Системна корупція дала системну тріщину
З дня, коли НАБУ затримало голову ДФС Романа Насірова (2 березня), на країну накотився справжній «дев’ятий вал» інформації про обшуки, арешти, порушення кримінальних справ проти корупціонерів. Детективи з НАБУ та слідчі Генпрокуратури, ніби у «соцзмаганні» між собою, добралися вже до найвищих держорганів, куди досі «не ступала нога» борців з корупцією – ДФС, НБУ, АМКУ, «Укрзалізниці». І раніше, за три післямайданні роки, ловили «на гарячому» хабарників, але такої, як зараз, інтенсивності та високої статусності підозрюваних ще не було. Прямим підтвердженням того, що українським корупціонерам зараз незатишно, є й різке в останні дні посилення «руху опору» серед корупціонерів, маємо на увазі найвідоміші факти з цього ряду – запровадження обов’язку електронного декларування доходів та статків активістів громадських організацій, статутна діяльність яких включає боротьбу з корупцією, і, особливо, очевидні спроби зриву, формально - з технічних причин, роботи системи електронного реєстру декларацій держслужбовців.
Що це разом означає? Чи, раптом, не рішуче посилення боротьби з найбільшим всеукраїнським «драконом» - корупцією, простіше кажучи – з крадіжкою бюджетних (народних) грошей?
У принципі, може бути дві однаково правдиві відповіді, кому яка більше подобається. Перша: покарання або навіть усунення з посади того чи того корупціонера – це хоч і малесенький, але крок вперед, тобто, явище, безумовно, позитивне. Друга: оскільки заміна одного казнокрада на посаді іншим не зачіпає основ системи, яка породжує корупціонерів, руху вперед нема, і це вже явище негативне.
Як бачимо, відповіді протилежні, але кожна має свою логіку. Розбиратися у суперечностях цих логік, з’ясовувати конкретні мотиви того чи того кроку правоохоронців, дошукуючись яка відповідь більш правдива – не тема суто журналістського твору. Це, за великим рахунком, тема досліджень і дисертацій політологів та істориків. Залишимо це їм. З усього величезного обсягу інформації на «антикорупційну» тематику зауважимо лише один не зовсім помітний, але все-таки очевидний висновок.
Сьогодні, за чинної влади, корупція не є принципово більшою чи хоча б іншою, ніж п’ять, десять чи двадцять років тому. Вона була і, на жаль, досі залишається системним елементом організації та функціонування українського чиновництва, а отже і всього апарату держави. І не тільки держави – хабарництво у тій чи тій формі стало невід’ємною частиною життя всього українського суспільства. Недарма ж ми так часто вживаємо термін «системна корупція».
Ретельне приховування від суспільства реальних незаконних доходів найвищих чиновників – одна з небагатьох обов’язкових умов існування «системної корупції». Так, і раніше усі і завжди знали, що чиновники крадуть, але без знання суспільством конкретних цифр система могла успішно уникати загальної відповідальності, час від часу скидаючи «баласт», тобто відвертати увагу і обурення людей з принципів функціонування системи на тих, кого у відомій радянській пісеньці називали «кто-то кое-где у нас порой».
Нинішня ситуація з корупцією принципово відрізняється від тієї, яка була раніше, не кількістю обшуків чи арештів. Ця кількість може знову зменшитися. Принципова різниця в тому, що сьогодні вперше в історії незалежної України оприлюднили (точніше – почали оприлюднювати) доходи від корупції конкретних осіб, насамперед – чиновників найвищого рангу. Про те, що перше оприлюднення декларацій держслужбовців найвищого рангу восени минулого року стало шоком для мільйонів пересічних українців, сказано вже немало, але воно стало ще й тріщиною у монолітній, вибудуваній десятиліттями, якщо не століттями, політичній системі, за якої владна верхівка збагачувалася за рахунок решти суспільства і не відповідала за це. І цю тріщину вже ніяким цементом не залатаєш, вона – смертельна. Усі спроби відновити «статус-кво» (а саме це – кінцева мета і зриву роботи сайту електронних декларацій, і прирівнення громадських активістів до держслужбовців у питанні декларування доходів, і атаки на новостворені антикорупційні органи на кшталт НАБУ) можуть лише відтягнути агонію.
Якщо найголовніша «військова таємниця» системи – що крадуть, крадуть масово і у грандіозних масштабах - перестає нею бути, значить система втратила життєстійкість, втратила функцію свого відтворення, а отже приречена на загибель, причому в найближчому майбутньому. І жити їй залишилося лічені роки чи навіть лічені місяці. І в даному випадку зовсім не важливо, з яких мотивів НАБУ чи ГПУ проявляє активність – щоб здолати корупцію, щоб покарати конкретного чиновника чи щоб замість казнокрада з клану конкурентів посадити такого самого, але «свого». У житті всі ці мотиви цілком можуть проявлятися одночасно. Важливо, повторимо, що в будь-якому випадку руйнується фундамент, на якому корупція тримається. Адже суспільство, усвідомивши не лише те, що крадуть, але й скільки конкретно крадуть, ніколи з цим вже не змириться, і трохи раніше чи трохи пізніше, але обов’язково систему безкарного розкрадання суспільного добра знищить.
Юрій Сандул. Київ.
