- Все почалося задовго до того, як відбулася Конституційна ніч. Я належу до тих осіб, хто працював над Конституційним договором 1995 року. І в цьому конституційному договорі була гранична дата розробки й прийняття Конституції України. І це один з унікальних досвідів та документів, як би хто до нього не ставився. Для мене депутатство того періоду - це постійні міркування чи буде Україна як держава, чи не буде, я цю тривогу, це відчуття проживав 1991, 1992, 1993, 1994, 1995 роки.  І лише зранку 26 червня дилема ця зникла - буде Україна як держава чи її не буде. Конституційний договір - це складна, важка і з багатьма випробовуваннями дорога до Конституції України. Восени 1995 року було подано перший проект Конституції, в рамках групи «Державність», яку очолював тоді академік Юхновський. А я на той момент був секретарем депутатської групи «Державність», кістяк якої складали Левко Лук'яненко, Євген Пронюк, Богдан Горинь, Микола Поровський. З моменту, коли текст Конституції прийшов у Верховну Раду, в рамках депутатської групи на чолі з Ігорем Рафаїловичем почалась робота. Але унікальність того парламенту була в тім, що у ньому лише 72 депутати були, які дотримувалися національно-демократичних поглядів. Кожен день на порядок денний з'являлися документи ратифікації якогось чергового там вступу в якусь СНД тощо.

- Тобто комуністи тягнули на нові союзи?

Ми чинили на грані фолу, валили роботу парламенту, щоб не дати відтворити союз

- Так, а ми валили це. Ми чинили на грані фолу, група на чолі з Чорноволом «Народний рух» і ми - «Державність», фактично оці дві групи валили всю роботу парламенту, щоб не дати відтворити союз. А в рамках «Державності» йшла робота над Конституцією. І коли стало зрозуміло, що парламент не може створити сам як парламент ні робочої групи, ні тимчасової комісії, за ініціативою Ігоря Рафаїловича в лютому-березні на третьому поверсі Верховної Ради почала працювати, скажімо так, самозвана робоча група, яку зібрав Ігор Юхновський. Група обрала зі свого числа головуючого Михайла Сироту, покійного. І ця група працювала фактично лютий-травень у Верховній Раді.

- Це була, скажімо так, самоврядна річ, яку організували депутатські групи і фракції, які виробили свій текст. Ми зараз маємо той текст Конституції, якщо зняти ці зміни, що були, який зробила ця група. Базою для роботи цієї групи був проект, підготовлений групою науковців, до якої входили відомі в Україні та й не тільки в Україні конституціоналісти. У рамках депутатської групи народився той проект, який пізніше в ніч стане Конституцією України. Цей колектив, взявши текст, який підготували вчені-конституціоналісти, довів його до компромісу, який ми маємо, по якому ми живемо з 1996 року до сьогоднішнього дня, зі змінами, які туди внесли. Вночі під час прийняття туди вскочили кілька невеликих змін, скажімо, в преамбулі з'явилася теза про відповідальність перед Господом і сумлінням. Ніби поєднали Бога та «совість», як тоді казали, бо сумління це вже українське слово, бо тоді всі використовували термін «совість». Це ж ми сьогодні такі герої вже, а тоді що писати: «український народ» чи «народ України» - це ж дискусія страшна була. Але у Києві на пам'ятнику Ватутіну було написано «генералу Ватутіну від українського народу», то це стало ключовим аргументом, що можна вжити формулу «український народ».

Як я можу віднестися до цих текстів? Вони - компромісні. Вони недосконалі. Але це - компроміс істеблішменту. Я довго сумнівався, чи ми тоді були істеблішментом, а тепер я зрозумів, що люди, з якими я працював, у порівнянні з нинішніми депутатами - то еліта. 

- Прийнято думати, що ви бігом приймали Конституцію, щоб Кучма не провів референдум?

- Та ні про який референдум там мова не йшла. 

- Ну як? Кучма лякав депутатів: або ви робите Конституцію, або я проводжу референдум і роблю її сам.  

- Кого лякав? Нас можна було злякати? Мене злякати не можна було, тому що я нічого на той момент ще не розумів у системі держави і т.д. А чим можна було злякати Чорновола?  

Вся ця історія працювала не на таких, як Безсмертний, який нічого не розумів у тій ситуації. Не таких, як Юхновський і В'ячеслав Максимович. Це працювало на Олександра Олександровича Мороза, на Олександра Миколайовича Ткаченка, на групу комуністів на чолі з Петром Миколайовичем Симоненком, бо вони боялися того, що прийде двопалатний парламент, і парламентаризму не буде. 

- Тобто ви вважаєте, що обіцянка референдуму - це був такий важіль, щоб ви нарешті прийняли Конституцію? 

- Тактичний крок. На той момент в українській політиці зберігалися такі фігури як покійний Іван Плющ, В'ячеслав Чорновіл. Невже у когось є сумніви, що ці люди не передавили позицію Банкової? Вони були не співставними. Я тепер тільки розумію, як там не відносилися б до тодішніх прем'єр-міністрів, але я не уявляю нинішньої дискусії між будь-яким депутатом і нинішнім міністром чи урядовцем в такому тоні, як велися розмови, скажімо, між В'ячеславом Максимовичем Чорноволом і тодішнім керівництвом уряду, там Ігорем Рафаїловичем Юхновським. Уряд щовівторка приходив на засідання керівників і представників фракцій, де йшов обмін інформацією. Міністр фінансів, прем'єр-міністр приходили, й оцінювалася оперативно-тактична робота. І не треба думати, що тоді все так було благополучно. Півтора року не платилися заробітні плати. В Україні борги по зарплаті й пенсії були виплачені тільки навесні 2000 року. А до того люди лягали на дорогах, перекривали траси. Хто сьогодні пам'ятає, я в Бородянці йшов у школу, ставав у чергу за хлібом, а ввечері, йдучи з роботи, бачив, що моя черга ще не доходила, щоб взяти дві буханки хліба. Чи скажімо там по талонах. Прописаний у Макарівському районі, я не міг, мені треба було виїхати в Макарівський район, щоб купити одну шапку, дві пари шкарпеток і т.д. Це були стартові позиції тодішніх політиків українських. 

- Але ви казали, що 26 червня у вас камінь з душі впав, ви зозуміли, що Конституцію приймуть.

- Один камінь з душі впав. Україна, як держава, відбулася. Але другий камінь на ній з'явився, бо все, що там написано у Конституції, треба було обставити законами. І я пам'ятаю, як з тижня в тиждень покійний Михайло Дмитрович Сирота, виступаючи, говорив, ми не прийняли такого-то закону, такого, а це означає, що норми Конституції діють лише в тій частині так, як їх сприймають, як дозволяють їм діяти. Взагалі проблема наша подальша якраз і пов'язана з тим, що ми не кинулись виконувати Конституцію, а кинулися її трактувати так, як хто хотів. І в цьому біда. І оця частина, про яку ви кажете, судової реформи - це натрактовані зміни в Конституцію, які, з моєї точки зору, не дуже скоригують все те, що ми маємо в системі судів.

Не вірю я в добропорядність переважної більшості тих, хто називається "істеблішмент", не вірю, я там занадто довго був. У що я вірю? У суспільство, яке, хоче - не хоче, воно робить завжди правильний вибір. Це такі роздуми навколо того часу, як все це робилося, як працювали над цим. І вранці 28-го, день народження Лавриновича, то ми сфотографувалися, а потім пішли в готель «Київ», привітали його з днем народження. А по тому пішли відсипатися, бо я жив на третьому поверсі, а Михайло Дмитрович Сирота на другому, на Позняках.