17 травня відбудеться прем’єра документального фільму «1944»
Кінокомпанія Fresh Production Group і Міністерство інформаційної політики України представляють документальний кінофільм «1944».
18 травня 1944 року перед 5-ю ранку в будинок кожного кримського татарина постукали. Чоловіки в цей час були ще на фронті, в Криму залишалися жінки, люди похилого віку і діти. Їх вивели з будинків, завантажили в товарні вагони, призначені для перевезення худоби, і висадили вже в Середній Азії й на Уралі. У фільмі історію депортації розповідають люди, які безпосередньо її пережили. Вони діляться своїми спогадами про дні депортації, про «товарняки», про перші роки заслання, коли люди тисячами вмирали від голоду і хвороб, про те, як їм самим вдалося вижити в цих нелюдських умовах. В результаті було несильно вивезено 191 044 кримських татар, з яких 46% людей загинуло.
Режисери стрічки Фатіма Осман та Юнус Паша зробили все для того, щоб надати можливість глядачам України і світу більше дізнатися про жахіття 44-го року, дозволити людям відчути та розділити з ними біль історії - задля запобігання повторення подібного в майбутньому. Документальний фільм "1944" - це спроба показати й те, чого ще не знали раніше. Особисті історії, які є в родині кожного кримського татарина, повинні залишитися в пам'яті всіх наступних поколінь.
Перша історія, і головна сюжетна лінія - лінія автора, самої Фатіми. Вона знає про депортацію з перших вуст, і хоче розповісти її своїм дітям. Як вона народилася в засланні в 50-х; що про Крим знала зі слів родичів; і лише в зрілому віці вперше відвідала рідне село, звідки була вислана її сім'я.
Друга історія – історія Фетіє, батька якої розстріляли німці за допомогу партизанам. В ніч депортації вона була у подруги, в результаті висланої на Урал. Її мама опинилася в Узбекистані, і щоб віднайти свою сім’ю, ще дитиною, подолала довгий і страшний шлях.
Хатідже Куртасановій в 44-му виповнилося тільки 12 років. Вона була старшою з шістьох дітей. Батька забрали в трудармію, мати в ніч депортації перебувала в сусідньому селі. Майже півроку вона не мала змоги побачити своїх дітей через існуючий у той час комендантський режим. Коли їй все ж таки це вдалося, виявилося, що з шести дітей вижили лише троє. Інші загинули від голоду. Одразу після цього, наступного ранку померла сама мати Хатідже, а слідом за нею ще одна сестричка. Свою єдину живу сестричку, 12-річна Хатідже віднесла до дитбудинка, і таким чином врятувала її та себе від голодної смерті.
Картини Садих Аджи-Селімова - це окрема лінія в документальному фільмі. Це реальні історії, свідком яких був сам Садих-бей: на них зображені сама депортація, довгий шлях в місця заслання, вмираючі від голоду діти, рідні серцю кримські пейзажі. Протягом 20 років, Садих Аджи-Селімов замальовував свої спогади. Через ці картини його переслідували спецслужби, але все ж таки, йому вдалося зберегти свої роботи. Вони з'являються протягом усього фільму і показують історію депортації кримських татар.
Урочиста прем’єра стрічки приурочена до Дня пам’яті жертв геноциду кримськотатарського народу.
