- Низька якість депутатського матеріалу. Ми думали, що нам привезуть Philips або Panasonic, а це навіть не Huawei. Президент біжить марафон, і в листопаді буде половина дистанції. Саме на половині строку вирішується, йдеш ти на другий термін. І щоб виходити на другий термін, потрібно друге дихання, потрібно вже зараз закладати фундамент.
В буфеті на каві ми зустрілися з народним депутатом Народного фронту Тетяною Чорновіл. Вона залишається і формальною, і реальною прихильницею прем'єра.
- Таню, ну ви готові, що прем'єра знімуть?
- Його відставку вважаю неймовірно несприятливим кроком, який загрожує відступом назад, - відповіла вона, - у нас є більш страшні речі, люди Єнакіївського в бізнесі, люди Коломойського, схеми. Навіщо зараз це потрібно? Адже все одно задаються вектори розвитку, проходять зміни, як цього можна не помічати!
Тетяна дістає планшет і показує те, чим вона займається у вільний час, свої картини, на яких її діти й улюблені місця в Криму. До нас за столик, до речі, підсідає Рефат Чубаров, який п'є свій чай і говорить з кимось по телефону кримсько-татарською. Я розпитую Таню, що стало з її дачею, яку вона з сім'єю колись будувала на півострові, невеликий будиночок, пару соток, в якому все було зроблено руками її батька й покійного чоловіка. Таня каже, що сумує не за тією халупкой, а за щастям, яке там було.
Раптом Рефат Чубаров, який, здавалося, абсолютно не слухав нас, відривається від телефону й каже:
- Таня, ми все повернемо.
А я міркую, що це день, коли Кремль почав повномасштабний наступ на Меджліс. «Ми все повернемо», - сказав Чубаров. Хай би слово стало матеріальним.
Після буфету я виявляю в кулуарах Сергія Капліна і згадую жарт про якість депутатського матеріалу.
- Сергій, - стурбовано питаю я Капліна, - Там ваші сотники обманюють людей, недоплачують їм за мітинги протесту.
- Я про це нічого не знаю, - суворо відповідає Каплін.
- Але ви визнаєте, що платите за мітинги?
- Ні, звичайно, - не моргнувши, говорить він.
Нишпорячи по кулуарах, дізнаюся, як проходило засідання фракції БПП, яке відбулося напередодні у залі засідань Адміністрації Президента. Члени БПП кажуть, що Яценюк виглядав непереконливо. Члени Народного фронту навпаки, переконували, що він демонстрував свою перевагу. І взагалі, одиниці, що з'явилися в кулуарах, ніби не виглядали тривожними й невпевненими. Фракція монолітна, а прем'єр-міністр ще побореться.
На правах анонімності один із членів Народного фронту повідомив: «Частина західних дипломатів підтримує відставку прем'єра, частина вважає, що вона не потрібна абсолютно. Фракція монолітна, і Арсеній відчуває себе впевнено. Він не став навіть змінювати своєї впевненої манери на зустрічі з фракцією, тільки запитав: а хто замість мене домовиться про транш МВФ?»
Ранкове засідання пройшло під знаком нестачі голосів для важливих безвізових законів, а перед тим, як голосувати закон про прийняття електронних декларацій, депутати й узагалі пішли на перерву. Закон про електронні декларації був прийнятий у зручному для чиновників вигляді, і встановлює зручні для чиновників терміни для подання декларації.
В очікуванні вечірнього засідання журналісти не розходяться з парламенту. Навіть в повітрі відчувається напруга.
- А що Михайло, - питаю я козака Гаврилюка, - буде ваша фракція голосувати за важливі закони, навіть якщо зміниться прем'єр?
- Буде, чому ні, - відповідає Михайло, - Треба всіх міністрів подивитися, вивчити, цифри, хто, що зробив, а потім вирішувати.
Це ж питання я поставила ще одному народнофронтівцю - Андрію Левусу, він теж підтвердив, що не буде саботувати важливі закони у випадку відставки прем'єра.
Нарешті, почалося вечірнє засідання парламенту. В принципі, весь хід цього дійства ви можете почитати в стенограмі. Після спічу Арсенія Яценюка був виступ глав парламентських комітетів (оцінки їх залежали від партійної приналежності), потім виступи з місць. Основні меседжі критики: українці давно дали свою відповідь уряду, виконання програми вони відчувають за своєю жебрацькою кишенею, уряду не довіряють, з такою підтримкою суспільства Кабмін не повинен працювати. Їх звинуватили в непослідовності, нездатності піклуватися про фермерів, малий бізнес, в тому, що не знімають з посад корупціонерів. Ще звинуватили, що вони не бачать проблеми простого українця.
Богомолець (комітет охорони здоров'я) за традицією лаяла МОЗ. Южаніна (фінансовий комітет) лаяла Мінфін і фіскальну службу.
Але похвали теж були. Єгор Соболєв (комітет запобігання корупції) хвалив міністра юстиції Павла Петренка за відкриті реєстри власності. Ганна Гопко (міжнародний комітет) хвалила Клімкіна за плідну співпрацю з парламентським міжнародним комітетом. Микола Княжицький (комітет культури і духовності) хвалив Мінкульт за приєднання до програми «Креативна Європа». Лілія Гриневич (комітет з освіти) хвалилася вдалою співпрацею з Міністерством освіти.
Ну а потім виступив Луценко, сказав, що міністри забули про запах шин, категорично розкритикував прем'єра і вніс постанову про недовіру Кабміну.
Якщо я давала б приз за найпоетичніший виступ, то його взяв би Олег Березюк. Він розклав роботу прем'єра на саги, наприклад, сага «Укрнафта» або сага «децентралізація», а потім окільцював все це Тарасом Шевченком: "Ходімо далі, - писав Шевченко, - доленько моя! Мій друже вбогий, але нелукавий!"
Особливе розчулення в цій історії викликав «Опозиційний блок». Перед засіданням вони дбайливо розклали в ложі преси тексти зі своїм звітом про роботу уряду. Дуже старалися, описали проблеми коаліції, інституційні конфлікти, але головне - поставили у провину уряду неврегульованість ситуації на Донбасі. Як вам? Автори донецької війни вкрай незадоволені, що нинішня влада не відрегулювала там усе. Взагалі-то, Опоблок спить і бачить дострокові вибори. Це відчувалося в усьому, в оцінках, у біганині з подібними питаннями підвідомчих журналістів і у виступі одного з тих, кого називають батьком української корупції - Юрія Бойка. Він, як ви розумієте, теж Кабміном не задоволений і хоче дострокові вибори.
Володимир Литвин теж лаяв уряд і навіть вмонтував у виступ паскудний анекдот. Іноземні журналісти, що сиділи поруч, зрозуміли жарт і перепитали, чи справді ця людина - академік.
І після всіх цих напружених виступів з місця й біля трибуни, після неймовірної, іноді принизливої критики питання про довіру поставили на голосування. Відставка уряду була провалена, до осені прем'єр-міністр отримав імунітет. Тепер це питання можна ставити тільки на наступній сесії.
Народ вибіг у кулуари. Навіть стажерки розуміли повну невідповідність створеного емоційного громадського напруження і результату. Всі події виявилися показовим виступом по випусканню пари. І вороги уряду, і друзі уряду розуміли, що так не можна. Після такої жорсткої критики або треба відправляти прем'єра у відставку, або не влаштовувати такий пресинг.
- Бачите, пошуміли, розрядили обстановку, пару випустили, й усе, - казав позафракційний Сергій Міщенко.
- А як же вони разом працюватимуть після всього, що було сказано на адресу Кабміну? - задумливо питаю я.
- Я вас благаю, перший раз чи що, - махнув він рукою.
За недовіру з коаліціантів голосували лише Самопоміч, частина БПП, радикали.
Мустафа Найєм тут же заявив, що за недовіру не проголосували люди олігархів, що ставить під сумнів деолігархізацію економіки. Пізніше у Facebook з'явилося повідомлення, що подібний сценарій опрацьовувався заздалегідь, і що кількість голосів за відставку Арсенія Яценюка ретельно калібрувалася відповідними дзвінками з Адміністрації Президента і оточення прем'єр-міністра.
Юлія Тимошенко через півгодини в ефірі заявила, що, за чутками, підтримку уряду «купували», нібито нардепам платили.
За «Самопоміч» у кулуари вийшла віддуватися перший віце-спікер Оксана Сироїд.
- Це спектакль, який підриває довіру людей до будь-якої влади. Я шкодую, що учасником цього став Президент, оскільки ініціатива, з якою він виступив, знаючи, що не буде достатньо голосів від його фракції... це було зроблено для того, напевно, щоб перекласти відповідальність на парламент, - сказала вона. - Ця історія - величезне приниження для парламенту, і для прем'єр-міністра. Я зрозуміла, що постанова не проголосує, коли президент звернувся до Яценюка з проханням піти у відставку. Якщо б він її хотів, він би звернувся з цим до парламенту. Нам усім треба думати, як працювати далі.
Я вийшла з парламенту. Щось було не так. Такі штуки, як «прокатати прем'єра», пообіцяти підтримку і кинути, траплялися в українській політиці. Зараз пройшло все навпаки. Суспільство було накручене очікуванням відставки. Може бути, ця тема не звучала б так гостро, але її довго підігрівали. В результаті, відставка не відбулося. Але звинувачувати в цьому парламент, що не проголосував, буде дуже важко. Нелояльні канали будуть крутити версії «змови», молоді депутати з БПП будуть тикати пальцями в своїх товаришів, які не проголосували. Наше життя стало в рази прозоріше. Тому, є питання: чи працюють такі багатоходівки, який павловський їх не придумав би?
Утім, на думку Максима Бурбака, в уряду з'явився реальний шанс, зціпивши зуби і долаючи всі інтриги, довести, що реформи в його виконанні можливі, ефективні і виведуть країну з кризи.
Цей нардеп, який в останні тижні виступає спікером Народного фронту, після випромінював упевненість: «Ні в якому разі коаліція не розвалиться, тому що це спільна відповідальність чотирьох наших фракцій, будемо доопрацьовувати коаліційну угоду, сядемо й будемо говорити і вносити свої пропозиції на розгляд уряду. Майбутнє України у наших руках. Якщо ми відповідальні парламентарії, а не легковажні популісти».
...Наша політика залишається такою, якою вона є.
По дорозі, біля парламенту, стояли єврооптимісти. Вони голосно сперечалися. І здалося - точили зуби.
Лана Самохвалова, Київ
