Наші спецслужби надали справі порятунку ЦВК максимальної ваги. Ми могли залучити будь-якого фахівця з IT-ринку України. Картинку «Яроша-переможця» (росіяни помістили її в jpg у теку на певному веб-сайті, до якого доступ був лише у них) ми знайшли за десять хвилин до російського ефіру, де його мали оголосити «переможцем». Вони хотіли зробити так, щоб підставити картинку на сайт ЦВК, щоб внести сум'яття: Ярош лідирує. У рамках заходів по порятунку системи, ми знайшли сайт, на якому хакерами РФ була підготовлена картинка «Яроша-переможця», та сховали її. Вони просто не могли до неї дістатися. Наші хлопці дуже зміцніли, як професіонали, у цьому проекті в травні 2014 року. Це справді унікальний випадок. Україна, така наша доля, в багатьох процесах є першопроходцем. У випадку кібервійни – це саме про нас. Оскільки ми вперше зіткнулися з таким брутальним втручанням у виборчий процес, в кінцевому результаті – зловмисники не досягли своєї мети. Але це був серйозний перший удар у кібервійні. Після того вже стало зрозуміло, що відкрився новий фронт. Другий і серйозний удар у кібервійні – відключення енергопостачання обленерго. І я був би обережний в оцінках щодо нашого майбутнього.

Щодо кожної з цих складових можна сформувати якесь поле для обговорення. Мені ситуація видається не такою простою, якою хотіли б її бачити ті люди, котрі звикли ділити світ на чорне і біле. Заборонені соціальні мережі непідконтрольні українській владі, та інформація, яка накопичується в цих мережах  користувачами з України, автоматично стає доступною спецслужбам. Використовують останні ці дані чи ні (скоріше – перше), але така можливість є. Можливість збирання даних чутливих – про геолокацію, про вподобання конкретних користувачів, по якихось переміщеннях, аж до переміщення військових частин, що особливо було серйозним і критичним в 2014 році. Коли людина щось постила ВКонтакті, а через 10 хвилин туди прилітав «град» чи щось таке – це було, цього не можна заперечувати.

- НАТО практично ухвалило заборону.

- Вони прокоментували це таким чином, що це має відношення до безпеки держави. Те, що має відношення до безпеки української держави – це внутрішні справи української держави. Решта організацій надали коментарі достатньо стримані. Ніхто в світі не підняв якусь величезну інформаційну хвилю з цього приводу. Більше того, як ми можемо спостерігати, ця хвиля потроху згасає і в Україні. Бо, з одного боку, ті користувачі, які мають відповідну технічну підготовку, навчилися оминати цю заборону.

Будь-який крок, що спрямований на очищення нашого інформаційного простору від ворожої пропаганди, я розцінюю як позитивний. Що стосується обмеження, я погоджусь з думкою окремих своїх колег, що перш за все потрібно проводити роз'яснювальну роботу, інформаційну кампанію, спрямовану на те, щоб люди користувалися іншими сервісами. 

- Вам достовірною здається та цифра, що тільки 300 тисяч людей з 10-ти мільйонів українських користувачів встановили собі обхід блокування?

Навіть якщо у 10 разів ми зменшили аудиторію росмереж, то з точки зору безпеки українського інтернетпростору – це суттєве досягнення

- Я думаю, що ця цифра є достовірною, але так само очевидно – вона не є остаточною. Вона не є остаточною, а люди, можливо, взяли певну перерву, взяли час для того, щоб пересвідчитися в тому, що або вони можуть прожити без цих соціальних мереж, або вони можуть безпечно використовувати ті засоби, які дозволяють обійти заборону, це ми так само повинні розуміти. Можливо, ця цифра в якійсь довгостроковій перспективі досягне там мільйона, приміром. Ну, а якщо в 10 разів ми зменшили цю аудиторію, то з точки зору безпеки українського інтернетпростору – це суттєве досягнення. Яким іншим чином можна протидіяти? На жаль, на мій особистий погляд, як кажуть, не фаховий, а скоріш громадський, наше суспільство не є сприйнятливим до роз'яснень. От роз'яснювальна робота – це кропітка і тривала праця. Якщо ми хочемо якихось ефективних заходів, от так зробили – і все. 

- Для України наступальні кібероперації (або звичайнісінький державний кібертероризм, який ми можемо спостерігати по відношенню до нашої держави, по відношенню до інших держав, до фундаментальних якихось механізмів демократії) не є, на мій погляд, метою. Не є для України звичайною поведінкою. Ми не підтримуємо, не пропагуємо і не спонсоруємо тероризм і так само не підтримуємо і не фінансуємо кібертероризм. Але якщо б керівництвом країни було поставлене таке завдання, якщо у цьому виникне стратегічна або тактична потреба, якщо будуть зрозумілі кінцеві результати такої діяльності, то за умови всіх перелічених факторів та наявності відповідних людських, фінансових, організаційних ресурсів можливі операції будь-якого масштабу. Те, що кіберпростір став зоною ведення бойових дій, як це розцінює НАТО – один із кроків до того. Але мені хотілося б вірити, що до повноцінного застосування кібероперацій в рамках ведення бойових дій не дійде.

Лана Самохвалова, Київ

Фото: Олена Худякова, Укрінформ