Час поганих хлопців. Трамп
Бутерброд як завжди падає маслом донизу. Якщо неприємність може трапитися, вона обов'язково трапляється.
Не варто тішити себе надіями, що після виборів у США все залишиться, як було. Що Трамп - це глюк у системі, і в нас залишилося чимало друзів і в сенаті, й у конгресі. Трамп - це не заслуга Манафорта, це не підступи Путіна. Це - нова реальність, яка буде разюче відрізнятися від колишньої. Жителям Готема набрид Бетмен, їм захотілося злого клоуна Джокера. Який нехтує усіма можливими моральними заборонами, здатен розбудити найпотаємніші інстинкти та вбити почуття жалості й альтруїзму. Трамп візьме на себе всю моральну відповідальність за «нехристиянську» жорстокість до бідняків, мігрантів і кольорових, за нові в'язниці Гуантанамо, за зраду друзів Америки і угодовство з її ворогом. Він відтягне на себе все погане, і, коли років через 10 Америка повернеться до епохи милосердя, його засудять і забудуть, як страшний сон.
Це в кращих голлівудських традиціях, коли в боротьбі з абсолютним злом "хороші хлопці" зазнають поразки, і на арену выйни з демонами виходять "погані хлопці" з величезними кольтами і мінімумом рефлексій. У світі накопичується зло. Ми всі це відчуваємо - тільки в кожній країні по-своєму. Проповідник Обама виявився нездатним протистояти викликам. Казки бабусі Клінтон нікого не переконали. Гуманізм виявився надзвичайно вразливим. Спокусливим здався кіношний лиходій, що захоплюється Путіним, бо той не морочився польотами на Марс, а всю силу своєї науки двадцять років готував до того, аби хакнути сервер демократичної партії США. Путін, який наплював на принципи ООН, на недоторканність кордонів, на життя людей. Трампу захотілося позмагатися з кремлівським карликом у тому, хто далі плюне.
Ліліпути і клоуни: світ перетворюється на цирк, панове!
І це ні погано, ні добре. Це черговий виток історії, а в історії, як ми знаємо, немає удач і прорахунків. Людство рухається в часі заплутаними шляхами й за одному йому відомимими законами, де ані сльози, ані бурхливі прояви радості окремих людей і цілих націй анічогісінько не значать.
Чи переміг Путін? Так, він святкуватиме перемогу, але це не означає, що все йде за його сценарієм. Путін в історичному просторі така ж маріонетка, як і Трамп. І коли-небудь, років через 50, ми зрозуміємо, для чого все це було потрібно.
Пакт Молотова-Ріббентропа, як виявилося, знаменував собою не вічну дружбу двох злих клоунів, а початок війни між ними, найжорстокішої війни на землі. Трамп приїде у гості до Путіна, навіть, можливо, обійметься з ним. Але за ці обійми дуже багато чого зажадає: адже Америці й Росії є що ділити. І не думаю, що Путін зможе відхопити собі великий шмат. Путін зносився, Трамп, навпаки, сповнений сил і прагнень завоювати світ. Тимчасова дружба з Путіним потрібна йому, щоб «навести порядок» в Америці, зміцнити тили і консолідувати навколо себе яструбів. За нові термоядерні бомби він обов'язково візьметься.
Для нас, як і для всієї Європи - це невдалий варіант. Можна припускати, що санкції щодо Росії вичерпаються, як і американська допомога Україні. Світла мрія про летальну зброю розвіється, як дим.
Неспроста напередодні Порошенко виклав у мережу, як свою улюблену, пісню Вакарчука «Веселі, брате, часи настали», з вічними словами, що приписуються Еклезіастові, і врятували нас у перші дні агресії: «Роби, що маєш і буде як буде».
Історія нам підкаже, що робити. Божевільний світ вимагає божевільних вчинків. І можна очікувати, що час закличе і у нас в країні до керма «поганих хлопців». Ми їх не будемо шукати, вони знайдуться самі, вийдуть із тіні. Без краплі жалості й сумнівів, без очікування подачок від кураторів і «старших братів», без зайвих умовлянь.
Часи Трампа і Путіна - не часи жалю. Позбавлена кредитів, країна рано чи пізно візьметься за фігурантів е-декларацій, змушуючи їх до інвестицій у власну економіку. Усі сепаратисти, путінолюби і комуністи безумовно сядуть. У країні буде введено суворий режим економії, і прийде кінець популізму. Ми вступимо у відчайдушну війну без правил, тому що тільки така війна, де солдатом стане кожен, допоможе нам вижити. І може бути, ми, нарешті, знайдемо таку омріяну єдність.
Трапляються часи, коли жалість і милостиня розбещують, а необхідність жорстоко боротися за своє існування рятує і очищає душу.
Будемо сподіватися, що все, що робиться - робиться на краще.
Євген Якунов. Київ.
