Тріумф Вілкула і урок, який нічого не навчить
...Результат виборів у Кривому Розі був передбачуваний. Хіба що перемога Вілкула з таким розгромним результатом виявилася несподіванкою. У чому справа? Невже «пробудження» криворіжців восени минулого року було зовсім не пробудженням, а так - встав водички попити - і знов хропака?
Та ні, опитування, проведені ЗМІ наприкінці 2015 - початку 2016 років показували: більшість свідомих городян (42%) були за Юрія Милобога, і лише 34 - за Вілкула. Ще 20% - хоч і не за Милобога, але проти Вілкула. Переважна більшість криворіжців рішення про повторні вибори оцінили як торжество справедливості. Що ж сталося?
1. Семенченко - не Милобог. Ми ще не Європа, а Кривий Ріг - тим більше. А в неєвропейській, містичній свідомості дуже багато значить символ. Вілкул - символ старого. Милобог став символом нового. Для криворіжців символ нового - це непричетність до старої влади, до політики взагалі. Те, що Милобог не мав навичок управлінської роботи, багато хто розцінив як плюс, а не мінус. Вчений, біолог, кандидат наук, людина з екологічним мисленням, голова благодійного фонду - все це йшло у залік. Плюс прізвище. Милобог - це, вибачте, не Семенченко, людина (при всій до нього повазі), яка забула своє справжнє прізвище і живе під позивним.
2. Свої й варяги. У день виборів ЗМІ опитали простих обивателів (так-так, якраз тих самих горезвісних бабусь!) про те, за кого вони голосували. Багато хто віддали голоси Вілкулу з однієї причини: вони боялися, що зайди влаштують у місті свої порядки. «А те, що влада влаштувала собі годівницю? Так вона наша. Вони собі набрали і нам залишають». І справа навіть не в тім, що «Самопоміч» у Кривому Розі асоціюють з «западенцями», «Правим сектором», а у виявленій неповазі до місцевих громадських лідерів, у невірі центральної партійної бюрократії в їхні можливості. Хіба не те ж саме відбулося зі спробою поставити «чужинця» Сашу Боровика мером Одеси? А згадайте, яку огиду у всієї країни викликала брудна бійка «чужого з іще чужішим» на виборах нардепа в Чернігові?
3. «Сила і міць партії». Досі немає повної ясності щодо того, чому лідер симпатій криворіжців Юрій Милобог зійшов з дистанції. Насильно посунули? Не встояв перед харизмою народного депутата? Сам Милобог вранці в тріумфальний для Вілкула понеділок плутано пояснював, що було бажання підключити до виборів «всю міць і силу партії «Самопоміч». Виглядав цей аргумент убого. Так, сила і міць були підключені: грошей на криворізькі вибори партія витратила чимало - лише трохи менше, ніж Вілкул. У місто напередодні голосування приїхало чимало активістів та інших людей у камуфляжі. В результаті, проти майже 90 тисяч за нікому не відомого Милобога, відомий герой АТО отримав всього лише 30 тис. Здається, в партійному штабі Садового себе переоцінили.
5. Вілкул - єдиний кандидат. Так називала свого кандидата на білбордах команда старого мера. Неймовірно прикро, бо ж гасло це вкрадене у демократів. Які протягом тривалого часу його пережовували, але так і не спромоглися реалізувати на ділі. Хтось із політиків (вже не пам'ятаю, хто) відповідаючи на закид сказав: «Нема чого нас усіх заганяти в одну партію, у нас не КПРС, потрібна партійна конкуренція». Ця конкуренція серед демократичних партій давно перетворилася на внутрішньовидову боротьбу.
Можна припустити, що соратники «Самопомочі» по демократичній коаліції тихенько зловтішаються: гіркота від перемоги Вілкула перекривається невимовним щастям від того, що і Семенченко, і Садовий, нарешті, поставлені на місце. Що тут дивного? Хіба не так радіють у Садового двом відсоткам рейтингу Народного фронту, хіба не з тремтінням наречених чекають відставки Яценюка?
Взаємна гризня настільки притупляє інстинкт самозбереження, бажання переспівати суперника настільки робить всіх глухарями, що поплічникам Януковича варто лише прийти і взяти всіх «тепленькими».
6. Просто погратися в політику. «Чому ж, якщо Семенченко не влаштовував БПП і Народний фронт, вони не висунули своїх кандидатів у криворізькі мери?», - резонно, здавалося б, запитують представники «Самопомочі». Думаю, тут все просто: великі партії не хотіли порушувати чистоту експерименту - нехай, мовляв, Садовий провалиться на виборах конкретно і «по повній». Але хіба не з цієї ж причини сам Садовий відмовився від пропозиції очолити уряд? Нехай, мовляв, стара або вже нова коаліція покаже свою недієздатність, а ми приїдемо до нових виборів на білому коні.
Цілком можливо, що якби Садовій погодився на прем'єра, якби почав формувати свою урядову команду - кандидат від його сили пройшов би мером. Все-таки у міського голови, наближеного до начальства, більше можливостей. І потім, було б видно, що мова йде про відповідальність політичної сили, готової взяти на себе управління державою.
7. Ультиматум і змова. Ми всі пам'ятаємо, як продавлювалося правильне в цілому рішення про перевибори (точніше, дострокові вибори в Кривому Розі). «Самопоміч» блокувала трибуну, виставила ультиматум: або вибори, або ніяких законів ухвалювати не дадуть. Деякі політологи вважають, що і підтримати бюджет люди Садового погодилися лише в обмін на криворізькі вибори. А ультиматум він і є ультиматум: на поступки тебе піти примусять, але змусити працювати на успіх - ніколи. Зробити це - значить визнати, що ультиматумом можна всього досягти.
Ультиматум - звичний прийом усіх наших партій. Хіба не ультиматум виставила Тимошенко, назвавши 5 умов своєї підтримки можливого прем'єрства Гройсмана? Або Ляшко, який вчинив так само? Блокування трибун, бійки, витівка Барни, яка викликала море схвалення у плебсу, палаючі під ВР шини - це частина нашого політичного життя.
А там, де ультиматуми, там завжди - таємна змова. Тому що свідомо неприйнятні умови змушують шукати тих, хто готовий поступитися. І хто перший добіжить до «ширки», той - у виграші. Так що, цілком можливо, що хтось із влади після ультиматумів Садового таки домовився з Вілкулом. Або ж сам Садовий, розплювавшись із соратниками по коаліції, обміняв на щось пост криворізького мера - є й така конспірологічна версія...
8. Вибори як тотем. Чи можна вважати перемогу Вілкула перемогою демократії? З одного боку - так, бо політичну кризу місцевого розливу вдалося подолати. З іншого боку - демократія в Кривому Розі не перемогла, гору взяла недбалість і чвари одних та гроші інших. Гроші завжди перемагають демократію. У тріаді: диктатура-демократія-влада грошей, демократія завжди побиває диктатуру, але безсила перед грішми. Гроші - це аргумент для любителів «гречки», це повага місцевої еліти, це контроль адмінресурсу й силовиків.
Гроші - це ЗМІ, нарешті. У Вілкула в місті - пара-трійка своїх газет, популярних у базового пенсіонерського електорату, у нього підконтрольна телекомпанія «Рудана», з потужним піаром старого-нового мера. І спроби боротися з нею періодично оновлюваними на паркані перед «Руданою» написами «Брехуни!» і «Вбивці!» - слабкий контрзахід.
У демократів ніколи немає грошей на вибори. Не кажучи вже про кошти на власні ЗМІ - вони ходять на ток-шоу до Ахметова, Пінчука, Фірташа й Коломойського, і головним чином для того, аби злити компромат на соратників по табору демократів. Але, тим не менше, всі вони постійно вимагають виборів і перевиборів, щиро вірячи, що народ сам по собі проголосує за «чесних патріотів», а якщо не проголосує, то це поганий народ, і так йому й треба! Очікування нових виборів як вирішення всіх проблем - перетворилося на свого роду тотем, на який моляться і просять у нього всіляких гараздів. Без будь-якого розуміння того, що голосування на виборчих дільницях - це всього лише крихітна і далеко не найважливіша деталь народовладдя.
* * *
Якщо хто ще не зрозумів: мова у публікації йшла не про провал «Самопомочі». Тріумф Вілкула - це ляпас і для БПП, «Народного фронту», «Батьківщини», «Радикалів» Ляшка, і для всіх демократичних сил, навіть тих, хто тихо радіє чужій невдачі. Це репутаційні втрати для всіх, кого висунув у політику Майдан. І вже зараз цілком зрозуміло: дострокові парламентські вибори (якщо до таких прийдемо) будуть копією криворізьких мерських. Це просто нам сьогодні Бог підказує, як все відбуватиметься насправді, попереджає. Він милостивий, тільки ми до його знаків зазвичай не дослухаємося.
Євген Якунов, Валентина Сямро. Київ.
