Лютий 1917: Росія, Україна, Крим

Лютий 1917: Росія, Україна, Крим

Укрінформ
Сторіччя єдиної спроби встановлення демократичного ладу в Росії змушує «прокрутити плівку» історичної панорами ще раз

Значення цієї події дуже довго або замовчувалося, або подавалося надто тенденційно. А поміркувати є над чим, тому що, хоча це і є загальним місцем - без Лютого не було б Жовтня, а відтак – усе ХХ століття мало б інший сценарій і для Росії, і для України, і, навіть, для Криму…

Росія: Назавжди втрачений шанс

Одразу відповімо на питання: чи могла втриматися монархія у Росії взагалі? – У варіанті самодержавного (абсолютного) ладу, звичайно, ні. Щодо впровадження Конституції – можливо, але робити це треба було років так за сорок до 1917-го. Чому? А тому що спадщина правління Олександра II прямо на це вказувала, даремно він ранком свого останнього дня життя 1 березня 1881 року завізував проект достатньо обмеженого основного закону та доручив опрацьовувати його у Держраді. Вибух на Єкатерининському каналі звів нанівець не тільки життя окремого монарха, але – підписав відстрочений вирок самому способу правління. Нащадки не просто поховали цей проект, а ще й примудрилися зруйнувати майже усі реформи, що виводили Росію у сучасний та цивілізований світ. І відчайдушний крок вже Миколи II щодо впровадження Держдуми у 1905-му – це вже була недієва терапія при гострому інсульті усієї системи влади.

Чого не зрозуміли Романови? Того, що суспільство змінилося,  що жити можна інакше, але для цього треба поділитися владою. Докази? А подивиться результати виборів у перші дві державні думи – от вам і буде реальна соціологія настроїв суспільства в тодішній Російський імперії – вони були вкрай опозиційними до монархії. Але замість діалогу оточення Миколи II обрало самовбивчий варіант ігнорування своїх же співгромадян. Ви незадоволені? – А от вам Столипін, що нібито за економічні реформи, але з військово-польовими судами для учасників протестів та тими самими «столипінськими галстуками» -  шибеницями, тобто. Ви голосуєте за опозицію (різноманітну – від кадетів до більшовиків)? – А от вам виборчий закон, що викидає мільйони виборців із самого процесу виборів. До речі, вони забезпечили собі більш-менш лояльну III Держдуму, але вже IV-та знову встала у глухе протистояння із Зимовим палацом.

Констатуємо: шансів зберегтися при владі у Романових до 1917-го були вичерпані. Прірва роздратування та невдачі на фронті (де російська армія, зазнала одну із своїх найтяжчих поразок саме у Галичині) переважила все: захищати «віру, царя та Батьківщину» стало просто нікому, «нізи» не бачили в тому сенсу, а «верхі» (не оточення царя, а ті самі освічені та активні верстви суспільства) - стомилися від ігнорування.

Тому не буде перебільшенням твердження, що у лютому 1917-го Росії був наданий унікальний шанс: піти шляхом усього іншого світу, долучитися до цього світу та стати реально демократичною державою. Якщо заглибитися у минуле, то аналогічний вибір ще Московія робила ще наприкінці XV століття, під час протистояння Москви та Новгорода, що збирався укласти союз із Литвою, а відтак – із Європою. Чому ж цей шлях не став стовбовим та вирішальним?

Багато сказано, про певні особливості російського народу (у самому широкому сенсі, як населення території Російської імперії), які потребують «жорсткої руки», «вертикалі влади», «хазяїна» і т. і. Нібито, саме тому ключовими персонажами для періодичного споминання стають Іван Грозний, Петро I чи Сталін. Звичайно, монархічний дух має впливове підґрунтя у свідомості росіян (тисячолітня історія, як не як), але ж достало народу розуму сприйняти крах монархії у лютому 1917-го не те, що спокійно, а навіть із великим піднесенням? Може, справа в чомусь іншому?

Однією із причин невдачі Тимчасового уряду вважають слабкість його політики та низький рівень міністрів як менеджерів. Тобто, от ви отримали владу, а розпорядитися нею не змогли, а більш організовані більшовики, що були зіграною командою, показали, що можуть. І з цим треба погодитися - досвіду, безпосередньої практики управління у членів Тимчасового уряду не було. Адже вони представляли якраз ті опозиційні партії, що ігнорувалися монархічною владою та, без перебільшення, тільки і уміли, що красиво говорити у Думі. Вони знали як «має бути», але, зіткнувшись з реальністю, виявилися неспроможними із цим справитися.

Тому Лютий і був приречений на поразку. А разом із ним приреченими стали надії на те, що Росія зможе жити як інші світові держави. Тоталітарний більшовицький лад остаточно знищив відчуття поваги до власності, суспільної думки та можливості змінювати життя мирним шляхом. Країна постійно обирала шлях долання чергових труднощів та героїчно тягнула на собі владу, яка також само не помічала суспільство. Спроба 1991 року повернутися обличчям до світу була придушена вже у 1993-му, адже навіть якщо парламент поганий, розстрілювати його – це якраз доводити, що владі голос народу (який вже є, що ж зробиш?) не потрібен. А все, що сталося після 1999-го – це просто повернення до звичної моделі тої самої «твердої руки» та «хазяїна».

Як не гірко це визнавати, але в лютому 1917-го «російський ведмідь» справді прокинувся, щоб зажити іншим життям, але умови та закони рідного «лісу» змусили його повернутися до свого барлогу, де, здається, він й приречений жити…

Україна: Ті самі помилки, які треба виправляти зараз

А от в чому був сенс Лютого 1917-го для України? Що нам завадило уже тоді піти своїм шляхом та пройти ХХ століття незалежною державою? Аргументи, щодо низької якості еліти та відсутності сильного лідера (на кшталт Пілсудського чи Манергейма) – приймаються, але є, здається, й дещо інше.

Треба визнати, що демократичні традиції, звичайно були куди більш укоріненими саме на українських етнічних землях Російської імперії. Тут і спадщина ще Великого князівства Литовського, і козацька практика, і існування Гетьманщини мали значення. А от розуміння, що саме будувати – не вистачало. Адже хто став на чолі тої самої Центральної ради? Учорашні земські діячі та професура, люди, що були освіченими, але далекими від реального життя українців. А хто був навколо гетьмана Скоропадського? Буржуа поміщики, багатії, які, знову-таки, бачили Україну по-своєму. Нарешті, діячі Директорії, що, по суті мало чим політично відрізнялися від більшовиків. Оце «різнобачення» і привело до того, що тодішня Європа не зрозуміла Україну, як зрозуміла Польщу чи Фінляндію. Відсутність єдиної національної ідеї, та бачення України через двадцять, тридцять, п’ятдесят років і звело усе нанівець. А більшовики виграли, тому що в них була навіть наднаціональна ідея – комунізм для усіх. Стомленим від революційного безладу селянам це здалося більш конкретним ніж чехарда та виривання влади із рук, нехай і у виконанні людей в вишиванках.

Урок Лютого 1917-го для України – це урок того, що держави без ідеї існувати не можуть, точніше – їх просто знищують. В умовах сьогоднішньої агресії Росії корисно про це нагадати – і тим, хто у владних кабінетах, і тим, хто до них дуже хоче потрапити. Винести з них можуть кожної миті, і добре буде, якщо зроблять це свої ж, а не ті, хто дивиться на печерські пагорби крізь бінокль, чи приціл автомату…

Крим: «Остров Крым», як «не фантазія»

Так, саме завдяки Лютому 1917-го і в Криму постало питання самовизначення. Події на півострові були, як пов’язані із загальним контекстом, так й розвивалися за власним сценарієм. Активним був національний рух (фактично – кримськотатарський), були й намагання побудувати окрему демократичну реальність, що протистоїть більшовицькій навалі. І, як не дивно, ці спроби мали доволі цікаві результати. Демократична практика виявилася більш зрозумілою та успішною. Більше того – на повний голос була заявлена позиція щодо того, що Крим може бути самостійним та грати роль демократичної альтернативи Росії.

Для Криму Лютий 1917-го – це історія про можливість вирішувати власну долю на свій розсуд. Що могло вийти з такого експерименту? Тут можна читати «Остров Крым» Василія Аксьонова, автор майже усе вірно вгадав. Можна помріяти про те, що завдяки демократичному Криму швидше від тоталітарного ярма звільнилася б й Україна. Але головне – що у поколінь людей був би вибір, саме те чого сьогодні Криму та кримчанам відверто бракує.   

Віктор Чопа, Київ.            

Приєднуйтесь до наших каналів Telegram, Instagram та YouTube.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-