Марш націоналістів. Куди йдемо?
…Марші українських націоналістів, з якого б приводу їх не проводили, завжди є явищем досить яскравим і неординарним.
Той, що відбувся сьогодні, російські медіа, а можливо і деякі наші телеканали назвуть шабашем бандерівщини чи ще якось. А насправді, все (в усякому разі, на початку) виглядало досить гламурно.
Жодного порівняння з тією потворною клоунадою, що її показали для інформпростору Коханівський та бригада Семенченка двома днями раніше.
У колоні, що піднялася Інститутською до Верховної Ради, міські божевільні були, але зі своїми гіперреволюційними гаслами розчинилися в людському морі.
Не було злості на обличчях. Найбільш розлюченим виглядав Олег Тягнибок на трибуні біля ВР: розчервонілий, з виряченими очима, він, здавалося, зараз кинеться штурмувати ненависну Раду. Та, хто бачив Тягнибока на подібних акціях, знає - це в нього просто така манера виступу.
Сам провідник ВО «Свобода», вочевидь, зробив висновки з трагічного випадку 31 серпня 2015 року. Цього разу поліції на вулицях, якими йшли націоналісти, майже не було (тільки під стінами ВР), порядок на марші підтримував численний загін свободівців з бейджиками «Охорона».
Йшли націоналісти двома колонами. Одна була повністю сформована зі свободівців, у другій ішли «Правий сектор» (полишений Ярошем), «Національний корпус» (створений на базі «Азова»), а також численні маргінальні організації – «Сокіл», «Моноліт», «Вуличний фронт», «Легіон свободи», «Українське козацтво», «Карпатська січ»…
Прапори – суцільно партійні, державних – одиниці. 80 процентів – молодь, 20% із них –шкільного віку. І щоб ви не сумнівалися: сучасна націоналістична молодь неабияк озброєна смартфонами і планшетами, і масово селфилася й постилася під звуки хард-року, який лунав із динаміків у машині в голові колони.
Причому, молодь ішла головним чином у лавах Національного корпусу. А в «Свободі» - більш літні люди, а то й зовсім похилого віку.
Як на слух, то «російськомовних українських націоналістів» тут була ледь не третина, незважаючи на безліч плакатів із закликами зберегти рідну мову. Модератори ж від «оргкомітету» ходи, здавалося, всі команди вимовляли суто російською (іноді з блатним акцентом). Втім, можливо це здалося.
Про те, що з націоналістами напередодні було проведено серйозну розмову, на Банковій чи де інде, свідчить і така деталь: попри грізні вигуки про «бариг у владі», зрадників і корупціонерів, жодного прізвища з імпровізованої трибуни біля ВР названо так і не було. Тільки десь на підступах до ВР «презентували» бутафорну шоколадну цукерку, за допомогою якої, самі знаєте хто, "несе зраду в Україну".
Починаючи мітинг біля Ради, Тягнибок стежив за тим, що каже. Після слів «революцію не завершено…», він трохи знизив патетику і вже не закликав негайно виходити на Майдан, а лишень «контролювати владу», «змусити» піти на вимоги націоналістів. Говорив він, як для себе, не надто довго (бувало, промови вождя тривали по 50 хвилин), Андрій Білецький (від «Національного корпусу» і Андрій Тарасенко (новий очільник «Правого сектора») виступали ще стисліше – за ораторськими здібностями вони явно програвали своєму більш досвідченому союзнику.
Колона націоналістів, яка заповнила Маріїнський парк, реагувала на виступи мляво. Натомість молода генерація патріотів із «Сокола» та інших напівлегальних гуртків розважалась тим, що запалила різнокольорові фаєри. Хтось підпалив і армійську димову шашку, і в задушливому смороді шоковані львівські ветерани в упівських кашкетах почали кашляти й обурюватися: «Це якась кремлівська провокація!». Свободівська охорона, матюкаючись, втопила димовицю в калюжі.
Трійця лідерів (трійця - в царині вітчизняного політичного лідерства, дійсно, сакральне число) зачитала свої вимоги владі і відправила Андрія Білецького озвучити їх у парламенті. Екран перед парламентом показав, що «ультиматум» озвучується в паузі між виступами в обговоренні якогось закону. Причому на трибуні двічі виключали мікрофон (через перебір Білецьким часу).
Втім, це керівників маршу не засмутило. Бо ж акція анонсувалася як презентація об`єднання всіх націоналістичних сил України. І виголошений ультиматум увібрав у собі майбутню програму дій «об`єднаних націоналістів».
А в ній, окрім звичних тез про «усунення влади бариг», «зміни системи» і ухвалення закону про вибори за відкритими списками (що в нашому суспільстві вважається ледь не панацеєю від усіх лих), були й економічні вимоги.
А саме: заборона приватизації стратегічних підприємств, заборона продажу землі, заборона росту цін і тарифів, недопущення підняття пенсійного віку, розірвання стосунків з «грабіжницьким» МВФ, і тому подібне.
Як це завжди буває у націоналістів, вони так і не спромоглися сформулювати й визначитися - що ж робити з тою землею і тими підприємствами, аби вони не були валізою без ручки для держави, та які непопулярні реформи треба провести, аби добитися, як було написано на їхніх гаслах, «успіху нації, слави нації».
Що ж, для українців це думка не нова: варто щось заборонити, і все якось налагодиться саме по собі…
Гасла на плакатах додавали своєрідного шарму програмним заявам. Бо йшлося в них про «національне і соціальне визволення», «соціальну справедливість», «націоналізацію енергетичного сектора», і як головна умова - відставка «уряду мародерів й інородців».
Як бачимо, перші гасла – суто лівацькі, останнє – расистське. І все це, як на мою думку, має мало спільного з націоналізмом європейських країн, завдання якого, як писав французький історик і філософ Бродель, виховувати в нації виробничу дисципліну, дух економії, домогтися єднання всіх її членів, не залежно від походження.
Хоча, можливо, принципи улюблениці Путіна - Марін Ле Пен декому є ближчими?
Чи потрібне об`єднання націоналістичних сил України? Звичайно! У країні, яка веде нескінченну і виснажливу війну, піднесення націоналізму є неминучим. І ліберальній частині суспільства з цим треба змиритися. А зростання національної мужності неминуче супроводжується схильністю до політичної і соціальної прямолінійності, що межує з варварством.
Гасло, виголошене Тягнибоком із трибуни біля ВР: «Досягнення миру – тільки силовою перемогою над ворогом» звучить красиво, але думаю, і сам Тягнибок розуміє, що поки що це нездійсненна мрія.
У лавах демонстрантів теж багато говорилося про добровольців, «які сидять на базі зі зброєю і тільки чекають відмашки, аби іти на Київ». Думаю: і це, скоріше, гра. На нервах влади. В усякому разі, сподіваюся на це. Бо ж після омріяного гарячими головами збройного штурму новітнього «зимового палацу», вони не матимуть і дня, аби насолодитися владою, її швидко перехоплять зелені чоловічки з російського десанту. «І не треба нас лякати Путіним?» Та ви й перелякатися не встигнете…
Чи могли б свого часу бійці-патріоти Шюцкору барона Маннергейма ставити собі за мету штурм фінського парламенту? Я такого собі не можу уявити. Націоналізм – це завжди боротьба із зовнішнім ворогом, соціалізм і комунізм – із внутрішнім. Пекельна суміш цих двох складових, самі пам`ятаєте до чого призводить...
Може, когось розчарую, але загалом марш націоналістів справив на мене позитивне враження. Добре, що в нас є багато патріотично налаштованої молоді, готової як не сьогодні, то завтра до оборони Вітчизни. От вожді у неї – не ті, бо й досі живуть ідеалами колонізованої нації. А вона ж у нас уже 25 років як державна!
Але, думаю, лідери - то діло наживне. Тим більше, що трьома згаданими партсилами (які Тягнибок планує взяти під своє крило) націоналістичний політичний спектр України далеко не вичерпується.
Євген Якунов. Київ.
Фото: Володимир Тарасов
