Народні обранці - народу: на себе подивись!
Зрілість будь-якого суспільства перевіряється відношенням до чужих грошей. Строге, спокійно-розважливе - у прозорому цивілізованому світі, чи заздрісне, екзальтовано-злорадне - у напівтемному і відсталому середовищі.
Вперше за роки незалежності темну сторону української економіки, корупцію, про яку здогадувалися і з якою так-сяк мирилися, є можливість оцінити в абсолютних величинах, та ще й персоніфіковано. І очам відкрилося таке... Що в українців "знесло дах". Образно кажучи, як у неповнолітніх глядачів, що пробралися до темного залу, раптово побачили фільм "тільки для дорослих" та усвідомили власну плоть, разом з усіма її пороками.
У відповідь на е-декларації чиновників і депутатів гострі на язик українці у Facebook опублікували свої статки і назвали це "Декларація ніщєброда". Флешмоб започаткувала блогер Ліза Богуцька, переселенка з Криму, повідомляють ЗМІ.
Переглянувши пости про доходи звичайних людей, ще більше замислюєшся над чудесами реальності, у якій дивним чином уживаються, наприклад, такі факти.
Ми такі бідні чи iPhone такі дорогі?
У ніч на 21 жовтня тисячі українців прийшли за новенькими iPhone 7, і ажіотаж на ці телефони, до речі, досі не вщухає. На фоні нинішньої кризи в Україні, здорожчання продуктів, комунальних послуг, всього - здавалося б, кому потрібні ті "яблука" по $1000? Директор магазину "Цитрус" на столичному Хрещатику, у розмові з кореспондентом Укрінформу, зазначив: "Apple завжди користується великим попитом. А після старту продажів пройшло всього кілька днів, тож купують дуже активно. Ажіотаж навколо "сімки" набагато більший, ніж навколо "шістки", тому що всі хочуть саме цей телефон».
Тож, якщо тисячі людей можуть дозволити легко витратити $1000 (дворічний, до речі, дохід "мінімального" пенсіонера - ред.) одним махом, то ж хіба вони живуть лише за "білі" доходи? Навряд чи. Звісно, серед них знайдеться відсоток тих, хто дійсно такі доходи має офіційно. Наприклад, той же директор Цитрусу зізнався, що хоча його зарплата не змінилася, але теж хотів придбати останню модель і відклав на нього потрібну суму.
Знайдеться і певний відсоток тих, хто заради престижної іграшки відмовляв собі у звичних речах, добряче економив і нарешті тепер зможе потішити своє самолюбство перед іншими. Але питання - звідки такі доходи у частини, яка складає переважну більшість? Звичайно, з тіні.
Як прожити бідному рантьє на одну зарплату
Не відкриємо секрет - пересічні громадяни теж не люблять платити податки. І також вважають нормальним збити лишню копійку зі спільного котла чи привласнити чиєсь "безхозне" добро. І тому зараз нарікати на страшне гріхопадіння можновладців, те ж саме що плювати на своє відображення у кривому дзеркалі.
Давайте уважно подивимось на складові тіньового сектора економіки. Згідно з оцінками Державної фіскальної служби, розмір "тіні" становить мінімум 350 млрд грн на рік. Її структура виглядає так (в млрд грн):
Отже, окрім сумарних мільярдів зарплат, прихованих роботодавцями за мовчазною згодою самих найманих працівників, є ще неофіційні платежі (читай - отримані хабарі, від найдрібніших до тих самих скрупульозно задекларованих). Неофіційна підприємницька діяльність (32 тисячі громадян тільки в цьому році, на хвилиночку). Не зареєстровані відповідним чином правові відносини та фінансові зобов'язання, що виникають як наслідок. І таке інше.
Яскравий приклад - оренда нерухомості. Зайві квадратні метри свідомо скуповуються та приносять чималі гешефти приватним орендодавцям. І переважна більшість не поспішає узаконювати цей бізнес та платити згідно закону 15% податку на дохід від нього.
В одному тільки Києві на сьогоднішній день здається в оренду 75-85 тис. квартир, а "показують" доходи лише 5-10% орендодавців. Взагалі за даними порталу domik.ua в Україні близько 90% власників житла, що пропонується в оренду, не сплачують податок на прибуток. Через це державна скарбниця щорічно втрачає близько $1,5-2 млрд.
Чинне законодавство передбачає нотаріальну реєстрацію договорів оренди та самостійне обчислення і сплату податку. Але ж який дурень (так вважають українці) буде реєструвати договір та "світити" реальну ціну, коли у податкових органів відсутні будь-які ефективні механізми виявлення та притягнення до декларування такої нерухомості? На сьогоднішній день зафіксувати факт здачі в оренду житла можливо лише оперативним шляхом (опитування консьєржів, сусідів, себто, "стукацтво" небайдужих громадян та ін.). Звісно, в такій ситуації ні орендарі, ні орендодавці не зацікавлені в афішуванні своїх відносин і діють за принципом: "Не спійманий - не злодій".
Така ж історія ж грошовими переказами за-за кордону. Чи трудові мігранти і їх родини дуже дослухаються до вимог законодавства в цьому питанні? Адже держава між іншим вимагає самостійно включати суму отриманих переказів у загальний річний дохід фізичної особи, подавати декларацію, нарахувати та сплачувати податок із таких доходів. У розмірі 18% на загальний річний оподатковуваний дохід та 1,5% військового збору.
За оцінками Національного банку, обсяги коштів, що надійшли в країну неформальними каналами (шляхом передавання готівки або матеріальних цінностей від одного домогосподарства іншому), у 2015 році становили понад $1млрд, або майже 20% від загальних обсягів грошових переказів в Україну. Солідна сума.
То чим ми відрізняємось від "золотих" декларантів, шановні? Відповідь очевидна - лише мірою відповідальності та масштабом діянь. Навіть якщо усіх там замінити, знаєте хто прийде на заміну? Правильно - ми прийдемо - такі самі. Отже, ми ще раз виходимо на те, що давно у нас стало банальністю, але через те, що це стовідсоткова істина: поки ми всі не змінимося, поки ми всі не укладемо новий суспільний договір і не станемо щирі по відношенню до нього - нічого у нас не вийде.
Оксана Поліщук, Київ
