Рішення суду у

Рішення суду у "справі Стуса" суперечить законодавству та низці міжнародних стандартів - НМР

Укрінформ

19 жовтня 2020 року Дарницький районний суд міста Києва частково задовольнив позовні вимоги Віктора Медведчука у справі проти Вахтанга Кіпіані, видавництва Vivat та друкарні «Юнісофт». Суд постановив, що шість з дев’яти оспорюваних фраз у книзі В. Кіпіані “Справа Василя Стуса” порушують честь, гідність та ділову репутацію позивача. Так, було заборонено розповсюдження книги без дозволу В. Медведчука та друк нових примірників без вилучення “неправомірних” цитат. Також суд заборонив згадувати ім’я В. Медведчука, як персонажа книги, без його згоди.

Незалежна медійна рада рішуче засуджує висновки, яких дійшов Дарницький районний суд міста Києва. Ми вважаємо, що рішення суперечить національному законодавству та низці міжнародних стандартів. Зокрема, суд припустився численних порушень матеріального та процесуального права:

1. Рішення виходить за межі позовних вимог. Частина 2 статті 264 Цивільного процесуального кодексу України недвозначно встановлює заборону для суду виходити за межі позовних вимог при вирішенні справи. Недотримання національними судовими інстанціями таких імперативних норм неодноразово визнавалося Європейським судом з прав людини (далі – ЄСПЛ) як перевищення судової дискреції та, відповідно, порушення принципу законності (див. рішення Yildirim v TurkeyKharitonov v Russia та інші). Зокрема і тому, що медіа або журналісти, які є відповідачами у справі, очевидно не можуть передбачити відсутніх у позові вимог і належним чином підготувати свою позицію, оскільки орієнтуються лише на заявлені вимоги. У цьому випадку, позовні вимоги В. Медведчука передбачали заборону поширення книги через наявність у ній дев’яти конкретних цитат, втім аж ніяк не на будь-яку згадку імені позивача, як персонажа книги, без його згоди. Отже, заходи, застосовані судом, вийшли за межі позовних вимог і порушили національне законодавство.

2. Неправильна кваліфікація контенту. Позивач висунув В. Кіпіані звинувачення у поширенні недостовірної інформації, яка призвела до шкоди діловій репутації, честі та гідності особи. Фактично, у позовній заяві йшлося про поширення дифамаційних матеріалів, що передбачає розповсюдження фактичних (не оціночних) суджень без посилання на надійні джерела та з метою зашкодити репутації особи. Втім, згідно з висновками ЄСПЛ у справі Reznik v Russia, “одних лише особистих здогадок чи суб’єктивного сприйняття публікації як дифамаційної недостатньо”, щоб встановити порушення репутації особи. По-перше, В. Кіпіані при створенні матеріалу мав на меті всебічне висвітлення історичних подій судового процесу над Василем Стусом, а не завдання шкоди репутації конкретної особи. По-друге, існувала фактична база для написання твору, а отже, інформація не може кваліфікуватися як неправдива.

Відповідно до практики ЄСПЛ, інформація, отримана з офіційних документів, публічних заяв державних посадовців чи архівів, може вважатися такою, що є надійною, а автор матеріалу – таким, що здійснив належне та повне дослідження перед публікацією даних (без обов’язку здійснювати додаткове дослідження та аналіз фактів). Крім цього, якщо автор висловлення діє добросовісно та має розумні підстави вважати, що інформація правдива, певні дрібні неточності не становлять значного порушення честі, гідності та репутації інших осіб. У цьому випадку, твір “Справа Василя Стуса” ґрунтується на інформації, отриманій з розсекречених архівів КДБ УРСР та інших матеріалах, отриманих з диверсифікованих джерел. Отже, існували розумні підстави вважати, що всі дані у книзі є достовірними. Також частина висловлювань може кваліфікуватися як суб’єктивне ставлення автора до професійних дій адвоката Стуса, а отже – становити оціночне судження, що захищене правом на свободу вираження поглядів. 

Крім цього, Дарницький районний суд не взяв до уваги характер і контекст висловлювань. Зокрема, книга В. Кіпіані грунтувалася на реальних історичних подіях і сприяла суспільній дискусії щодо попередньої професійної діяльності відомої публічної особи – парламентарія. В цьому контексті, ЄСПЛ неодноразово зазначав, що критика адвокатської діяльності в цілому, як і критика попередньої діяльності політиків, є допустимою і захищеною статтею 10 Європейської конвенції з прав людини. Також ЄСПЛ у справі Fatullayev v Azerbaijan зазначив, що суд не має “арбітрувати історичні питання, що є частиною тривалої дискусії, … яка формує думку щодо подій та їх інтерпретації.” Крім цього, відповідно до судового висновку у справі Soulas and Others v France поширення художньої літератури передбачає можливість використання метафор, гіпербол та інших літературних засобів вираження. У цьому випадку, такі висловлювання на адресу В. Медведчука, як “розпинав поета” чи “адвокати “відбували номер” слід сприймати як художній прийом, що є захищеним статтею 10 Європейської конвенції. Отже, Дарницький районний суд, враховуючи публічний статус позивача, його попередню діяльність, суспільний інтерес до теми книги, характер оспорюваних висловлювань і художню форму подачі інформації, мав би кваліфікувати оспорювані висловлювання як такі, що не порушують честі, гідності та ділової репутації особи.

3. Встановлення цензури. Стаття 15 Конституції України постулює заборону цензури, незалежно від форми, обсягу чи строку її встановлення. Відповідно до практики ЄСПЛ у справі Cumhuriyet Vakfi and Others v Turkey, нелімітовані обмеження щодо розповсюдження інформації є проявом цензури, несумісної з правом на свободу вираження думки, адже вони призводять до “охолоджуючого ефекту”. Крім цього, у справі Węgrzynowski and Smolczewski v Poland ЄСПЛ підкреслив, що роль судів не передбачає “… переписування історії, шляхом вилучення з суспільного надбання всіх слідів публікацій, які були визнані судом невиправданими нападами на репутацію особи.” Зокрема тому, що такі дії становлять попередню цензуру і, відповідно, порушують свободу вираження поглядів. 

У випадку “Справи Василя Стуса” заборона публікації без дозволу В. Медведчука або без видалення означених уривків становить явну цензуру. Більше того, таке обмеження спрямоване на вилучення матеріалу, який вже доступний аудиторії і базується на загальновідомих фактах. Беручи до уваги ситуацію, що розгорнулася довкола фільму “Птах душі” через вилучення сцен про персону В. Медведчука в історії Василя Стуса, судове рішення може вважатися de facto спробою переписати історичні події та викривити роль  В. Медведчука у радянському судовому процесі. Відтак, це є порушенням права суспільства отримувати повну і достовірну інформацію.

4. Порушення принципів розумності. Судове провадження спричинило суттєвий суспільний резонанс, що знайшов свій прояв у так званому “ефекті Стрейзенд”. Зокрема, історія багата на приклади, коли спроби заборонити художні твори чи кінофільми призводили до діаметрально протилежного – їхньої популяризації. Так сталося із 32-річною забороною книги “Коханець леді Чаттерлі” на території Великобританії, що призвело до продажу 3 мільйонів екземплярів після виграшу видавництвом Penguin судової справи. У справі Handyside v the United Kingdom, незважаючи на програш позивачів у ЄСПЛ, заборонена книга про сексуальну освіту підлітків The Little Red Schoolbook (“Маленька червона книжечка”) була видана у різних редакціях. Аналогічний ефект виник і після справи Sunday Times v the United Kingdom (No 2) з книгою Spycatcher: The Candid Autobiography of a Senior Intelligence Officer (“Ловець шпигунів: Відверта автобіографія старшого розвідника”), яка розійшлася надзвичайно великим тиражем. 

У цьому випадку заборона на розповсюдження книги В. Кіпіані спричинила бурхливу суспільну реакцію: численні флешмоби, висловлювання публічних осіб на підтримку публікації, заяви від Офісу Президента і розгляд питання на засіданні парламентського комітету. Відповідно до позиції ЄСПЛ у Tolstoy Miloslavsky v the United Kingdom, заходи, що застосовуються національними судами мають відповідати принципам розумності і пропорційності. Враховуючи і без того широкий резонанс, спричинений судовим процесом за участі В. Медведчука, заборона на розповсюдження книги не є розумним та пропорційним заходом, адже не має практичної цінності щодо захисту ділової репутації, честі чи гідності особи, становлячи невиправдану перешкоду у публічному доступі до суспільно-важливої інформації. Отже, таке обмеження грубо порушує свободу вираження поглядів.

Зважаючи на вищевикладене, Незалежна медійна рада переконана, що судове рішення у “Справі Василя Стуса” суперечить як національному законодавству, так і усталеним міжнародним стандартам у сфері свободи вираження поглядів, які становлять частину міжнародних зобов’язань України, а також містить значні процедурні порушення.

Незалежна медійна рада:

  • висловлює занепокоєння станом судової практики у справах, пов’язаних з дифамаційними позовами, зокрема, в частині неправильної кваліфікації змісту висловлювань, ігнорування контексту та значущості поширеної інформації для суспільної дискусії; категорично засуджує випадки задоволення позовних вимог у справах щодо захисту ділової репутації особи винятково з огляду на її високе політичне становище; 
  • наголошує на важливості збереження та безперервного дослідження і вивчення національної історії та неможливості видалення чи викривлення історичних фрагментів через суб’єктивне невдовлення конкретної особи. Нагадуємо, що зображення історичних подій національного значення повноцінно та достовірно без приховування незручних чи шокуючих фактів є основним підґрунтям для поступового формування свідомого та відповідального громадянського суспільства.

Незалежна медійна рада висловлює сподівання, що суд апеляційної інстанції належним чином оцінить обставини справи та постановить рішення, яке цілком відповідатиме національному законодавству та міжнародним стандартам у сфері свободи вираження поглядів.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-