Про Україну, Трампа і святе місце

Аналітика 14.02.2017 13:56 1370

«Колективна» капітуляція США і Європи перед нахабним, але слабким противником є неприйнятною передовсім для Заходу

Події в Авдіївці, які розгорнулися наприкінці січня, і спалахи яких все ще тривають, безумовно, є бойовими зіткненнями тактичного рівня. Але від початку вони мали тенденцію до переростання в стратегічне явище, яке призвело б до трансформації всієї регіональної архітектури з безпеки. Не випадково, що ці події привернули увагу ключових гравців як у Європі, так і за океаном, не залишивши осторонь професійне та експертне середовище в Україні й Росії. 

Підвищена міжнародна увага до розвитку подій довкола Авдіївки була викликана не лише драматизмом кількох вкрай напружених тижнів протистояння, і не лише зухвалими обстрілами бойовиками житлових кварталів цього міста з позицій, розташованих під прикриттям цивільного населення прямо у «спальних» районах Донецька.

Ймовірно, за випадковим збігом обставин, але ці події опинилися ледь не в центрі світової політики.

1

РОЗМОВИ Й НАСЛІДКИ

Окупаційні війська спровокували загострення обстановки в районі Авдіївської «промзони» в ніч з 29 на 30 січня, фактично, відразу ж після телефонної розмови Дональда Трампа та Володимира Путіна, в якій російський лідер, за словами прес-секретаря Д.Пєскова, побачив готовність американського Президента «вирішувати складні питання».

Виходячи зі сталої репутації войовничого російського президента, яку він має на «великому» Заході, найвпливовіші європейські та американські ЗМІ розцінили поновлення війни на Донбасі як російське «випробування на лояльність» для Президента Трампа, спробу оцінити заявлене ним бажання налагодити «фантастичні відносини» з Росією. Масовані обстріли самої Авдіївки та коксохімічного заводу з використанням РСЗВ та артилерії «великого калібру» не залишали сумніву в серйозності намірів окупаційних військ створити якомога більш жорсткі умови для такого «іспиту».

З іншого боку, телефонна розмова з президентом США Д.Трампом Президента України П.Порошенка відбулася вже після того, як у районі Авдіївки підрозділи 72-ї бригади не лише утримали позиції, але й, як говорять у Генштабі, «покращили своє тактичне положення». Український МЗС для якісної характеристики цієї розмови використав недипломатичне слово «класна». Це ж слово згодом використав і сам Президент України, втім, не розкриваючи деталі. Згодом з'явилися повідомлення вже з американської сторони про те, що Адміністрація Президента США таки готує «очну» зустріч Петра Порошенка і Дональда Трампа.

Сам Президент США, до речі, в інтерв'ю для Fox News висловився у тому дусі, що в Америці «достовірно не знають», що відбувається на Донбасі, але обов'язково дізнаються. «Ми дізнаємося. Я здивуюся, але подивимося», - сказав тоді Трамп.

Всі ці обставини в комплексі створюють неабияку інтригу довкола врегулювання в Україні, втім, не розбиваючи жодних очікувань відносно нової американської адміністрації.

Такий розвиток лише підтверджує попередні оцінки експертів незалежного аналітичного центру «Борисфен Інтел» (Під сузір'ям Трампа: думати про хороше й готуватися, від 16.12.2016 р.), як і думку багатьох інших українських і західних експертів. Висновок є доволі очевидним. Найближчим часом нашій державі доведеться боротися за суверенітет в умовах суттєвої зміни міжнародної обстановки, яка характеризуватиметься «егоцентризмом» найвпливовіших світових гравців на тлі уповільнення темпів глобалізації.

ГЛОБАЛІЗАЦІЯ ПОЧЕКАЄ?

Останнім часом ставлення пересічних громадян США і європейських країн до процесів глобалізації стало помітно прохолоднішим, і тому є кілька пояснень. У цьому контексті можна згадати надто повільний вихід із міжнародної фінансової кризи, яка супроводжувалася різким падінням статків населення розвинених країн, зростанням безробіття на тлі «втечі» виробництва в треті країни з низькою вартістю робочої сили. У цьому ж переліку - різке збільшення потоку мігрантів і біженців у Європу, з яким об'єктивно пов'язують погіршення ситуації в сфері безпеки і підвищення рівня терористичної загрози. Ці процеси, а також відсутність балансу між внутрішньою і зовнішньою політикою, призвели до посилення розбіжностей між рядовими громадянами і політичною елітою західних країн.

Найбільш тривожним явищем, яке з цього випливає, є зростання популярності радикальних, переважно «правих» політичних партій у європейських країнах. Оновлення влади найбільше потребували жителі провінцій, які меншою мірою, ніж мегаполіси, залучені до процесу глобалізації, але при цьому складають більшість виборців.

Парадокс цієї ситуації полягає у тому, що навіть така «більшість» втомлених глобалізацією людей не може скасувати саму глобалізацію, яка є об'єктивним процесом у розвитку людства. Підтвердження тому - підвищена увага «світових гравців», транснаціональних корпорацій, лідерів розвинених країн до проведення чергового Всесвітнього економічного форуму в Давосі 19-22 січня цього року.

Дуже цікавим явищем стало те, що на фоні посилення позицій політичних «популістів» на Заході, спробу перехопити ініціативу в розвитку глобального співробітництва зробив Китай. Зокрема, делегація КНР на форумі в Давосі виявилася найбільш представницькою, а сам форум відкрив Голова КНР Сі Цзіньпін. Він твердо виступив на підтримку розвитку глобального економічного співробітництва, яке, на його думку, не є причиною економічних або міграційних криз.

Тож, святе місце порожнім не буває, а якщо й буває, то дуже недовго. Якщо США поступаються ініціативою у глобальних процесах, їхнє місце негайно займе інший лідер. Китай, до речі, має для цього всі підстави, в першу чергу - економічні, на відміну від Російської Федерації, яка намагається повернутися в клуб світових «важковаговиків» виключно за рахунок нахабного гримання зброєю.

Схоже, в США це швидко зрозуміли. Сам президент США вже заявляє про готовність розвивати відносини з Китаєм та поважати концепцію «Великого Китаю», що є принципово важливим для Піднебесної.

Очевидно, що штучне обмеження міжнародних зв'язків не має перспективи, і незабаром розвинені країни повернуться на шлях глобального співробітництва в повному обсязі, але вже зі значно вищим рівнем раціональності.

ДІАЛОГ МІЖ США ТА РФ - НЕВІДВОРОТНИЙ

На сьогодні, перебуваючи в стані конфлікту, цинічно розв'язаного Росією, Україні доцільно і необхідно враховувати особливості в розвитку міжнародної обстановки, які викликані зміною політичних еліт на Заході. Це стосується, в першу чергу, зосередження зусиль нового керівництва США і впливових країн Європи на вирішенні національних проблем у сферах економіки і безпеки, що неминуче послабить їх увагу до «зовнішніх подразників», у  тому числі - й до ситуації в Україні.

Україні варто також усвідомити й нові реалії «великої політики», зокрема посилення важливості розвитку стратегічного діалогу між такими глобальними політичними центрами сили і прийняття рішень, як США (колективний Захід) і КНР. У цьому контексті намагання України скористатися підтримкою відразу обох глобальних гравців, зокрема, в форматі впливових міжнародних організацій на кшталт ООН або «великої двадцятки», є цілком логічним, без жодного натяку на конкуренцію або конфронтаційність між сторонами, адже тривала та кровоточива зона нестабільності в Україні (читай - у Європі), не відповідає інтересам жодної з них.

У цьому контексті варто сприймати як даність також підвищення уваги США і об'єднаної Європи до розвитку відносин з Російською Федерацією. Це об'єктивний процес. Адже альтернативою є глобальна війна або остаточний крах і розпад Російської Федерації, причому обидва ці катаклізми є абсолютно співставними між собою з точки зору наслідків для глобального миру і для існуючого світового порядку.

Проста істина - для того, щоб спонукати агресора відмовитися від злочинних намірів, варто якимось чином з ним взаємодіяти. У цьому контексті, з точки зору «колективного Заходу», з Росією краще розмовляти, хай навіть мовою санкцій, аніж воювати.

Україна, яка є жертвою російської агресії, має зрозуміти, що така стратегія не є антиукраїнською - вона є «прозахідною». Тим більше, що за сучасних умов саме в Україні стикаються «західна» і «російська» парадигми. Найменше, що потрібне Україні - це стати полем бою між «колективним Заходом» та Російською імперією, що агонізує. У цьому контексті саме Україна має прагматично, виходячи з власних інтересів, обмежувати втручання західних партнерів у врегулювання конфлікту в такий спосіб, щоб не допустити його переростання у глобальну війну між «колективним Заходом» та Росією на українській землі й до останнього українця.

СПОКІЙНО, БЕЗ ПАНІКИ…

Тож українцям варто спокійно, без паніки й метушні, сприймати кроки США та інших впливових країн Заходу до нормалізації відносин із Росією. І такою ж мірою спокійно та послідовно відстоювати свої інтереси, усвідомлюючи, що ніхто не буде воювати з російськими армадами за свободу і незалежність України, окрім самих українців. Утім, ми знали це завжди.

Тобто зараз, у нових реаліях, як не парадоксально, нічого нового не відбувається. Врешті, сучасна обстановка надає нам шанс будувати майбутнє власними руками, без огляду на «закордон». Принаймні, буде чесним розуміти всім і кожному з нас, українців - «закордон» не допоможе. Тож самодостатність - в економіці, в обороні, в політиці, у тому числі в міжнародній політиці, - має стати основою існування Української держави. Це єдиний шлях посісти власне «місце під сонцем». 

При цьому також варто розуміти - стратегічні та глобальні інтереси країн мало залежать від популізму політиків або від результатів тих чи інших виборів. У історичному контексті такі інтереси і поточна політика, якою б хаотичною та суперечливою вона б нам не здавалася, є речами, які важко співставити - вони просто «розходяться» у часі. Адже політика - досить швидкоплинна, а інтереси - постійні.

Україні варто такою ж мірою зважено і спокійно усвідомити - значна частина нової адміністрації США розуміє, що будь-які компроміси з режимом В.Путіна по відношенню до України будуть розцінюватися самим Путіним не інакше, як капітуляція. Але така «колективна» капітуляція США і Європи перед нахабним, але слабким противником є неприйнятною вже для самого Заходу.

Тому протидія російській агресії в Україні буде займати одне з найбільш важливих місць у зовнішній політиці США, принаймні, доти, допоки Вашингтон буде відстоювати власну роль світового лідера. Про це можна судити із заяв представників нового керівництва США.

Наприклад, Р.Тіллерсон під час слухань у Сенаті США з питання його призначення на посаду держсекретаря заявив про те, що американська реакція на анексію українського Криму повинна була бути більш рішучою. При цьому він запевнив конгресменів у тому, що США будуть виконувати зобов'язання відповідно до 5-ї статті НАТО, у разі виникнення загрози країнам-членам Альянсу.

Загальне розуміння російської загрози підтверджує також новий міністр оборони США Джеймс Меттіс, який в ході затвердження його кандидатури заявив про необхідність посилення протидії Росії, яка «намагається розколоти США і НАТО», а також підтримки європейським союзникам. Новий глава ЦРУ США Майк Помпео вважає, що Росія становить загрозу європейським країнам і «агресивно самостверджується», розв'язавши агресію проти України.

Холодним душем для російського політикуму стала заява Постійного представника США при ООН Ніккі Хейлі, яка щойно замінила на цій посаді Саманту Пауер. Під час свого першого виступу в Раді Безпеки ООН вона засудила агресію Росії на Донбасі та закликала російське керівництво негайно зупинити ескалацію насильства.

"США стоять разом із народом України, який понад три роки страждає від окупації і військової інтервенції Росії", - зазначила Н.Хейлі. "США продовжують засуджувати і закликають негайно припинити російську окупацію Криму. Крим є частиною України. Наші санкції, пов'язані з Кримом, будуть діяти, поки Росія не поверне контроль над півостровом Україні", - додала вона. Ці заяви є більш ніж красномовними. 

Виходячи з цього, встановлення нового світового порядку за вказівкою з Москви, отримання Росією оновленого статусу світової наддержави, і особливо погодження на такий «російський» порядок з Вашингтона, на сьогодні представляється дуже малоймовірним.

Разом із тим, російська непоступливість щодо України виключає широту маневру для Вашингтона. Існуюча російська військова міць змушує США шукати компромісні рішення з РФ у питаннях безпеки, виходячи з сьогоднішніх умов. І ці компроміси будуть мати на меті нейтралізацію російської військової загрози та ослаблення військової могутності Росії, в першу чергу її ядерної тріади.

При цьому не виключається, що нейтралізація Російської Федерації як «джерела військової загрози» у подальшому може створити умови для розвитку конструктивного стратегічного діалогу між США і Китаєм, який, як вже зазначалося, має значний потенціал, щоб конкурувати з Вашингтоном на глобальному рівні.

УКРАЇНА: МУЖНІСТЬ У БОРОТЬБІ ПОРОДЖУЄ ПОВАГУ

Деталізація і практичне наповнення можливої стратегії нової адміністрації США щодо України значною мірою залежить від самої  України, від її позиції та активності.

Збереження суверенітету і створення основи для розвитку держави зобов'язують Україну зайняти рішучу позицію, яка передбачає набуття спроможності до самостійних дій щодо стримування Росії в питаннях безпеки, політики і економіки. У разі ж простого прагнення  «вбудуватися» в політичні, економічні та військові умови, які формуються впливовими геополітичними гравцями, українці можуть остаточно втратити можливість жити у власній державі.

Основою для самостійної позиції України повинна стати українська самоідентичність громадян країни, яка має бути сформована без поділу на національні та релігійні групи. Базисом успішної держави є гордість кожної людини бути і відчувати себе громадянином України. Ці риси, в свою чергу, передбачають культивування відповідальності перед суспільством і взаємної поваги. Лише в такому випадку державний апарат займе належне місце в суспільстві, зокрема стане ефективним інструментом для забезпечення потреб громадян, і отримає високий рівень довіри населення.

Однак створення такої «ідилії» передбачає досить кропітку роботу. Особливо важливо це враховувати при розробці та реалізації Стратегії деокупації окремих районів Донецької та Луганської областей. У той же час, щоб уникнути дезінтеграції України, цей документ, саме у вигляді Стратегії деокупації України, повинен застосовуватися до всієї держави, включаючи анексований Крим.

Важливим також є формування високої загальної культури українського суспільства, яка буде зрозуміла в усіх частинах держави. Йдеться не про «уніфікацію» регіонів, а про формування загальноприйнятої системи цінностей, яка включатиме моральні принципи, відношення до історичного минулого, соціальну та духовну поведінку.

Така «гуманітарна» складова врегулювання може стати вирішальною. За оцінками українських політологів і вчених, анексія українського Криму ніколи не відбулася б за умови, якщо б за чверть століття незалежності в Україні була сформована загальна європейська культура. Цей час було втрачено на «багатовекторність», у тому числі й культурну, що не скасовує ту істину, що реінтеграція та подальший розвиток українського суспільства можуть відбуватися лише на основі загальноєвропейської культури та спільних цінностей, яку б оскомину ця фраза не набивала у кожного з нас. Тільки в цивілізованому європейському середовищі українське суспільство отримає стимул для утвердження та розвитку його самоідентичності.

Саме на цій основі Україна має визначити (не визначати, але визначити!!!) орієнтири на майбутнє. Збереження суверенності, державності і незалежності України на сьогодні в значній мірі буде залежати від нашої спроможності створити консенсус в українському суспільстві як на основі національного надбання та принципів загальноєвропейської культури, так і розуміння цілей майбутнього розвитку нашої держави.

Що стосується Авдіївки, то це українське місто, де Збройні Сили разом із населенням дали гідну відповідь нападу окупантів, вже увійшло в історію як одна із віх становлення держави. Вільної, незалежної, яка поважає себе та користується повагою у світі. 

Юрій Радковець, віце-президент Незалежного аналітичного центру геополітичних досліджень «Борисфен Інтел», кандидат військових наук, генерал-лейтенант запасу, м.Київ.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-