Військова юстиція: відродження на попелищі

Аналітика
1576
Ukrinform
Створення військових судів - нагальна необхідність для підтримання дисципліни й правопорядку в армії, що воює

Немає сенсу заперечувати очевидне. Поштовхом для публічної дискусії в українському соціумі довкола можливості поновлення військових судів стала справа генерал-майора Віктора Назарова. Це емоційна і водночас – суперечлива історія, яка стала можливою саме тому, що країна в умовах зовнішньої агресії й війни намагається жити за правилами та правовими нормами мирного часу.

ПЕРЕДІСТОРІЯ

Втрату 49 життів молодих людей, їх обірваний шлях, трагедії їхніх родин – це неможливо навіть усвідомити, не те що одягти в казенну броню юридичних формул. Очевидним є й те, що не український генерал збив той Іл-76 у трагічному 2014 році, жахливий злочин скоїли навчені й озброєні Росією терористи – це доведений факт. Якби генерал не послав літаки на Луганське летовище – його б зараз притягували до суду за загибель усіх захисників аеропорту,  які перетворилися б на приречений гарнізон у суцільному оточенні ворога, без підкріплення, без боєприпасів, без продовольства, без надії…

Ці нотатки не є спробою обілити або виправдати генерала Віктора Назарова. Врешті, він отримав свій вирок, і нині його долю вирішуватимуть апеляційні інстанції, професійні юристи. Але навіть вони не зможуть дати відповідь на правовий парадокс, пов'язаний із цією справою. Цивільний суд країни, яка офіційно не вступала у війну, виніс вирок у 7 років ув’язнення генералу за бойовий наказ, який віддавався в умовах війни на захист країни. Тієї війни, яку сама країна не змогла назвати війною, обмежившись дивною абревіатурою АТО.

Жорстоке питання – про що має думати командир під час бою? Про те, як виконати наказ, знищити ворога, мінімізувати втрати? Або ж він має утриматися від рішень та дій, які є ризикованими для підлеглих? Жоден цивільний суд не надасть правильної відповіді на це запитання.

Адже цивільна людина не розуміє того, що є аксіомою для будь-якого військового. Нерішучість або вагання командира в умовах бою обертається поразкою, втратою позицій та знищенням цілих підрозділів, що само по собі є військовим злочином. Командир, за визначенням, зобов’язаний думати, особливо під час війни, якої ніби немає, але яка щодня вбиває як українських військових, так і мирних мешканців Донбасу. 

Висновок. Військова діяльність взагалі, і особливо під час бойових дій із захисту Батьківщини, є специфічною соціальною функцією, правові аспекти якої мають оцінювати люди, які розуміються у військовій справі. Військові прокурори. Військові поліцейські. Слідчі з бойовим досвідом. Військові суди. Ті суди, які були «під корінь» знищені у 2010 році, за «новаціями» генпрокурора Пшонки, разом із військовими прокуратурами, що були в пожежному порядку відроджені лише після початку агресії проти України у 2014 році.  

Тоді, за часів Януковича,  була знищена, фактично, вся система військової юриспруденції. Чому і навіщо? Варто розібратися.  

ХТО, ЯК І НАВІЩО НИЩИВ ВІЙСЬКОВУ ПРАВОВУ СИСТЕМУ?

Приємно та безпечно всі огріхи списувати на «папєрєдніків», але це не завжди працює.

Прийнято вважати, що система військових судів, як, власне, і військових прокуратур, припинила існування у 2010 році. У вересні, 14 числа, тодішній президент В.Ф.Янукович підписав Указ «Про ліквідацію військових апеляційних та військових місцевих судів». Це був уже кінець історії, лише завершення процесу, про наслідки якого ми ще поговоримо.

Варто лише поверхово заглибитися в архіви, щоб з’ясувати, – початок цієї історії був закладений у 2004 році, за часів президента Леоніда Кучми. Тоді, з подання тодішнього міністра юстиції пана Олександра Лавриновича, 19 жовтня був підписаний Указ Президента України № 1262/2004 «Про ліквідацію окремих військових місцевих судів та внесення змін до мережі і кількісного складу суддів військових апеляційних та військових місцевих судів». Вже тоді військові суди оголосили рудиментом, що віджив своє і взагалі суперечить європейським цінностям та інтеграційним процесам України.

Враховуючи бурхливі громадські події, які відбувалися у 2004 році й завершилися Помаранчевою революцією, можна лише припускати – чи то був підступний задум замаскованих кремлівських агентів, чи то Президент Леонід Кучма намагався догодити міжнародній юридичній спільноті знищенням «недемократичної структури» на фоні гучних скандалів, які один за одним розгорталися довкола його імені.

Але тоді, у 2004 році, військові суди, як не дивно, встояли. 

Цікаво, що «помаранчевий» Президент Віктор Ющенко не зміг розгледіти таку системну помилку. У травні 2006-го він схвалив Концепцію вдосконалення судівництва  для  утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів. За наявності купи благозвучної «проєвропейської» правової риторики, цей документ, точніше, його 4-й пункт, прямо приписує:

«У  судовій  системі  України  не  повинно бути такого виду судів,  як військові суди.  Судді військових судів мають особливий статус, зокрема перебувають на військовій службі, мають військові звання,  отримують доплати  за  військові  звання.  Це  суперечить принципу  єдності  статусу  суддів,  є  несумісним з вимогами щодо незалежності та безсторонності судді і не відповідає  європейським стандартам, як їх тлумачить Європейський суд з прав людини».

Тож у 2010 році Віктор Янукович лише поставив крапку в процесі ліквідації системи військової юриспруденції. За доволі дивних обставин, до речі.  

Фото: Олена Худякова

Цікаву думку щодо суті цього рішення висловив колишній перший заступник Міністра оборони і колишній начальник генерального штабу ЗС України генерал-полковник запасу Анатолій Лопата. Свою ремарку він зробив на початку червня в рамках вже згаданого обговорення в Інституті ім. В.М.Корецького.

«Військові суди ліквідували тому, що це було передумовою для ліквідації Збройних Сил. Щоб ліквідувати Збройні Сили та розікрасти все це майно, треба було ліквідувати військові суди, і військові прокуратури. Саме це й стало причиною. Сьогодні обставини примушують нас захищати державу від ворога, тож Збройним Силам конче потрібен військовий суд. Якщо захист держави є вагомим для нашого суспільства, без військових судів нам не обійтися», – сказав тоді генерал-полковник Анатолій Лопата.

Варто зауважити, що Анатолій Васильович Лопата – це один із тих українських генералів, які користуються беззаперечною довірою і повагою у офіцерів Збройних Сил. Тож було б просто неприпустимо не почути або ігнорувати ці його слова.

Але, врешті, кожен має розум і свободу думок, щоб робити власні висновки.

ВІЙСЬКОВІ СУДИ: «ЗА» І «ПРОТИ»

Частина аргументів «проти» вже згадувалася у наведеній вище цитаті з Концепції вдосконалення судівництва від 2006 року. Цей документ ще й нині відображає настрої певної частини правової спільноти, за якою система військової юстиції в принципі не може відповідати міжнародним стандартам і є атавізмом колишньої радянської системи.  

Як випливає із вже згаданих виступів на експертному рівні, такі переконання зберігаються навіть на рівні правління Союзу юристів України. Ці фахівці продовжують наполягати, що в жодному разі Україна не повинна повертатися до системи військової юриспруденції, і навіть війна на Сході не переконує їх у зворотному. Ці опоненти твердять, що поновлена практика військових судів, як місцевих, так і апеляційних, створить замкнену корпоративну систему, яка дозволятиме вищим військовим керівникам уникати будь-якої відповідальності та порушуватиме права військовослужбовців у рівному доступі до правосуддя. Саме тому, наполягають опоненти, справи щодо злочинів, скоєних військовими, мають розглядатися у загальній системі судочинства.

Під час круглого столу в Інституті держави і права ім. В.М.Корецького керівник секретаріату комітету Верховної Ради України з питань національної безпеки і оборони Тетяна Блистів повідомила, що голова  Комітету ВР з питань правової політики і правосуддя Руслан Князевич у відповідь на офіційний запит щодо можливості поновлення військових судів зауважив: його комітет готовий розглянути відповідні пропозиції, але має певні критичні зауваження. Зокрема, створення особливих та надзвичайних судів не передбачено законодавством. Серед вищих спеціалізованих судів законодавство визначає Вищий суд з питань інтелектуальної власності й Вищий антикорупційний суд, і жодних інших. Крім того, процесуальне законодавство України не передбачає категорій справ, підсудних військовим судам, та порядку їх розгляду.

Таким чином, можна зробити висновок, що пропозиція про поновлення військових судів має супроводжуватися ґрунтовними змінами до чинного законодавства. Справа ця, як свідчить практика, довга та складна. Опосередковано такий висновок підтверджується фактом, що законопроект про поновлення військових судів вже два роки перебуває у профільному комітеті Верховної Ради без жодного руху, і вже в силу цієї обставини потребує доопрацювання.

Але є й інша частина цього шановного юридичного співтовариства – з числа прихильників ідеї. Ці експерти посилаються на досвід 40 розвинених країн світу, які не страждають на атавізми і при цьому таки мають систему військових судів. З них – 12 країн у Європі, включно з Великобританією, Нідерландами, Польщею й навіть Францією, яка колись скасувала військові суди і вимушена була поновити їх за кілька років потому.

Ці ентузіасти говорять про те, що в Україні місцеві цивільні суди, до підсудності яких після скасування військових судів віднесено розгляд кримінальних справ по злочинах і правопорушеннях, скоєних військовими, вкрай неохоче беруться за них, тому що інколи гадки не мають про природу цих вчинків. Цивільні слідчі органи поліції, які мають розслідувати ці справи, вкрай неохоче виїжджають у військові частини, і особливо в ті, що виконують завдання в АТО, адже хто їх, військових, розбере з їхніми статутами, інструкціями й наказами. Ці слідчі не погані, просто в них своїх справ «по вуха», і взагалі вони щиро переконані у підслідності всіх військових справ військовій прокуратурі.

У результаті кількість «військових» справ, які чекають на судові рішення, вимірюється вже тисячами, і, враховуючи темпи розгляду, вони загрожують перетворитися у паперове цунамі, що здатне поглинути будь-яку цивільну судову інстанцію. Саме тому, говорять ентузіасти, створення військових судів є нагальною необхідністю, у тому числі для підтримання дисципліни й правопорядку в армії, що воює.

Фото: Юрій Ільєнко

Деякі з прихильників ідеї категорично не погоджуються з посиланнями скептиків на нібито невідповідність військових судів європейським практикам. Зокрема, адвокат та колишній заступник військового прокурора Центрального регіону України Анатолій Маркевич під час дискусії в тому ж Інституті ім. В.М.Корецького зауважив, що в минулому році Європейський суд з прав людини однозначно прийняв рішення у відомій справі «Міхно проти України», і 1 вересня минулого року констатував, що військові суди в Україні відповідали всім критеріям незалежності.

«Погоджуюсь, що в 90-х роках до системи військових судів в Україні були претензії. На той час вони матеріально забезпечувалися Міністерством оборони, і звання офіцерам присвоював Міністр оборони. Ці обставини були  враховані у змінах в законодавство, і ще наприкінці  90-х років було чітко зазначено, що військові суди матеріально забезпечуються через судову адміністрацію, як і всі інші суди, а військові звання суддям присвоює президент. Тож питання про будь-яку залежність цих судів від військового командування було зняте», – заперечив досвідчений юрист будь-яким закидам з боку скептиків.

Як досвідчений юрист, Анатолій Маркевич нагадав, що в умовах військового конфлікту об’єктивність місцевих судів при розгляді справ, які стосуються військових, може викликати сумнів, адже судді, переважно – це місцеві жителі, і кожному з них «у голову не заглянеш» стосовно настроїв, переконань та подвійних стандартів.  

«Якби усі справи щодо військовослужбовців  розглядалися виключно військовими судами, які жодним чином не пов’язані ані з місцевою владою, ані з військовим командуванням, це було б підґрунтям для зменшення нарікань щодо вибіркового правосуддя. Зараз така проблема є», – наполягає він.  

ВІЙСЬКОВА ПОЛІЦІЯ ПРИЙДЕ – ПОРЯДОК НАВЕДЕ

Законопроект про Військову поліцію, в яку має перетворитися нинішня Військова служба правопорядку, із наданням новоствореному органу повноважень щодо проведення досудового розслідування, узгоджується в профільних комітетах та інституціях вже протягом трьох років і переживає чи не четверту редакцію. Тобто, законопроекту про поновлення військових судів, який «гуляє» лише два роки, є куди «зростати».

Якісь непевні чутки виникли довкола того, що головні складності з погодженням законопроекту про Військову поліцію виникли... на рівні Головної військової прокуратури, слідчі якої зараз на свій розсуд визначають підслідність собі будь-яких військових (або не військових – таких, за відкритими джерелами, більше 52 відсотків!) справ. За чутками, складнощі виникли вже на початковому етапі, адже представники Військової прокуратури просто відмовилися розглядати це питання без будь-яких додаткових пояснень.

А ще дається взнаки прискіпливість Міністерства внутрішніх справ, від якого до законопроекту про військову поліцію раптово почала надходити величезна купа зауважень, в тому числі по тих статтях, які вже були узгоджені під час погоджувальних нарад.

Оптимісти обережно говорять навіть, що обидва  законопроекти, як про військові суди, так і про військову поліцію, не мають жодних шансів, адже відсутня політична воля до їх прийняття.

Можна припускати, що причиною такого відвертого зволікання є конкуренція ідей. Відомо про існування альтернативного законопроекту, яким передбачено утворення Державного бюро військової юстиції, як центрального органу виконавчої влади зі спеціальним статусом, ініціатором якого, судячи з усього, є Генеральна прокуратура України.

Державне бюро військової юстиції має перебрати на себе функції попередження, виявлення, розслідування та розкриття злочинів, кримінальних вчинків, віднесених до його підслідності. Ця ж структура, за задумом, відповідатиме за здійснення державного нагляду та контролю за дотриманням законності й правопорядку в Збройних Силах України  та інших військових формуваннях, захищатиме інтереси держави в чутливих сферах оборони та національної безпеки, як і законні інтереси й права військовослужбовців.

Особовий склад нового Державного бюро має формуватися з військовослужбовців та державних службовців. Принаймні, частину цієї структури складатиме військової поліція, яка має бути сформована на основі існуючої Військової служби правопорядку.

Може бути й так. Але за всіх організаційних нюансів варто не забувати – час спливає. Війна продовжується, і це ставить перед правоохоронною системою нові, не відомі досі завдання, серед яких оцінка дій командира на полі бою – не найскладніша функція.

Отже, військовою справою мають займатися військові юристи, досвідчені як у правових питаннях, так і в складних військових взаєминах. Але це потрібно робити прямо зараз. Точніше – це треба було робити ще вчора. Адже правопорядок і висока дисципліна у військах – запорука їх боєздатності.

Дмитро Шкурко, Київ

КОМЕНТАР СПЕЦІАЛІСТА:

Оскільки певні думки, наведені у матеріалі, виглядають як полемічні, Укрінформ звернувся за коментарем до фахівця, начальника Управління правового забезпечення Генерального штабу Збройних Сил України полковника Максима Кушніра:

– Для практикуючих правників є абсолютно очевидним – військові суди матимуть виключно позитивний вплив як на судову систему країни в цілому, так і на стан військової дисципліни у Збройних Силах України та інших військових формуваннях.

Хотів би привернути вашу увагу ще до одного аспекту – до оперативності розгляду справ. Наприклад, гучна і величезна за обсягом документів, свідків, потерпілих кримінальна справа щодо Скнилівської трагедії розглядалася колегією суддів військового апеляційного суду Центрального регіону України менше ніж 6 місяців. Водночас, кримінальне провадження по обвинуваченню генерала Назарова В.М. у недбалості, про яке згадується у статті,  розглядалося Павлоградським міськрайонним судом Дніпропетровської області з грудня 2015 року до березня 2017 року, хоча сама справа значно менша за обсягом.

Насправді, це серйозна проблема.

Наведу просту статистику. За інформацією Військової служби правопорядку Збройних Сил України, з початку 2017 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено 1275 кримінальних правопорушень стосовно 1476 військовослужбовців. Із зазначеної кількості розпочатих кримінальних проваджень судами прийнято рішення щодо 46 осіб. Варто усвідомити, що це менше 3 відсотків від числа осіб, які притягуються до відповідальності.  

Більшість скоєних кримінальних правопорушень, – близько 80 відсотків, стосуються ухилення від військової служби, порушення при поводженні зі зброєю, викрадення або знищення майна. Це складні справи, які потребують розуміння військової системи підпорядкування і забезпечення. Цивільним фахівцям це робити об’єктивно важко, при тому, що ми жодним чином не ставимо під сумнів їхню правничу компетентність. 

За станом на сьогодні суди прийняли рішення ледь по третині кримінальних проваджень військової спрямованості, внесених до ЄРДР. Ми розуміємо, що такий стан обумовлений низкою причин, серед яких велика завантаженість суддів, потреба у додатковому часі для розуміння невійськовими суддями порядку і особливостей проходження військової служби. Час є необхідним також для пошуку та ознайомлення з додатковою нормативно-правовою базою, зокрема, наказами Міністерства оборони України, статутами і настановами – а це величезний масив!, - які є необхідними для прийняття об’єктивного рішення.

Але це проблема. Головний метод запобігання злочинам і правопорушенням – не стільки жорсткість покарання, скільки його невідворотність. Таку невідворотність важко забезпечити, коли суди фізично не справляються з обсягом справ, що призводить до затягування процесів і негативно відбивається на тому ж стані дисципліни і правопорядку у військах. Таке замкнуте коло треба рішуче розірвати.

Ще один нюанс. У системі військових судів мають існувати спеціальні процедури. Наприклад, раніше практикувалися виїзні судові засідання, які сприяли не лише оперативності розгляду кримінальних проваджень, але й правовому вихованню військовослужбовців,  зміцнювали дисципліну, що особливо важливо в умовах бойових дій.

Важливо також, що з відновленням військових судів Україна створить правову інституцію, яка отримає повноваження на притягнення до відповідальності посадових осіб Російської Федерації за вчинення воєнних злочинів на території України.

Погляньте, що робить Слідчий комітет РФ – вони щодня порушують справи проти українських військовослужбовців, які діють в АТО. Ми не лише маємо надати правовий захист нашим військовим, але й активніше збирати доказову базу стосовно злочинів, які Росія і російські військові й найманці щодня вчиняють на окупованих територіях України. В умовах збройної агресії з боку Російської Федерації відновлення діяльності військових судів є нагальною необхідністю, щонайменше на особливий період.

На наше переконання, військові суди в Україні мають бути відновлені та стати складовою всієї системи військової юстиції. Зрозуміло, що ця робота має здійснюватися у відповідності до чинного законодавства, з урахуванням кращого національного та міжнародного досвіду.

При цитуванні і використанні будь-яких матеріалів в Інтернеті відкриті для пошукових систем гіперпосилання не нижче першого абзацу на «ukrinform.ua» — обов’язкові. Цитування і використання матеріалів у офлайн-медіа, мобільних додатках, SmartTV можливе лише з письмової згоди "ukrinform.ua". Матеріали з маркуванням «Реклама» публікуються на правах реклами.

© 2015-2017 Укрінформ. Усі права застережені.

Дизайн сайту — Студія «Laconica»
Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-