Трамп оголосив нову американську політику. Антиросійську
«Ми тут сьогодні, щоб дати волю новій американській енергетичній політиці. Ми будемо експортувати американську енергетику по всьому світу», - заявив учора президент США Дональд Трамп, завітавши у міністерство енергетики країни. Трамп сказав, що настає «золотий вік» енергетичного бізнесу США, оголосивши про намір збільшити експорт природного газу, нафти і вугілля на ринки Східної Європи і Азії. Згадав, зокрема, і про нас: «Україна сказала нам, що їй потрібні мільйони і мільйони тонн вугілля… ми готові продавати його в усьому світі тим, хто його потребує».
Про Україну і американське вугілля трохи далі, у промові президента США ця тема, звісно, не головна. Головне – йдеться про нову стратегію США у світовій політиці. Принаймні, так це собі уявляє Трамп. Треба визнати, стратегія дуже амбітна, і в разі успіху справді здатна змінити світ.
Енергозалежна і слабка Європа – мрія американців
Наскільки успішною буде американська енергетична експансія в Азії наразі важко прогнозувати, бо там в американців є потужні конкуренти – нафти і газу дуже багато на Близькому Сході. А ось у Європі шанси американців на успіх дуже чудові.
Західна Європа завжди (тобто, в останні півстоліття) мала проблеми з енергетикою. З одного боку – потужна економіка, високий рівень життя людей, з іншого – нестача власних енергоносіїв. Норвезького газу й нафти замало для всіх, вугілля на континенті більше, але важко й дорого його добувати, а та й екологія, як обов’язкова складова високого рівня життя, ставить додаткові обмеження на видобуток і використання власних природних енергоресурсів. І хоча саме Європа досягла останнім часом найбільших у світі успіхів у розвитку так званої альтернативної енергетики, її все ще не вистачає.
На сьогодні основним постачальником енергії для Західної та Східної Європи (останню можна у цьому негеографічному контексті теж вважати Західною) все ще залишається Росія, що зумовлено географічною близькістю та зручними і порівняно дешевими шляхами доставки енергоносіїв. Єдине, що може змусити Європу змінити близьку і зручну Росію на далекі США – агресивна політика Кремля. За минулі три з лишком роки Росія дуже постаралася, щоб Європа захотіла змінити основного енергетичного донора. Щоправда, Росія вважала, що цього хотіння буде замало, що дешевизна російського газу переважить страх перед її агресією, змусивши Європу до геополітичних поступок Кремлю.
Утім, тут можна говорити не стільки про помилковість розрахунків кремлівських вождів, скільки про закономірність їхніх спроб силою повернути вплив колишнього СРСР на міжнародній арені: так багато зусиль, часу, коштів вклав Кремль у свою енергетичну експансію в Європу, що був просто приречений колись спробувати отримати з цього геополітичні дивіденди.
А чи захоче Західна Європа змінити енергетичну залежність від Росії на таку саму залежність від США? Однозначної відповіді тут нема, оскільки Європа явно не єдина в цьому питанні. Ті країни, які так далеко від Росії, щоб не боятися вторгнення російських танків, і достатньо потужні, щоб урівноважити енергетичну залежність від Кремля залежністю останнього в якихось інших сферах (технологічних чи фінансових), не поспішатимуть з покупкою американського скрапленого газу замість російського трубопровідного. Інші – насамперед із Східної Європи – з радістю на це погодяться, адже економічні інтереси американського капіталу в їхній країні – найкраща гарантія того, що від російських танків їх захищатимуть американські.
Європі ще належить обирати, чий «товар» купувати, чи, точніше, який баланс поставок енергоносіїв з Росії та США буде для них найприйнятнішим. Принаймні, наміри Трампа і США розпочати експорт енергоносіїв по всьому світу жодної смертельної загрози для Європи не становить. А для Росії, зрозуміло – становить. Ось міністр енергетики США Рік Перрі заявив відвертіше нікуди: Сполучені Штати зможуть знайти набагато більше друзів, якщо поставлятимуть енергоносії країнам, які є заручниками Росії. Важко знайти ще більш антиросійську заяву американського високопоставленого чиновника. І тим більш приємно її почути напередодні зустрічі Трампа і Путіна на саміті G20.
Що не так з американським вугіллям?
За інформацією Міністерства енергетики для забезпечення опалювального сезону 2017—2018 рр. потрібно 4,5-5 млн. тонн енергетичного вугілля. Відомо, що Україна досягла домовленості зі США про можливість закупівлі в цьому році 2 млн тонн вугілля. Перші 120 тис. тонн вугілля з США прибудуть в Україну протягом липня. Про це на брифінгу повідомив т.в.о. голови "Укренерго" Всеволод Ковальчук. Причому американці готові надавати 300-350 тис. тонн щомісячно.
Безумовно, новина має позитивний характер, враховуючи «вугільні» спекуляції з боку Росії, яка, по суті, пропонує нам «рідне» донецьке паливо, вивезене з непідконтрольних Україною територій. Налаштування прозорого імпорту із-за кордону – єдиний вихід та метод боротьби з окупантом в цій ситуації. Однак, дехто зі знавців паливно-енергетичної сфери все ж засумнівався в успішному розширенні україно-американського вугільного співробітництва.
По-перше, висловлюються побоювання про те, що ціна американського вугілля виявиться зависокою. Однак, екс-міністр палива і енергетики України Іван Плачков, коментуючи заяву президента США Дональда Трампа про плани експорту вугілля з США в Україну, в ефірі телеканалу "112 Україна запевнив: «Вугілля з США, навіть з урахуванням транспортування, за ціною приблизно дорівнюватиме південноафриканському». В минулому році із ПАР в Україну везли антрацит по $60-85/тонну. У другій половині 2016 року ціна на вугілля на міжнародних ринках підскочила до $100-110/тонну, але згодом «відкотилася» до $80/тонну. І навряд чи обсяги українських закупівель суттєво вплинуть на баланс попиту і пропозиції, що встановилися в світовому масштабі.
По-друге, кажуть, що США видобуває занадто мало вугілля, щоб експортувати його до України в заявленій кількості. Зокрема, піддається сумнівам спроможність організувати швидкий видобуток необхідних мільйонів тонн в найбільшому Пенсильванському вугільному басейні. Так, компанія Blaschak, з якою ймовірно співпрацюватиме Україна, виробляє лише 0,35 млн. антрациту в рік. Питання, де американці візьмуть решту? Відповідь, очевидна. Активність Білого Дому в світовій енергетичній сфері, спонукає приватних американських виробників наростити необхідні обсяги видобутку антрациту, запаси якого (вже розвідані і придатні для видобутку) становлять біля 60 млрд тонн. Хто ж із бізнесменів відмовиться від заробітку, якщо будуть ф’ючерсні контракти і перспектива, підкріплена на політичному рівні?
До того ж, за офіційним повідомленням Центренерго (найбільша державна енергогенеруюча компанія – Ред.), в рамках візиту керівництва компанії до США, окрім згаданої компанії Blaschak coal, відбулися також зустрічі з керівництвом таких компаній: Jeddo coal, Lehigh anthracite coal, Reading coal, Xcoal, Robindale energy. Це майже всі великі «антрацитові» компанії в США, які були рекомендовані для відвідування урядом Сполучених Штатів. Сумарний видобуток антрациту, за даними цих виробників, складає близько 3 млн тонн на рік.
По-третє, стверджується, що американський антрацит нам не підходить, оскільки він кусковий, а українські ТЕС використовують вугілля марки АШ (антрацитовий штиб, дрібна фракція 0,5-6 мм, яка залишається після видобутку вугілля – Ред.). Його беруть за основу для приготування водовугільного палива (рідке паливо, яке отримують шляхом змішування подрібненого вугілля, води та пластифікатора), яке дозволяє суттєво здешевити виробництво. В наших реаліях, на думку Андрія Геруса, виконавчого директора ТОВ "Конкорд Капітал", використовувати антрацит американського виробництва — все-одно що спалювати меблі замість дров. «Розуміючи нашу ситуацію з постачанням вугілля, США розробляють оптимальний вид вугільної продукції, яка відповідала б проектним характеристикам котлоагрегатів Центренерго»,- зі свого боку зазначили енергетики державної компанії, що побували в США.
По-четверте, 2 млн тонн американського антрациту не забезпечить усіх потреб України, треба буде ще десь його докуповувати. Це дійсно так. Але ж мова і не йде про постачання антрациту виключно з Американського континенту. Найкрупніші світові запаси цього вугілля є в кількох країнах – Росії, Україні, Китаї, Південно-Африканській республіці (ПАР), США, Австралії, В’єтнамі, тощо. Серед каналів постачання вугілля до України (якщо відкинути Росію та ОРДЛО) активно обговорюється Австралія, Південноафриканська республіка (ПАР). Наприклад, транспортування антрациту з ПАР в Україну є не складнішим, ніж зі Штатів. В 2015-2016 роках Україна вже закуповувала вугілля в ПАР, але тоді здійнявся скандал через те, що за документами вугілля було з Африки, а по факту – виявилося контрабандою з Донбасу. Не виключено, що подібну схему намагатимуться застосувати, прикриваючись і американським вугіллям. Хоча у випадку зі Штатами реалізувати подібний «фінт» буде непросто.
І, по-п’яте, викликає занепокоєння можливий негативний вплив збільшення американського імпорту на валютний курс та інфляцію в Україні. Платити ж бо прийдеться твердою валютою. Це раз. А тарифи на теплову генерацію та електроенергію, які формуються сьогодні в Україні з ціною вугілля, де врахована міжнародна складова «Роттердам+», і так високі. Це два. Чи не доведеться в принципі запроваджувати додатково ще якийсь «Вашингтон+» для того, щоб збирати необхідні надходження. Питання дійсно складне. І тут все залежатиме від економічної ситуації в країні в цілому.
Звісно, не можна відразу давати категоричну оцінку розширенню вугільного співробітництва з США, допоки невідомі хоча б загальні параметри закупівельних контрактів. Але точно відомо одне —Україна зробила крок до успішного проведення цьогорічного опалювального сезону і до енергетичної незалежності в цілому. І стратегічний партнер нас підтримав. Не тільки через гроші.
Микола Романюк, Київ
