А їй би рік помовчати. Савченко і «чорти лисі»
Ви тільки не смійтеся, але я знову про Надію Савченко. Поточних приводів, щоб робити великий матеріал про неї, немає. Але звичка відзначати ювілеї, річниці невикорінна. І ось рівно рік тому, 25 травня Надія Вікторівна повернулася на Батьківщину. День витратила на те, щоб відпочити, виспатися і 27 травня дала велику прес-конференцію, яка сповнювала ґрунтовними надіями на її велике майбутнє.
Говорити про неї як про політика в даний момент сенсу, загалом, немає. Але оскільки до річниці її повернення розмови про неї все одно пожвавляться, то корисно подивитися на казус Савченко і деякі супутні йому деталі.
САВЧЕНКО ЯК ІНФОРМПРИВІД – В УКРАЇНІ ТА РОСІЇ
В українському інформаційному полі останнім часом новини зі згадуванням цього імені істотно відсторонені від його носія. Судіть самі.
«Верховна рада скасувала закон Савченко"» (18 травня). «Савченко не голосувала за закон, що забороняє колорадську стрічку» (16 травня). «Надія Савченко зібралася шантажувати США укладенням союзу з Росією» (5 травня). «Віра Савченко зачепила машиною жінку. Нардеп Надія Савченко була в салоні» (15 квітня). «Надія Савченко створила нову партію замість платформи РУНА» (13 квітня). Все. Невеликий улов подій за півтора місяці. Цілком адекватна оцінка ефективності нардепа.
А тепер звернемося до неадекватної оцінки, тобто – до роспроповських ЗМІ. О-О-о, тут є що почитати, подивитися і послухати. «Надія Савченко: У Верховній раді немає чоловіків» (21 травня). «Казус Савченко» (Випуск пропагандистського ток-шоу Першого каналу «Час покаже» від 12 травня). «Савченко прояснила ситуацію з образами членів АТО» (11 травня). «Савченко назвала українських військових бидлом» (11 травня). «Савченко поїхала в Індію від "тошнотного Євробачення» (10 травня). «Савченко відмовилася вітати українців з травневими святами» (1 травня).
Відразу обмовлюся, що обидві новини від 11 травня взаємопов'язані, точніше одна випливає з іншої. В реальності Савченко не називала українських військових бидлом. Це слова поста фейкового аккаунта «Надія Савченко» тьху-тьху-тьху, згинь нечиста – соцмережі «ВКонтактє».
Цікава деталь – з особливою радістю цей мерзенний пост підхопили роспроповські телевізійники – спочатку НТВ (11 травня). Правда, в той же день прес-секретар нардепа Тетяна Проторченко спростувала ці слова, заявивши, що «у Надії немає сторінки в соцмережі «ВКонтактє». Сторінка, про яку йдеться, фейкова, і, відповідно, інформація фейкова».
Заявив прес-секретар хоч якого, але все ж парламентарія. Тобто фактично – заява від самої Савченко. І воно цитувалася російськими агентствами. Однак наступного дня – 12 травня в ефірі Першого каналу «Казус Савченко» провідні Анатолій Кузічев і Катерина Стриженова (боже, у що вона перетворилася, тітка, яка скандально горланить, а колись була дуже милою, в Театрі Квартет «грала»), чесно дивлячись в камеру сказали на два голоси, що «ці слова (про військових-бидло - ред.) були спростовані ким завгодно, крім... крім... (театральна пауза) крім самої Надії Савченко». Судячи з усього, подібні фейкові пости «ВКонтактє» – саме з такою метою створюються – робити з них фальшиві новини, які працюють за принципом «ложки знайшлися, але осад залишився»...
Друга характерна деталь – зверніть увагу, що всі російські «новини» про Савченко – це не стільки новини у повному розумінні слова, скільки цитування якихось традиційно дивних її висловлювань (справжніх або фейкових – причому в другі простіше повірити через абсурдність і непередбачуваність перших). Взагалі, прийом «думка як новина» в інформполі використовується дуже часто. Але у випадку з Савченко новинами стають, точніше, робляться не стільки думки, скільки застереження, схлипи і грубуваті афоризми. І не можна сказати, що у цьому винні тільки журналісти (або пропагандисти).
Велика частина провини і на самій Савченко, яка так і не навчилась робити чітко акцентовані заяви, що не допускають вкрай негативних тлумачень. Та й чи можна взагалі говорити про наявність у Савченко чіткої власної думки, якщо її соціальні погляди настільки безсистемні і розмиті, що присвоєною «думкою» у неї може стати ледь не будь-яка теза, піднесена їй у правильній обгортці. Коли поруч з Савченко були адвокати, люди високопрофесійні, порядні, щиро зацікавлені в її долі та іміджі, вона здавалася розумницею і просто розумною. Відірвавшись від них, їхньої системності та освіченості, Савченко, піднесена на небувалу висоту, стала зразком амбітності, безграмотності, скривдженості. Частіше відсутня, переважно така, що говорить, частково фейкова.
ЧОТИРИ РОЗВОРОТИ ПРО САВЧЕНКО ВІД ЗНЕХТУВАНОГО АЗАРА
Цього тижня, напередодні, розгорівся скандал між Айдером Муждабаєвим, колись російським журналістом, який назавжди переїхав до Києва, та Іллею Азаром. Муждабаєв вважає наклепом те, що старий знайомий Ілля Азар назвав його «фашистом» і відмовився вибачитися за це формулювання.
Але, здавалося б, яке відношення має Азар до Савченко? Хто не був глибоко занурений у «кейс Савченко», вже, мабуть, і забули. Наприкінці грудня 2015 року тоді ще спецкор «Медузи» Ілля Азар відправив Савченко, яка вкотре тоді голодувала, понад 30 питань для інтерв'ю. Сама Савченко та її адвокати визнали значну частину питань явно провокаційними (враховуючи, що їхній адресат знаходиться під арештом і звинувачується за важкою статтею). Надія відмовилася відповідати і більш того, не стримавшись, написала лист Азару. Лист російською мовою, яка для неї не рідна, і в якій вона робить багато помилок. «Медуза» ж так і опублікувала лист з усіма дбайливо повтореними помилками.
Історія стара. Однак мала продовження. Вже у травні цього року Азар приїхав до Києва. І цього разу таки поговорив з Савченко, яка присмірніла щодо нього. Поговорив ще багато з ким, у тому числі з найближчою помічницею Віктора Медведчука Оленою Маркосян. І написав статтю про Надію Савченко. Матеріал – щоб ви собі уявляли – на чотири розвороти, тобто 8 сторінок формату А3, 70 тисяч знаків (з пробілами)! Майже два авторські аркуші! Тобто пристойного розміру посібник. В Україні цей матеріал пройшов практично непоміченим. Хоча там було багато цікавого.
Цікаво розповідає депутат ВР від «Батьківщини» Олексій Рябчин: «Вона (відразу після повернення, – ред.) ставила шалену кількість питань: «Ой, розкажіть про пенсійну реформу. Що це таке, як має бути, чому у нас так, а не так?».
Це один в один збігається з давніми спогадами Марка Фейгіна: «Савченко - не просто людина, яка думає, аналізує, а й людина, яка цікавиться і вміє вчитися. Коли ми з нею спілкувалися, вона часто цікавилася: "Марк, які взагалі бувають системи права? Що таке "загальне право"? А "континентальне"? ... Це так не схоже на багатьох політиків, упевнених, що вони знають все. Подібне бажання і вміння вчитися - рідкісна і дуже сильна якість Савченко. Знання, багато праці створюють передумови для успіху. Взяти книгу в руки не соромно. Надії всього лише 35 років. Це небагато. У неї може бути велике майбутнє».
Вчитися, вчитися і ще раз вчитися. Це говорили всі, хто хотів їй добра. Той же Олексій Рябчин, колишній доцент Донецького національного університету, переїхавши до Вінниці, пропонував Савченко вступити в його виш: «Їй цікавили юридичні та економічні речі, і я сказав їй, що це буде символічно – ось вона воювала, а тепер вчиться, і люди це сприймуть. Але вона пішла своїм шляхом».
І це ще не все. Виявляється, Савченко також відмовилася їхати вчитися в Стенфорд по лінії Фонду Сороса. Але чому?! Сестра Віра пояснює: «Надя – практик». Ага, у розумінні сестер Савченко, практик, очевидно, може бути і безграмотним.
Ну і особливо цікава третя частина цього величезного матеріалу. Ось її заголовок, підзаголовок, вступ:
«Надія Савченко та повернення Донбасу
Чи можна конвертувати розчарування патріотів у підтримку прихильників федералізації України
...У третій частині публікації спецкора «Нової газети» Іллі Азара... йдеться про несподіваний варіант розвитку її (Савченко - ред.) політичної кар'єри. Деякі експерти говорять про її можливий альянс з силами, які виступають за федералізацію країни та реалізацію політичної частини Мінських угод. І навіть бачать в ній постать, яка здатна очолити «сепаратистські» території після повернення їх під контроль Києва».
Відчуваєте сепарський запашок? Останні дві глави матеріалу – «Проект Медведчука» і зовсім коротенька – «Амбіції». Наприкінці першої з них медведчуковська соратниця Маркосян розгорнуто викладає добре знайому прокремлівську нісенітницю «Українського вибору».
А в останній главі Савченко говорить наступне: «Я можу дати шість варіантів виходу (з війни - ред.), і якийсь з них буде однозначно правильним. Як нормальна розсудлива розумна людина, я сумніваюся, чи прийму правильне рішення, коли прийде час його приймати. Але рано чи пізно приймати рішення доведеться, а чи буде воно правильним, покаже історія». Закінчується матеріал сентенцією Азара, що при цьому «Савченко чомусь упевнена, що їй все ж таки дадуть приймати рішення».
Таке враження, що заради цього чергового варіанта впихування окупованих територій до складу України і видавався в «Новій газеті» цей НЕЗГРАБНО величезний матеріал.
Так що, думаю, правильно Муждабаєв посварився з Азаром.
НЕ СЛУХАТИ КАНДИДАТІВ, А ВСЛУХАТИСЯ В НИХ
Разом з поверненням Савченко, з незабутньою зустріччю босоніжки в Борисполі; з виконанням гімну у Верховній Раді, коли навіть Опоблок, здається, злякано підтягнувся і намагався підспівувати якомога щиро, будуть часто згадувати її першу прес-конференцію 27 травня. Тоді вона справила велике враження.
Як вже говорилося, це частково пояснюється тим, що сестри Савченко до того часу ще не обрізали інтелектуальну пуповину, яка об'єднувала їх з адвокатами. За їхньої присутності, під їхнім наглядом соромно було нести ахінею, яка станеться пізніше.
А у випадку особливо складних питань, Надія, щиро дивлячись в очі тому. хто їх ставив, говорила, мовляв, тільки вийшла з в'язниці, і мало що знає в цій сфері, але буде розбиратися. Оточуючими це помилково розумілося так, що вона буде якоюсь мірою вчитися, а не почне кар'єру геніального практика, який тільки ляпає що попало і де прийдеться.
Зараз, заднім числом, згадуються й інші тривожні моменти. Наприклад, її негативні, зневажливі відгуки про журналістів, які ось прямо так все-все і завжди спотворюють. Тоді це здалося наслідком того, що вона довго «сиділа» на російських медіа. А тепер, думаємо, що ні – просто Савченко, ні Надія, ні Віра, не мають адекватного уявлення про журналістику, її принципи роботи, її стандарти, етику.
Неправильно ми зрозуміли на тій «пресухє» й інші її слова. Наприклад, що вона готова «для звільнення хлопців, для припинення війни» вести переговори «хоч з чортом лисим». Ми ж під «чортом лисим» мали на увазі, ну, скажімо, Путіна. А вона – сепарських лідерів, переговори з якими дорівнюють їхньому визнанню, а значить, дипломатичній здачі України.
Тоді ж Савченко скоромовкою сказала, що «нам не можна давати зброю, це може призвести до Третьої світової». Але це було побіжно у відповіді на інше питання. І докладних роз'яснень від неї ми тоді не вимагали, додаткових запитань не ставили. Незручно. Все ж героїня, українська Жанна д'Арк. Засоромилися. А даремно.
До чого це я. В Україні через два роки президентські вибори, через два з половиною – парламентські. З кожним місяцем це буде відчуватися все сильніше. Треба буде уважно вслухатися в скоромовки, обмовки та інтонації кандидатів, щоб менше потім засмучуватися підсумками виборів.
Олег Кудрін, Рига.
