Вибори в Британії: швидко і без істерики

Вибори в Британії: швидко і без істерики

Аналітика
Укрінформ
Чому мають повчитися у британців українські виборці

18 квітня прем’єр-міністр Великої Британії Тереза Мей оголосила про намір провести 8 червня в країні парламентські вибори. Офіційний старт виборчої кампанії ще попереду (після виконання деяких формальних процедур), закон каже, що такий офіційний старт має бути оголошений не пізніше, ніж за 25 днів до виборів. Тобто, всього лише стільки часу відводиться на організацію всього процесу - висування кандидатів, агітацію та голосування. Але якщо навіть рахувати від заяви Терези Мей, то й тоді вся кампанія триватиме всього півтора місяці…

Зараз мова не про політичні мотиви рішення прем’єра, а про те, що напевне викликає здивування у багатьох українців, які спираються на власний досвід: як це британці встигнуть за такий короткий час все закінчити? Але ж встигнуть, які можуть бути сумніви! Тоді чому у них – все швидко і спокійно, а у нас – три місяці з шаленими пристрастями на межі з істерикою? І це не рахуючи мінімум півроку «підходу» до офіційного початку компанії.

При цьому, головна різниця між Великою Британією та Україною зовсім не в тому, що у них досконале, «відшліфоване» виборче законодавство, а у нас воно змінюється перед кожними виборами. Насправді, ситуація тут якраз навпаки - наше законодавство виглядає більш досконалим і детальним, особливо у плані запобігання можливим фальсифікаціям.

Для багатьох українців буде новиною дізнатися, приміром, що у Великій Британії щоб отримати бюлетень для голосування виборцю не треба пред’являти на виборчій дільниці документ, що засвідчує його особу, досить назвати ім’я, яке є у списку виборців. Тобто, можна назватися чужим ім’ям і проголосувати. А коли прийде «справжній» виборець – то йому теж мовчки, без «слідства», дадуть бюлетень. Вибори організовує і проводить Уповноважений по виборах, якого призначає уряд, а цей Уповноважений призначає голів і членів місцевих виборчих комісій, і жодних там представників від політичних партій – такі там лише як спостерігачі, причому дуже обмежена кількість. Тобто, усіх осіб, що проводять вибори, просто призначає чинна влада, про що влада українська може тільки мріяти. Бюлетені у Великій Британії рахують не одразу на дільницях привселюдно, а везуть до спеціального центру підрахунку голосів, і нікого чомусь не турбує, що з цими непідрахованими бюлетенями може статися в дорозі.

Головна різниця між ними і нами - у ставленні – щирому чи удаваному - і української влади, і значної частини українських виборців до виборів як до якогось стихійного лиха, яке повністю паралізує роботу уряду і парламенту на час виборчої кампанії і якого через це треба всіляко уникати, а якщо вже це лихо неминуче, то треба довго і ретельно готуватися, аби мінімізувати його руйнівні наслідки для країни. Тим часом, вибори – обов’язковий і головний елемент демократії, бо вибори (чи референдум) – це той момент, коли народ (виборці) мають змогу безпосередньо і прямо творити політику і впливати на формування влади. Простіше кажучи, коли в країні є справжня демократія, тоді вибори – це найбільше благо, і чим їх більше, тим краще. Звісно, за такого ставлення до виборів як до найвагомішого впливу народу на владу жодних поважних причин (окрім війни, звісно) уникати їх нема і бути не може. Якщо хтось дивуватиметься, чому британці за такого «ліберального» виборчого законодавства не фальсифікують підсумки голосування і не заробляють по «500 гривень» за голос, то згадайте популярний анекдот про картярів, який починається фразою: «джентльменам вірять на слово!», а закінчується: «ох і почало мені щастити!»

Теза про те, що з оголошенням виборів усі депутати, уряд, чиновники на місцях займатимуться тільки виборами і вся інша робота, за яку ці державні мужі отримують зарплату, буде відсунута вбік, у нас, в Україні, стала аксіомою і сприймається як закономірність будь-яких виборів. Але ж так не повинно бути! Вибори – виборами, а уряд чи парламент мають виконувати свою звичну роботу, і навіть більше: саме наближення дня виборів має спонукати чинних урядовців та депутатів працювати якнайпродуктивніше, аби виборці знову довірили їм керувати державою і творити закони. А безпосередньо виборами мають займатися чиновники, для яких це і є основним службовим обов’язком. У нас чомусь зовсім не так.

Мільйони українських виборців чомусь упевнені, що «вибори нічого не змінять», що «вибори – це тільки зайве витрачання коштів», що «гроші, які йдуть на вибори, краще роздати пенсіонерам», тощо. А для британських виборців все це звучить як дикість. Вони ніколи не зрозуміють, чому на виборах треба економити і чому їх проведення треба максимально ускладнювати. Можливо, і через таку протилежність поглядів на вибори пересічний британець назве пересічного українця «варваром», якому не місце у цивілізованій Європі?

Нам справді треба змінювати не лише наше виборче законодавство, а й насамперед ставлення українців до виборів. Політикам, експертам, політологам, журналістам треба, як-то кажуть, день і ніч, повторювати азбучну істину демократії: вибори – це благо для країни, для нашого спільного заможного майбутнього. І воно обов’язково настане, так швидко, як швидко ми навчимося проводити вибори, як британці, в стислі терміни і без істерики.

Юрій Сандул. Київ.

Приєднуйтесь до наших каналів Telegram, Instagram та YouTube.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-